Ухвала суду № 4456896, 10.02.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 р.м. Харків

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді – Шевцової Н.В.,

суддів - Макаренко Я.М., Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Шимової С.О.

представника позивача Платіциної О.Г.

представника відповідача Байбак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2008 по справі № 2а-4872/08

за позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр»

доЧугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И Л А : 17.05.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр»(далі по справі –позивач) звернулось до суду з позовом до Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (далі по справі –відповідач), в якому просило суд: - визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 08.04.2008 року № 0002952311\3;

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 08.04.2008 року № 0002962311\3;

- визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 08.04.2008 року № 0001431722\3 в частині податкового зобов’язання на суму 21212, 64 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2008 по справі № 2а-4872/08 позовні вимоги задоволені.

Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області від 08.04.2008 року № 0002952311/3, від 08.04.2008 року № 0002962311/3, від 04.04.2008 року № 0001431722/3 в частині податкового зобов’язання на суму 21212, 64 грн.

Відповідач, Чугуївська об’єднана державна податкова інспекція у Харківській області, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2008 по справі № 2а-4872/08 та прийняти нове рішення яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Зооветеринарний центр».

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач, Чугуївська об’єднана державна податкова інспекція у Харківській області, зазначив, що підприємством віднесено до складу валових витрат вартість робіт, які фактично не використані у господарській діяльності. Відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги того факту, що перевіркою зменшено валові витрати в сумі 35981 грн., за рахунок того, що підприємство до складу валових витрат віднесено витрати на відрядження та під звіт, без підтверджуючих документів, чим порушено п.п. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 6979, 88 грн., відповідач повідомив, що в перевірочному періоді в порушення вимог Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон від 13.03.1998 року за № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 31.03.1998 року за № 218/2658 та Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року за № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», з каси підприємства неправомірно видавались грошові кошти на загальну суму 53691, 39 грн.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зооветеринарний центр», подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив суд залишити апеляційну скаргу Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2008 по справі № 2а-4872/08 –без змін.

Позивач зазначив, що суд вірно застосував норми матеріального та процесуального права, повно та всебічно з’ясував усі обставини справи. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а постанова суду є законною і обґрунтованою.

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що Чугуївською об’єднаною державною податковою інспекцією у Харківській області було проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ «Зооветеринарний центр»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 31.03.2007 року, за результатами якої було складено акт від 09.08.2007 року 859\230\31293151, в якому зазначено, що підприємством за період, що перевірявся, занижений податок на прибуток за 2 квартал 2005 року на суму 2400, 00 грн., за 4 квартал 2005 року в сумі 100, 00 грн., за 1 квартал 2006 року в сумі 157, 00 грн., за 2 квартал 2006 року в сумі 1038, 00 грн., за 3 квартал 2006 року в сумі 5452, 00 грн., за 4 квартал 2006 року в сумі 3323, 00 грн.; занижений податок на додану вартість в вересні 2006 року на суму 1360, 00 грн., в грудні 2006 року в сумі 1440, грн..; не утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 8397, 00 грн.

За наслідками проведеної перевірки Чугуївська ОДПІ прийняла повідомлення-рішення № 0002952311\3 від 08.04.2008 року на суму 18490, 90 грн., № 0002962311\3 від 08.04.2008 року на суму 4200, 00 грн., № 0001431722\3 від 04.04.2008 року на суму 25191, 00 грн.

ТОВ «Зооветеринарний центр»провів ремонт автоклавів, що входять до складу установки кріосублімаційного фракціонірування, на підставі Договорів № 1 від 21.09.2006 року та від 18.10.2006 року, які були укладені між позивачем та НПАТ «Саинс-центр», що підтверджено відповідними актами здачі-приймання робіт.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в якості компенсації вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, а також з положень п. п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідно до якого платники податку мають право протягом звітного періоду віднести на валові витрати будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, які підлягають амортизації, в т. ч. витрати на поліпшення орендованих основних фондів, в сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок такого звітного періоду.

Автоклави є часткою діючого виробничого обладнання, яке числиться на балансі підприємства. Згідно договору оренди № 17 від 01.04.2006 року, ТОВ «Зооветеринарний центр»орендувало у ЗАТ «Криокон»автоклави для стерилізації в кількості 4-х штук.

Витрати по ремонту автоклавів в сумі 14000 грн. не перевищують 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на 01.01.2006 р.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач обґрунтовано відніс витрати на ремонт автоклавів до валових витрат, а також правомірно відніс суму податку на додану вартість в розмірі 2800 грн., яка була сплачена при оплаті робіт по ремонту автоклавів, до податкового кредиту.

Також, судом першої інстанції встановлено, що Чугуївська ОДПІ зменшила валові витрати підприємства на суму 35981, 00 грн. по оплаті витрат працівників на відрядження.

Надані до суду копії авансових звітів свідчать про нарахування витрат, понесених підзвітною особою, а також виникнення обов»язків підприємства перед підзвітною особою по компенсації даних витрат. В додатках до акту перевірки № 6-8 по розрахунку податку на прибуток вказані лише загальні необґрунтовані суми відхилень в строчці «витрати на придбання товарів(робіт, послуг)», в той час як витрати на відрядження повинні відображатися в строчці «інші витрати». Строка «інші витрати»відображена в додатках до акту без відхилень.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. п. 2.3.4 п. 2.3. ст.. 2 «Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», затвердженого Наказом ДПА України від 10.08.05. року № 327 не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних.

Відповідачем в акті перевірки не викладено чітко зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, не додано до акту письмових пояснень посадових осіб суб’єкта господарювання щодо суми зменшення витрат в розмірі 35981, 00 грн., в зв»язку з чим суд прийшов до висновку про необґрунтованість доводів Чугуївської ОДПІ щодо зменшення валових витрат підприємства на суму 35981, 00 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що протягом перевіряємого періоду виплата грошових коштів на підприємстві здійснювалась після того, як працівник надасть авансовий звіт з підтверджуючими документами на різні суми.

Авансові звіти, за якими підзвітним особам видавалися грошові кошти на закупівлю господарських товарів та на витрати по відрядженню, мають первинні документи, які підтверджують витрачені грошові кошти, які були представлені суду першої інстанції в ході судового розгляду справи.

Всі відрядження здійснювалися на підприємстві на підставі наказу директора. У всіх посвідченнях є відмітки вибуття-прибуття за спірний період.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 121 КЗпП України робітники мають право на відшкодування витрат і отримання інших витрат у зв»язку зі службовим відрядженням, а відповідно до п. 1.3 ст. 1 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон», затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13 березня 1998 р. за № 59, фактичний час перебування у відрядженні визначається по відміткам у посвідченні про відрядження про вибуття з місця постійної роботи і прибуття до місця постійної роботи. Відповідно до п. 1.12 ст. 1 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон»при наявності документів, які підтверджують вартість понесених витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків, рахунків готелів, страхових полісів і т.п., зазначені витрати належать до витрат на відрядження і мають бути повернені особі, яка перебувала у відрядженні. Інструкція не містить вимог щодо повернення лише витрат робітника на власне проживання в готелях, у зв’язку з чим до складу витрат на відрядження відноситься і оплата проживання в готелі інших осіб, які перебувають у відрядженні.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість висновків відповідача, що з каси підприємства неправомірно видавались грошові кошти на суму 53692, 39 грн.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку про неправильність віднесення відповідачем компенсації робітникам витрат на відрядження в сумі 53691, 39 грн. до додаткового блага, оскільки згідно з п.п. 4.2.9 «е»п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року за № 889 до доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, відноситься вартість безкоштовно отриманих товарів, а також суми знижки з ціни товарів, які перевищують звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін, крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Витрати в сумі 53691, 39 грн. були понесені позивачем на оплату відрядження працівників і до додаткового блага таких фізичних осіб не відноситься.

Судом першої інстанції встановлено, що в 2006 році на підставі рахунку № 1 від 22.09.2006 року ТОВ «Зооветеринарний центр»перерахувало платіжним дорученням № 883 від 27.09.2006 року 700, 00 грн. ПУВП «Каскад»за навчання водія легкового автомобілю. Навчання на водія проходив менеджер Шмулич С.П.

Підприємство використовує в своїй господарській діяльності власні та орендовані автомобілі.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд виходив з положень п.п. 4.3.20 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»відповідно до яких не включається в дохід фізичних осіб, які оподатковуються, сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти в рахунок компенсації вартості підготовки або перепідготовки платника податку –найманої особи за профілем підприємства або загальним виробничим потребам такого працедавця.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, яка була в компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, яке надане такій найманій особі впродовж року, на який приходиться таке припинення трудових відносин.

В зв»язку з тим, що необхідність володіння менеджером навичок керування легковим автомобілем є компетенцією самого підприємства, трудові відносини з Шмулич С.П. на час перевірки підприємства не припинені, а підготовка його за профілем «водій»є загальною виробничою необхідністю, то за таких обставин суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість висновку відповідача, що оплата за навчання водіїв категорії В є додатковим благом Шмулич С.П.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податків в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, які здійснюються в якості компенсації вартості товарів, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з положеннями п. п. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»платники податку мають право протягом звітного періоду віднести на валові витрати будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, які підлягають амортизації, в т. ч. витрати на поліпшення орендованих основних фондів, в сумі, яка не перевищує 10% сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок такого звітного періоду.

ТОВ «Зооветеринарний центр»провів ремонт автоклавів, що входять до складу установки кріосублімаційного фракціонірування, на підставі Договорів № 1 від 21.09.2006 року та від 18.10.2006 року, які були укладені між позивачем та НПАТ «Саинс-центр», що підтверджено відповідними актами здачі-приймання робіт (а.с. 17, 19).

Як свідчать матеріали справи, автоклави є часткою діючого виробничого обладнання - установки кріосублімаційного фракціонірування, яка була придбана позивачем у ЗАТ «Криокон»за накладною № 218 від 27.11.2003 р. (а.с.12) та поставлена на баланс підприємства з 27.11.2003 р. (а.с. 13).

Згідно договору оренди № 17 від 01.04.2006 року, ТОВ «Зооветеринарний центр»орендувало у ЗАТ «Криокон»автоклави для стерилізації в кількості 4-х штук.

Оскільки згідно даних про сукупну балансову вартість всіх груп основних фондів підприємства, наданих Чугуївською ОДП в додатку № 10 до акту перевірки, витрати по ремонту автоклавів в сумі 14000 грн. не перевищують 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на 01.01.2006 р., а також враховуючи те, що установка кріосублімаційного фракціонірування перебуває на балансі позивача і використовується у його господарській діяльності, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що витрати на ремонт складових частин такого обладнання правомірно віднесено позивачем до валових витрат відповідних періодів.

Відповідно до положень п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв»язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За договорами, укладеними 18 жовтня 2006 р. та 21 вересня 2006 р. між НВАТ «САИНС-ЦЕНТР»та позивачем (а.с. 107,109), НВАТ «САИНС-ЦЕНТР»було здійснено капітальний ремонт автоклавів, що стверджується актами прийому –передачі, та позивачем було оплачено вартість таких послуг з урахуванням ПДВ в сумі 2800 грн.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про ПДВ” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні послуги.

З матеріалів справи, а саме з акту перевірки, вбачається, що позивач виконав вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", сплативши податок на додану вартість в ціні послуги, придбаної у безпосередніх виконавців послуги, які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" - видали покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

В зв»язку з тим, що автоклави використовувалися позивачем у власній господарській діяльності, а також при наявності податкових накладних, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем обґрунтовано віднесено суму ПДВ в розмірі 2800 грн. то податкового кредиту.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Чугуївська ОДПІ неправомірно зменшила валові витрати підприємства на суму 35981, 00 грн. по оплаті витрат працівників на відрядження, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п.п. 2.3.2 п. 2.3 ст. 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. за № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205, за кожним відображенням в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно висвітлити показники, які відображаються суб»єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб»єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно - правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб»єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та у бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Згідно з п.п. 2.3.3 п. 2.3 ст. 2.3 вказаного Порядку виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акту. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового, валютного та іншого законодавства і з зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документу, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані перевіряючи ми, а також посадовими особами суб»єкта господарювання.

Відповідно до п.п. 2.3.4. п. 2.3 ст. 2.3 вказаного Порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних.

В порушення зазначених норм відповідачем в акті перевірки не викладено чітко зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, не наведені докази та документи, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, не додано до акту письмових пояснень посадових осіб суб’єкта господарювання щодо зменшення валових витрат в розмірі 35981, 00 грн.

Крім того, відповідно до п.п 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податків, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях, а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги, документально оформлених витрат, пов»язаних з правилами в»їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв»язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платнику податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують ватртість цих витрат у вигляді транспорних квитків або транспорних рахунків, рахунків з готелів або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та рпожзивання фізичної особи, страхових полісів, тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені п.п. 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов»язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем оплачувалося витрати на відрядження працівників на підставі звітів про відрядження та наданих працівниками квитків та рахунків, що підтверджують вартість проїзду та проживання.

Крім того, в додатках до акту перевірки № 6-8 по розрахунку податку на прибуток вказані лише загальні необґрунтовані суми відхилень в строчці «витрати на придбання товарів(робіт, послуг)», в той час як витрати на відрядження повинні відображатися в строчці «інші витрати». Строка «інші витрати» відображена в додатках до акту без відхилень.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необгрунтованість висновку відповідача щодо зменьшення валових витрат позивача в сумі 35981 грн.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про неправильність доводів відповідача про те, що з каси підприємства неправомірно видавались грошові кошти на суму 53692, 39 грн. та необгрунтовність в зв»язку з цим донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 6979, 88 грн. виходячи з наступного.

Згідно п. 1.3 ст. 1 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон»затвердженої наказом Міністерства фінансів України за № 59 від 13.03.98 року, фактичний час перебування у відрядженні визначається по відміткам у посвідченні про відрядження про вибуття з місця постійної роботи і прибуття до місця постійної роботи. Відмітки вибуття-прибуття є у всіх посвідченнях про відрядження за спірний період.

Відповідно до п. 1.12 ст. 1 «Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон»при наявності документів, які підтверджують вартість понесених витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків, рахунків готелів, страхових полісів і т.п., зазначені витрати належать до витрат на відрядження і мають бути повернені особі, яка перебувала у відрядженні.

З матеріалів справи вбачається, що протягом перевіряємого періоду виплата грошових коштів на підприємстві здійснювалась після того, як працівник надасть авансовий звіт з підтверджуючими документами понесених витрат на проживання, проїзд та інші витрати.

Авансові звіти, за якими підзвітним особам видавалися грошові кошти на закупівлю господарських товарів та на витрати по відрядженню, мають первинні документи, які підтверджують витрачені грошові кошти.

Оплата однією особою, яка перебувала у відрядженні разом з іншими особами загального рахунку за проживання не суперечить вимогам даної інструкції, у зв’язку з чим позивач правомірно відніс до складу витрат на відрядження оплату за проживання в готелі всіх осіб, які перебували у відрядженні.

Всі відрядження на підприємстві здійснювалися на підставі наказів директора.

Отже, висновок відповідача про те, що дані виплати не пов»язані з господарською діяльністю підприємства, не підтверджені документально і тому їх слід вважати безоплатно отриманими матеріальними благами громадян є безпідставними.

В 2006 році на підставі рахунку № 1 від 22.09.2006 року ТОВ «Зооветеринарний центр»перерахувало платіжним дорученням № 883 від 27.09.2006 року 700, 00 грн. ПУВП «Каскад»за навчання водія легкового автомобілю. Навчання на водія проходив менеджер Шмулич С.П.

Згідно з п.п. 4.3.20 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не включається в дохід фізичних осіб, які оподатковуються, сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти в рахунок компенсації вартості підготовки або перепідготовки платника податку –найманої особи за профілем підприємства або загальним виробничим потребам такого працедавця.

Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року з року, в якому закінчується таке навчання, то сума, яка була в компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, яке надане такій найманій особі впродовж року, на який приходиться таке припинення трудових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство використовує в своїй господарській діяльності власні та орендовані автомобілі. Як було встановлено судом першої інстанції, трудові відносини з Шмулич С.П. на час перевірки підприємства не припинені, а підготовка його за профілем «водій»є загальною виробничою необхідністю.

Отже, висновок відповідача, що оплата за навчання водіїв категорії В є додатковим благом Шмулич С.П. є необґрунтованим.

Отже, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Чугуївської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2008 по справі № 2а-4872/08 –залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.10.2008 по справі № 2а-4872/08 –залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шевцова Н.В. Судді Макаренко Я.М. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 16.02.2009 р.