Ухвала суду № 4457093, 25.05.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2009 р.Справа № 22-а-5391/09 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді –Мельнікова Л.В.

Суддів –Григоров А.М., Подобайло З.Г.

при секретарі судового засідання –Холодна Д.С.

за участю:

представник позивача –Соловов Д.Е.

представник відповідача –Романенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ТОВ «Агроекологія»на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року по справі № 2-а-1910/08

          за позовом ТОВ «Агроекологія»

до           ДПІ у Московському районі м.Харкова

про           визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Агроекологія», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ДПІ у Московському районі м.Харкова, в якій просив суд визнати незаконними дії та недійсним рішення ДПІ у Московському районі. Позов обґрунтовується незгодою позивача з висновками та рішенням податкового органу, щодо неправомірного не нарахування позивачем прибуткового податку з громадян по договору позики.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року по справі № 2-а-1910/08 у задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Агроекологія» відмовлено.

ТОВ «Агроекологія» не погоджується з вказаною постановою суду, в апеляційній скарзі вказує, що постанова є незаконною та необґрунтованою, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року по справі № 2-а-1910/08 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В апеляційній скарзі посилається на те, що суд помилково не врахував факт пролонгації договору та не застосував ситрок давності передбачений ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобовязанеь платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів у відповідності до ст. 195 КАС України у межах доводів апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції приймаючи рішення виходив з того, що Соловов Д.Є. повинен був сплатити ТОВ "Агроекологія" суму боргу у розмірі 10 000 грн. у строк, який зазначений у пунктах 3, 4 договорів позики, оскільки Соловов Д.Є. не повернув отриману позику, а підприємство позивача її не витребувало, то отримана сума позики в розмірі 10000,0грн. вважається прибутком Соловова Д.Є., тому відповідач правомірно провів донарахування позивачу прибуткового податку з громадян з даної суми.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що суд прийшов до правильного рішення.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Московському районі м.Харкова була проведена планова перевірка ТОВ «Агроекологія»з питання виконання вимог податкового та валютного законодавства у період з 23.11.2001 року по 01.04.2004 року, відповідно до чого було складено акт № 193/23/31644583 від 28 квітня 2004 року.

Категорія: 2.11 Головуючий 1 інстанції: суддя Спірідонов М.О.

Доповідач 2 інстанції: суддя Григоров А.М.

Перевіркою було встановлено, що по договору позики від 31 грутня 2002 року Д.Є. Соловову, як працівнику підприємства ТОВ «Агроекологія» була видана зворотня позика у розмірі 4000,00 (чотирьох тисяч) гривень. Повернення позики повинно було здійснитися у строк до 10 листопада 2003 року. На підставі договору позики від 28.01.2003 року Соловов Д.Є., як працівнику підприємства ТОВ «Агроекологія»була надана зворотня позика у розмірі 6000,00 (шість тисяч) гривень. Повернення позики повинно було здійснитися у строк до 28.01.2004 року.

Соловов Д.Є. вказані суми не повернув, в зв'язку з чим відповідачем вищезазначені зворотні позики у розмірі 10000,00 грн. були визнані прибутком Соловова Д.Є., та вказана сума включена у його сукупний оподатковуваний прибуток за 2003 рік. На підставі цього позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем з прибуткового податку з громадян у сумі 7156,56грн., у т.ч. 2385,52грн. суми основного платежу та 4771,04 грн. штрафних санкцій, та до утримано прибутковий податок з Соловова Д.Є. за 2003 ріку сумі 1964,80 грн.

У відповідності до вимог ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підприємством позивача надавались позики своєму працівникові Соловову Д.Є. відповідно до договору позики від 31.10.2002р. у розмірі 4000 гри., повернення позики повинно було здійснитися у строк до 10.11.2003р., та по договору позики від 28.01.2003р., у розмірі 6000 гри., яка повинна була бути повернена у строк до 28.01.2004р. Позивач звільнився з підприємства 10.06.2003р.

У п.4 договорах займу зазначено, що „у разі розірвання трудового договору між позичальником та утримувачем, незалежно від підстав розірвання, позичальник утримує, непогашену частину позики із заробітку, що видається працівнику як кінцевий розрахунок.

У разі недостатності коштів, решта непогашеної позики робітник зобов'язаний внести до каси підприємства впродовж: 3-х днів після отримання розрахунку".

Після звільнення Соловов Д.Є позику не повернув.

На момент звільнення Соловова Д.Є., за підприємством рахувався борг по невиплаченій йому заробітній платі, але всупереч вказаному п.4 договорів, заборгованість по заробітній платі не була погашена за рахунок неповерненої позики, а була виплачена Соловову Д.Є. вже після його звільнення.

Тобто підприємство виплатило Соловову Д.Є. кошти, які не повинно було сплачувати. Ці кошти повинні були бути спрямовані на погашення боргу. Але позивач добровільно не виконав п. 4 договорів, а Соловов Д. Є. отримав ці кошти.

Згідно ст. 8 Декрету КМУ № 13-92 від 26.12.1992р "Про прибутковий податок з громадян" (який діяв у спірний період), до сукупного оподатковуваного доходу робітника включаються доходи, отримані за основним місцем роботи, за виконання трудових обов’язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, доходи у вигляді дивідендів, доходи, отримані внаслідок розподілу прибутку підприємства, а також інші доходи, які виникли внаслідок надання за рахунок коштів підприємства робітникам матеріальних та соціальних благ у грошовій та натуральній формі. Безвідсоткові ссуди, які не були повернуті у вказаній у договорах займу строк, вважаються отриманим прибутком, та підлягають включенню у сукупний оподатковуваний прибуток.

Суд не приймає посилання позивача на те, що вказані договора позики були пролонговані та діють до цього часу на підставі додаткових угод, оскільки дані договора позики вважаються розірваними з часу звільнення Соловова Д.Є., тобто з 10.06.03р., а додаткові угоди про пролонгацію таких договорів укладено з 07.07.04р.

Згідно ст.374 ЦК України від 18.07.1963р. (який діяв на момент укладення договорів), по договору позики одна сторона (позикодавець) передає інший стороні (позичальникові) у власність гроші або речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей. У вказаних договорах був зазначений конкретний строк повернення грошей, тому ці договори є строковими.

Згідно ст.161 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно вказівок закону, акту планування, договору.

Враховуючи, що обидві сторони у момент виникнення зобов’язання повернути кошти фактично відмовилися від виконання положень договору щодо повернення коштів, ці кошти є доходом фізичної особи та підлягали оподаткуванню прибутковим податком.

Щодо решти суми донарахувань в розмірі 420,72грн. позивач заперечень не надав, тому таке донарахування відповідачем є правомірним з підстав, викладених в акті перевірки.

Посилання позивача на Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб", який набрав чинності з 1 січня 2004 р. є неправомірним, оскільки порушення, з яким не згоден позивач, встановлено за 2003 рік, тобто в період дії Декрету КМУ № 13-92 від 26.12.1992р „Про прибутковий податок з громадян ", тому посилання платника податків на документ, який не діяв на момент встановлення порушення, є безпідставним.

Також неправомірне посилання позивача на ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», щодо строку давності, оскільки на момент прийняття податкового повідомлення –рішення з моменту звільнення Соловова Д.Є., тобто з моменту виникнення обов’язку достроково повернути кошти 1095 днів не минуло.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 165, 195, 198, 200, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року по справі № 2-а-1910/08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий Мельнікова Л.В.

                    Судді                     Григоров А.М.

                                                                      Подобайло З.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 01.06.2009 р.