Ухвала суду № 44687632, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року К/800/703/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної виконавчої служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року по справі № 815/4713/14

за позовом ОСОБА_4

до Державної виконавчої служби України,

Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області

про визнання дій протиправними, визнання неправомірними та скасування

постанов, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання неправомірними та скасування постанов, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року, позовні вимоги з урахуванням уточнень задоволено.

Визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Скасовано постанови від 17 червня 2013 року ВП № 27013158 про стягнення з боржника виконавчого збору та про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Визнано протиправними дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області та скасовано постанову від 18 липня 2013 року ВП №38795011 про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України зняти арешт з земельної ділянки, яка належить позивачу.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Державна виконавча служба України подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2010 року №2-5306/2010 позовні вимоги Національного Банку України задоволено.

Звернено стягнення на предмет іпотеки згідно іпотечного договору від 25 лютого 2009 року з майновим поручителем ОСОБА_4, від імені якої діяв за довіреністю ОСОБА_5, - земельну ділянку, площею 0,5117 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1, та оцінена в сумі 34650000 грн., з метою реалізації та направлення коштів на погашення заборгованості Відкритого акціонерного товариства «АКБ Одеса-Банк» за Договором про надання кредиту для підтримки ліквідності шляхом відкриття не відновлювальної лінії № 3 від 25 лютого 2009 року. Відповідно до договору Відкрите акціонерне товариство «АКБ Одеса-Банк» отримало кредит на суму 30000000 грн. на строк до 19 лютого 2010 року. Заборгованість складає 31125736,40 грн., з яких по кредиту - 30000000 грн., по відсоткам - 1125 616,40 грн., оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів. Визначено початкову вартість предмета іпотеки - земельної ділянки 34650000 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 держмито в розмірі 1700 грн.

На виконання вказаного судового рішення та за заявою Управління Національного Банку України в Одеській області від 1 червня 2011 року №28-20/3906 постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 9 червня 2011 року ВП №27013158 відкрито виконавче провадження. Боржнику надано семиденний строк з моменту отримання постанови для добровільного виконання постанови та роз'яснено наслідки її невиконання.

Відповідно до супровідного листа Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 14 червня 2011 року № 9843-0-26-11/20 зазначену постанову надіслано сторонам. Докази отримання сторонами цієї постанови відсутні.

Актом опису і арешту майна від 22 грудня 2011 року проведено опис, накладено арешт і встановлено обмеження права користування земельною ділянкою, що на праві власності належить ОСОБА_4

25 липня 2013 року Управління Національного Банку України в Одеській області подало заяву від 20 липня 2012 року №28-20/4828 про повернення виконавчого листа №2-5306/2010 без виконання.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП№27013158 від 17 червня 2013 року виконавчий лист №2-5306/2010 повернуто стягувачу.

Крім того, постановами старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 17 червня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 виконавчий збір в розмірі 3465000 грн. та накладено арешт і заборону відчуження на земельну ділянку площею 0,5117 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1, що належить боржнику на праві власності.

Супровідними листами від 1 липня 2013 року №9843-0-26-11/5-191/4 вказані постанови направлені на адресу позивача, відомості про їх отримання також відсутні.

Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України листом від 2 липня 2013 року №9843-0-26-11/5-191/4 до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Одеській області направлено постанову ВП№27013158 від 17 червня 2013 року.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 11 липня 2013 року ВП №38795011 відкрито виконавче провадження по виконанню постанови про стягнення виконавчого збору ВП №27013158 від 17 червня 2013 року, яку супровідним листом від 11 липня 2013 року №09.1-12295/В-8 направлено позивачу. Відомості про її отримання відсутні.

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 18 липня 2013 року ВП №38795011 накладено арешт і заборону відчуження на все майно ОСОБА_4, відомості про її отримання боржником також відсутні (супровідний лис від 18 липня 2013 року №09.1-12876/В-8).

Судами встановлено, що про наявність заборони відчуження і накладення арешту на належне їй майно ОСОБА_4 дізналася лише тоді, коли мала намір продати належну їй на праві власності земельну ділянку площею 0,5117 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_4 оскаржила заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2010 року №2-5306/2010. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 січня 2014 року скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2010 року, а ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 6 лютого 2014 року позову заяву Національного Банку України до ОСОБА_4 залишено без розгляду за заявою позивача у справі.

Заява Національного Банку України була мотивовано тим, що 13 липня 2012 року заборгованість Відкритого акціонерного товариства «АКБ Одеса-Банк» за Договором про надання кредиту для підтримки ліквідності шляхом відкриття не відновлювальної лінії № 3 від 25 лютого 2009 року була погашена.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходили з наступного.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-ХІV) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною 2 статті 25 Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Згідно статті 31 Закону №606-ХІV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Пунктом 4.1.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №74/5 від 15 грудня 1999 року, визначено, що державний виконавець повинен пересвідчитись, чи отримані боржником копії документів виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне їх виконання у встановлений постановою строк.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за умови відсутності підтвердження отримання боржником у виконавчому провадженні постанов державного виконавця, що підлягають виконанню, підстави вважати їх невиконаними в добровільному порядку відсутні.

Крім того, частина 1 статті 52 Закону № 606-ХІV передбачає, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до частини 8 статті 54 зазначеного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Статтею 57 Закону № 606-ХІV передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з положеннями статті 62 Закону № 606-ХІV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині 8 статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Також порядок звернення на стягнення земельної ділянки, площею 0,5117 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 визначений рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2010 року №2-5306/2010 шляхом її реалізації на прилюдних торгах.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності у боржника можливості добровільного виконання як судового рішення, так і постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.

Отже, за сукупності зазначених обставин справи та вимог чинного законодавства, оскаржувані постанови Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 17 червня 2013 року ВП№ 27013158 про стягнення з боржника виконавчого збору, накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження та постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області від 18 липня 2013 року ВП № 38795011 про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної виконавчої служби України залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.