Ухвала суду № 4457031, 21.04.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2009 р.Справа № 22-а-3755/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді – Шевцової Н.В.,

суддів – Макаренко Я.М., Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Чернової О.П.

за участю представника позивача Танчик О.М.

представника відповідача Клещенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової адміністрації в Сумській області на постанову Господарського суду Сумської областi від 25.11.2008 року по справі№15/98-08/5021          

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне наукове-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

доДержавної податкової адміністрації в Сумській області

третя особа Державна податкова інспекція в м. Суми

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И Л А :

Відкрите акціонерне товариство «Сумське машинобудівне наукове-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»(далі по тексту ВАТ «Сумське машинобудівне наукове-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової адміністрації в Сумській області (далі по тексту –ДПА в Сумській області, відповідач), третя особа: Державна податкова інспекція в м. Суми, в якому просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової адміністрації в Сумській області від 04.03.2004 року № 0000052360/0.

Постановою Господарського суду Сумської області від 25.11.2008 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової адміністрації в Сумській області від 04.03.2004 року № 0000052360/0, за яким ВАТ «Сумське машинобудівне наукове-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» визначено податкове зобов»язання по ПДВ в розмірі 405439 грн. та 405439 грн. штрафних санкцій.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Посилається на те, що господарським судом Сумської області невірно застосовані норми матеріального права, а саме статті 395,398,399 та 406 ЦК України в ред.. 1963 р., п.8.3 ст.8 та п.п. 3.1.1 п.3.1 ст.З Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, і як наслідок п.п.4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2004 року № 2181-111. Відповідач вказав, що судом першої інстанції не враховано, що позивач під час виконання умов договору комісії, не здійснював реалізації продукції, а лише надавав послуги по укладанню зовнішньоекономічних контрактів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами позапланової документальної перевірки правильності обчислення та своєчасності внесення позивачем до бюджету суми податку на додану вартість за липень 2003 року складено додатковий акт від 04.03.2004 року № 05/23-613/1/05747991 до акту перевірки від 19.09.2003 року № 23-613/1/11, на підставі якого відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.03.2004 року № 0000052360/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем -податок на додану вартість у розмірі 405439 грн. 00 коп. та нарахована штрафна санкція у розмірі 405439 грн. 00 коп.

Відповідно до додаткового акту перевірки, підставою для винесення спірного рішення стала господарська операція, проведена позивачем згідно договору комісії від 10.02.2003 року № 4/195, укладеного з ДП НВКГ «Зоря-Машпроект». Так, згідно договору комісії, позивач (комісіонер) за дорученням ДП НВКГ «Зоря-Машпроект»зобов'язується за винагороду здійснити від свого імені, за рахунок і в інтересах комітента зовнішньо-торгівельні операції з продажу газотурбінного двигуна ДГ90Л2 (резервний) в кількості 1шт.

Згідно договору комісії, комісійна винагорода комісіонера за виконані ним зобов»язання склала 26140 грн. Також вказаним договором зазначено, що якщо комісіонер складе з покупцем договір купівлі-продажу майна на умовах більш вигідних, ніж ті, що зазначені комітентом, вся вигода поступає комісіонеру.

В лютому 2003 р. позивач уклав договір купівлі-продажу від 27.02.2003 р за № 50-60/ЗП, відповідно до умов якого здійснив реалізацію продукції, отриманої по договору комісії на користь ТОВ «Газкомплектімтекс»за 0 % ставкою податку на додану вартість. В оплату 02.07.2003 р. позивач отримав від покупця кошти в сумі 9013868 грн. 50 коп.

В результаті вищевказаних операцій позивач залишив у себе різницю між призначеною комітентом ціною та одержаною більш вигідною ціною в сумі 2027194 грн. (9 013868 грн. –6986674 грн.) у вигляді доходу.

З урахуванням вищенаведених обставин, відповідач на підставі ст..ст. 398, 399, 406 ЦК УРСР (в ред.. 1963 р.), а також зробивши посилання на постанову Вищого господарського суду України за № 11/137 від 19.01.2004 р. на арк.. 15 Додаткового акту дійшов висновку, що різниця між ціною, призначеною комітентом і більш вигідною ціною, за якою комісіонер укладе угоду, є комісійною винагородою, яку відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1. ст.. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», необхідно включити до бази оподаткування податком на додану вартість за ставкою 20%.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач здійснював господарську діяльність відповідно до умов договору комісії, тобто реалізував товар за межі митної території України, а додаткова вигода отримана позивачем за договором комісії не є комісійною винагородою у розумінні п. 8.3. ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки в даному випадку згідно п. 3.4 договору визначено розмір комісійної винагороди, після виконання комісіонером (позивачем) своїх обов'язків по договору, а в пункті 3.6 сторонами за Договором передбачено, що у випадку, якщо комісіонер (позивач»укладе з покупцем договір купівлі-продажу майна на умовах більш вигідних, ніж ті які були вказані комітентом, вся вигода надходить і належить комісіонеру (позивачу), а тому комісійна винагорода безпосередньо за виконання юридичних дій комісіонером (позивачем) та вигода від укладення угоди на більш вигідних умовах, ніж ті, що зазначені комітентом - це два різних поняття.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при визначенні правової природи отриманої позивачем додаткової винагороди в розмірі 2027194 грн. 00 коп., необхідно керуватися положенням ст. 399 ЦК УРСР (1963р.) та враховувати ті обставини, що така винагорода є вигодою, яка поступає позивачу не на виконання договору комісії а на виконання зовнішньоекономічного контракту, в зв'язку з чим не підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»(в ред. на момент існування спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

База оподаткування цих операцій згідно п. 4.1. ст.. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Під продажем послуг (робіт) відповідно до п. 1.4. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», розуміється будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт).

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі, коли платник податку здійснює вивезення (експортування) товарів (робіт, послуг), отриманих від іншого платника податку на умовах комісії, консигнації, доручення або інших видів договорів, які не передбачають переходу права власності на такі товари (роботи, послуги) від такого іншого платника податку до експортера, право на отримання експортного відшкодування має такий інший платник податку. При цьому комісійна винагорода, отримана платником податку - експортером від такого іншого платника податку, включається до бази оподаткування цим податком за ставкою, визначеною пунктом 6.1 статті 6 цього Закону.

Згідно п.п. 6.2.1. п. 6.2. ст.. 6 Закону України «Про податок на додану вартість»податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.

Відповідно до ст. 395 ЦК України (в редакції 1963 р., що застосовувався до даних правовідносин на момент їх виникнення) за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента.

Ст. 399 ЦК України в ред.. 1963 р. передбачає, що взяте на себе доручення комісіонер зобов'язаний виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента. Якщо комісіонер укладе угоду на умовах, більш вигідних, ніж ті, що були зазначені комітентом, вся вигода надходить комітентові, якщо в договорі комісії не передбачено інше.

Згідно із ст. 406 ЦК України в ред.. 1963 р. по виконанні доручення комісіонер вправі одержати від комітента винагороду.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що закон визначає такі поняття як «винагорода», яку отримує комісіонер за виконання доручення комітента, а також поняття «вигода», яку отримує комітент за умови укладення комісіонером угоди на умовах більш вигідних, ніж ті, що були зазначені комітентом. Передача такої різниці комісіонеру можлива уразі наявності відповідної умови у пункті в договорі комісії та проводиться в межах оплати по договору і є вигодою, отриманою комісіонером в зв»язку з укладанням угоди на умовах більш вигідних, ніж ті, що були зазначені комітентом.

10 лютого 2003 р. між Державним підприємством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»- «Машпроект», який виступав як комітент, та ВАТ «Сумське машинобудівне наукове-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе», який виступав як комісіонер, був укладений договір комісії.

Згідно умов п. п. 3.4. Договору комісіонер отримує комісіонну винагороду за виконання своїх зобов»язань за договором, а згідно п.п. 3.6. Договору в разі, коли комісіонер укладе з покупцем договір купівлі-продажу майна на більш вигідних умовах ніж ті, які були вказані комітентом, то вся вигода надходить комісіонеру.

На виконання умов договору позивач перерахував ДП «НВКГ «Зоря»-«Машпроект»грошові кошти в сумі 6986674, 09 грн. та отримав двигун, який відвантажив на експорт ТОВ «Газкомплектімпекс»(Росія) за 0 % ставкою та отримав від ТОВ «Газкомплектімпекс»грошові кошти в сумі 9 013 868, 50 грн.

За результатами вказаної операції позивач залишив у себе різницю між призначеною комітентом ціною за договором та одержаною більш вигідною ціною в сумі 2027194 грн. у вигляді доходу.

Суму додаткової вигоди в розмірі 2 027194 грн. була відображена в бухгалтерському та податковому обліку як доход від продажу продукції на експорт, що стверджується довідкою головного бухгалтера позивача від 24.11.2008 р. (а.с. 66)

Отримуючи таку вигоду позивач діяв не на виконання доручення комітента, а у своїх власних інтересах з метою отримання додаткового прибутку –вигоди.

Отже, за своєю правовою природою вказана вигода є доходом, який поступив позивачу (комісіонеру) не в зв»язку з виконанням своїх обов»язків перед комітентом за договором комісії, а зв»язку з продажем продукції на експорт за більшою ціною ніж встановлена комітентом.

Вказаний товар був поставлений позивачем відповідно до умов експортного контракту укладеного між ВАТ «Сумське машинобудівне наукове-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» та ТОВ «Газкомлектімпекс»(а.с. 34-41, т. 3), що підтверджується міжнародною товарно-транпорною накладною від 02.07.2003 р. (а.с.46 т. 3), а ТОВ «Газкомлектімпекс»сплачено грошові кошти за отриманий товар та видано податкову накладну (а.с.47 т. 3).

Позивач укладаючи контракт за ціною більшою, ніж ціна товару по договору комісії, реалізував своє право, передбачена п. 3.6 договору комісії на отримання додаткового прибутку.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що додаткова вигода, отримана позивачем від продажу продукції на експорт не підлягає оподаткування податком на додану вартість, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення було винесено відповідачем в наслідок неправильного застосування ст.ст. 395, 399, 406 ЦК України в ред.. 1963 р. та з порушенням пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3.. п. 6.1. ст. 6, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, за наслідками укладеного договору комісії та експортного контракту позивачем не заявлялося до відшкодування ПДВ, так як при виконанні вказаних договорів не нараховувався ПДВ, що виключає підстави для формування податкового кредиту, який впливає на бюджетне відшкодування.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що дії сторін не були спрямовані на безпідставне одержання коштів з державного бюджету.

Отже, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації в Сумській області на постанову Господарського суду Сумської областi від 25.11.2008 року - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Сумської областi від 25.11.2008 року по справі№15/98-08/5021 - залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шевцова Н.В. Судді Макаренко Я.М. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 27.04.2009 р.