Окрема думка судді № 44711813, 04.06.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 138/2727/14-к

Провадження №11-кп/772/402/2015 Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: Капацин Л. В.

Доповідач : Зайцев В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Апеляційного суду Вінницької області Зайцева В.А.

04 червня 2015 рокум. Вінниця

Я не погоджуюсь з прийнятим колегією суддів рішенням про скасування вироку Могилів-Подільського міськрайонного суду від 18.02.2015 року стосовно ОСОБА_2 та закриття щодо нього кримінального провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.

Вважаю таке рішення упередженим і незаконним, оскільки воно суперечить, як фактичним обставинам провадження, так і сукупності зібраних доказів, які суд першої інстанції ретельно дослідив надав їм у вироку вірну оцінку, належним чином проаналізувавши та переконливо вмотивувавши свої висновки.

В діях ОСОБА_2 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, оскільки він, маючи зареєстрований травматичний пістолет «Форт 12 РМ» і тримаючи його в руці, підійшов до потерпілого ОСОБА_3 якого разом із іншими працівниками КП «Водоканал» на їх прохання добровільно впустив на територію свого домогосподарства для здійснення перевірки та, направивши пістолет в обличчя потерпілому, почав погрожувати йому вбивством.

Такі агресивні дії обвинуваченого не мають виправдання, оскільки потерпілий ОСОБА_3 перебував на території домоволодіння з дозволу господаря - ОСОБА_2, ніяких погроз на адресу останнього не висловлював, протиправних дій щодо господаря чи його родини не вчиняв, а лише виконував свою роботу разом із працівниками КП «Водоканал» по перевірці водогону і каналізації та намагався заспокоїти обвинуваченого.

Поява в руках ОСОБА_2 пістолета, його направлення в обличчя потерпілому та погроза вбивством виявилася для всіх присутніх повною несподіванкою, адже про такі свої наміри він нікого не попереджав і ніхто не міг передбачити його дій. Вважаю, що за таких обставин, у потерпілого були всі підстави сприймати погрозу вбивством як реальну та реально побоюватися за своє життя. Саме з цього моменту злочин вважається закінченим.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини. ОСОБА_2 усвідомлював, що його погрози здатні викликати у ОСОБА_3 побоювання у зв'язку з можливістю їх реалізації і бажав цього. При цьому, не має значення, чи мав обвинувачений намір дійсно привести погрозу у виконання та чи можливо було взагалі це зробити саме тією зброєю, якою він погрожував.

В даному випадку погроза була адресована безпосередньо до потерпілого ОСОБА_3 і окрім усного її вираження, супроводжувалася демонстрацією зброї, її направленням на останнього, що цілком достатньо для кваліфікації дій винного за ч. 1 ст. 129 КК України.

Доводи ОСОБА_2 про те, що його пістолет для відстрілу гумових куль не призначений для вбивства, не має смертельної дії, а також те, що він не мав наміру на вбивство не можуть бути взяті до уваги судом з наведених вище підстав і лише можуть свідчити про обраний ним спосіб захисту від обвинувачення та намагання уникнути покарання.

Вважаю, що реальність такої погрози для потерпілого вірна була встановлена судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження, а тому вина ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України, повністю доведена і підстав для закриття кримінального провадження щодо нього немає.

В той же час зібрані докази Апеляційним судом безпосередньо не досліджувалися, а тому не були реально сприйняті, перевірені і належним чином оцінені колегією суддів, внаслідок чого суд прийняв помилкове і необґрунтоване рішення про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення із закриттям щодо нього провадження.

Що стосується розбіжностей в нумерації домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, то це ніяким чином не впливає на фактичні обставини провадження, кваліфікацію дій винного та доведеність його вини.

Ці розбіжності можуть свідчити лише про неуважність органу досудового слідства де вони виникли і не були своєчасно усунуті, доки справа не надійшла до суду. Отже, наявні порушення не є істотними порушеннями вимог п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України, щодо обставин які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а тому не тягнуть за собою скасування вироку.

Суддя Апеляційного суду

Вінницької області В.А. Зайцев