Ухвала суду № 4456792, 23.04.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2009 р.Справа № 22-а-643/09

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді –Шевцової Н.В.

Суддів Дюкарева С.В., Макаренко Я.М.

за участю секретаря Шимова С.О.

представника позивача:Гуйванюк Й.Є.

представника відповідача: Биченко О.О.

представника третьої особи: Лісняк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області на постанову господарського суду Полтавської області від 29.02.2008 року по справі № 3/331

за позовом Закритого акціонерного товариства «Транснаціональна фінансово – промислова нафтова компанія «Укртатнафта»

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області

третя особа: Державна екологічна інспекція в Полтавській області

про визнання нечинним податкових повідомленнь –рішеннь,

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство «Транснаціональна фінансово –промислова нафтова компанія «Укртатнафта»(надалі по тексту, позивач), третя особа: Державна екологічна інспекція в Полтавській області, звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд: визнати нечинними податкові повідомлення –рішення №0000073510/0/1237 від 12.05.2006 року, №0000073510/1/1790 від 19.07.2006 року, №0000073510/2/2429 від 12.10.2006 року, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «інші збори за забруднення навколишнього середовища»на загальну суму 7 592 028, 03 грн (основний платіж –4103798,93 грн., штрафна санкція –3488229,10- грн.).

Постановою господарського суду Полтавської області від 29.02.2008 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинним з моменту винесення податкові повідомлення – рішення Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області №0000073510/0/1237 від 12.05.2006 року, №0000073510/1/1790 від 19.07.2006 року, №0000073510/2/2429 від 12.10.2006 року, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем «інші збори за забруднення навколишнього середовища»на загальну суму 7 592 028, 03 грн. (основний платіж –4103798,93 грн., штрафна санкція –3488229,10- грн.). Стягнуто з Державного бюджету України на користь Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія " Укртатнафта" 3 грн 40 коп витрат по сплаті держмита, 12019,20 грн. витрат на проведення судово-економічної та будівельно-технічної експертизи.

Відповідач не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме приписів наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 14.03.2002 року № 104 (далі - наказ № 104), яким затверджено Перелік речовин, які входять до "твердих речовин" та "вуглеводнів" і за викиди яких справляється збір (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.04.02 за № 322/6610), далі - Перелік № 104. Вказаний Перелік № 104 не містить такої речовини як "бензол", тобто її не віднесено (при застосуванні нормативів збору, встановлених таблицею 1.1. додатку 1 до Порядку № 303) ні до "твердих речовин", ні до "вуглеводнів". У зв’язку із затвердженням Переліку № \04 згідно з наказом № 104 визнано

таким, що втратив чинність наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 10.10.2000 № 161 "Про затвердження Інструкції про встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 02.11.2000 за № 769/4990), додатком 4 до п. 3.2 цієї Інструкції було встановлено Перелік речовин, які входять до "твердих речовин" та "вуглеводнів", який також не містить такої речовини як "бензол", що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач наполягає на необхідності нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища у зв’язку із зберіганням позивачем люмінесцентних ламп та акумуляторних батарей та стічних вод.

Також відповідач вказує на те, що ставок-випарник Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” є спеціально обладнаним місцем для розміщення відходів, а обсяги стічних вод, які скидаються на ставок-випарник являються обсягами відходів. За розміщення відходів необхідно сплачувати збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано, що нарахування збору за розміщення відходів по даному предмету спору було проведено не на осади, які є у ставку-випарнику і не на осади, які, як зазначає позивач, будуть зібрані та вивезені у спеціально відведені місця (це не передбачено технічною документацією на ставок-випарник), а за розміщення відходів - стічних вод відповідних систем промканалізації Позивача, які не можуть бути використані повторно в виробництві і які відкачуються на захоронення по підземному трубопроводу на ставок-випарник, який призначений для накопичення стоків 2 та 3 систем виробничої каналізації.

Позивач подав заперечення на зазначену апеляційну скаргу, в яких посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена планова виїзна комплексна документальна перевірка дотримання вимог податкового та валютного законодавства АТ„Укртатнафта” за період з 01.10.2004р. по 30.12.2005р., за результатами якої складений Акт від 25.04.2006р. №147/23-120/00152307.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою об’єднаною державною податковою інспекцією було винесено податкове повідомлення-рішення від 12.05.2006р. №0000073510/0/1237, яким підприємству визначено податкове зобов’язання за платежем „інші збори за забруднення навколишнього природного середовища” на загальну суму 7592028,03 грн.

За результатами адміністративного оскарження даного повідомлення-рішення до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції та ДПА у Полтавській області, адміністративні скарги Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” залишені без задоволення.

19.07.2006р. та 12.10.2006р. за результатами розгляду скарг підприємства, Кременчуцькою об’єднаною державною податковою інспекцією винесені нові податкові повідомлення-рішення №0000073510/1/1790 та №0000073510/2/2429 відповідно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції, викладені в акті перевірки, та винесені на їх підставі податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають законодавству, оскільки Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” не порушувало констатованих в акті перевірки вимог природоохоронного, водного законодавства та законодавства в сфері поводження з відходами, тому нарахування відповідачем підприємству податкових зобов’язань зі збору за забруднення навколишнього природного середовища та штрафних санкцій є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу»завданнями органів державної податкової служби є - здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція та Державна екологічна інспекція в Полтавській області вважають відходами відпрацьовані люмінесцентні лампи та акумуляторні батареї, незважаючи на те, що в подальшому вони передаються позивачем для утилізації та переробки спеціалізованим підприємствам на підставі укладених цивільно-правових угод.

Між тим, статтею 1 Закону України „Про відходи”, на яку в апеляційній скарзі посилається Кременчуцька об’єднана державна податкова інспекція, встановлено, що відходи –це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності і не мають подальшого використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх власник повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Даною статтею встановлені наступні поняття: зберігання відходів –тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об’єктах (до їх утилізації чи видалення); та розміщення відходів –зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.

Згідно листа Мінекоресурсів від 14.05.2003р. №4914-к/26-11/115-11 надано роз’яснення, що відповідно до пункту 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.99р. №303, у розрахунках збору за розміщення відходів мають бути вказані саме фактичні обсяги відходів, що дійсно розміщуються на території суб’єкта господарської діяльності і на які у цього суб’єкта є дозвіл на розміщення. Обсяги відходів, які передані на договірних засадах іншим суб’єктам господарської діяльності, вже не є власністю суб’єкта, що їх передав, і тому не повинні враховуватись у розрахунках збору за розміщення відходів, який має стягуватись із цього суб’єкта.

До матеріалів справи залучені копії договорів, на підставі яких Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” передало відпрацьовані люмінесцентні лампи та акумуляторні батареї спеціалізованим суб’єктам господарської діяльності.

Так, 10.08.2005р. між Закритим акціонерним товариством транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма ДІОЛА” було укладено договір №1913/10/2109 про передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп для їх перевезення та утилізації. 09.09.2005р. з Товариством з обмеженою відповідальністю„Полтавкольормет” було укладено договір №1817/3/2/09 про передачу лому свинцю у вигляді відпрацьованих акумуляторних батарей.

Таким чином, виходячи з наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду, що обсяги металобрухту, який передається спеціалізованому підприємству на переробку, не підпадає під визначення відходів, що розміщаються на території Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта”, тому у Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції відсутні правові підстави для нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища за зберігання відпрацьованих люмінесцентних ламп та акумуляторних батарей.

Що стосується питання можливості віднесення до категорії відходів обсягів стічних вод, які скидаються на ставок-випарник позивача, а вказаного ставка –до категорії місць розміщення відходів, колегією суддів погоджується з висновками суду щодо необґрунтованості доводів відповідача з цього питання, з наступних підстав.

Так, статтею 4 Закону України „Про відходи” встановлено, що особливості регулювання відносин щодо поводження з речовинами, що скидаються зі стічними водами у водні об’єкти (крім тих, які акумулюються і підлягають вивезенню у спеціально відведені місця складування), визначаються відповідними законами. Вказана норма закону є відсилочною, тому в даному випадку необхідно застосовувати положення Водного кодексу України.

Статтею 1 Водного кодексу України визначено, що водокористування –використання вод (водних об’єктів) в тому числі і для задоволення потреб промисловості, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). Водний об’єкт –природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт). Водойма –безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об’єкт.

Державний облік водокористування, відповідно до норм ст.25 Водного кодексу України, здійснюється шляхом систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо. Зазначена інформація відображаються у статистичній звітності за формою №2-ТП (водгосп).

Пунктом 1.2 Інструкції щодо заповнення форми №2-ТП (водгосп) визначено, що використання вод промисловими підприємствами підлягає обліку незалежно від приймачів зворотних вод, до яких відносяться всі без винятку водокористувачі, що здійснюють скид зворотних вод безпосередньо у поверхневі, підземні водні об’єкти, а також на поля фільтрації, накопичувачі, рельєф місцевості тощо.

Крім того, ч.3 ст.74 Водного кодексу України врегульовано питання скиду суміші стічних вод на технологічну водойму, яке повинно провадитись відповідно до норм і правил експлуатації, визначених у технічних проектах, затверджених у встановленому законодавством порядку.

З матеріалів справи вбачається, що технічна документація на ставок-випарник Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” була об’єктом дослідження судово-економічної експертизи та судової будівельно-технічної експертизи.

Вказані судові експертизи були призначені в межах аналогічних адміністративних справ за позовами Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень про нарахування збору за забруднення навколишнього природного середовища, нарахованого на стічні води, що скидаються на ставок-випарник.

Колегією суддів досліджені висновки судово-економічної експертизи №7898/7899 від 30.11.2007р. та №7900 від 07.12.2007р. судової будівельно-технічної експертизи у даній справі №3/331 та копії висновку №11734 від 19.01.2007р. судово-економічної експертизи, №11733 від 12.04.2007р. судової будівельно-технічної експертизи у справі №19/292.

З висновків будівельно-технічних експертиз вбачається, що згідно проектної документації, ставок-випарник Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” –складна гідротехнічна споруда загальною площею 360 га з протифільтраційною завісою, дамбою та приймальними секціями. При цьому встановлено три основні функції даного ставка: накопичення стічних вод у зимовий період і у роки з підвищеним обсягом опадів; біологічне доочищення стічних вод від забруднення; випаровування стічних вод в повному обсязі з метою недопущення скиду забруднених вод у природні водні об’єкти.

Висновками будівельно-технічних експертиз засвідчений факт постійного зменшення рівня води у ставку. Відповідно, обсяги стічних вод, які відводяться на ставок випарник, випаровується, що свідчить про необґрунтованість тверджень відповідача про акумуляцію відходів за допомогою трубопровідного транспорту.

Таким чином, виходячи із встановлених обставин справи та висновків експертів, колегія суддів погоджується з висновками суду, що ставок-випарник Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” є штучно створеною гідротехнічною спорудою, створеною з метою біологічного доочищення стічних вод від забруднення та випаровування стічних вод для недопущення скиду забруднених вод у природні водні об’єкти.

Належність ставка-випарника до технологічних водойм додатково підтверджується наявним в матеріалах справи листом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 17.06.2005р. №5359/19/2-810. Згідно наданих в даному листі роз’яснень, ставок-випарник Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія „Укртатнафта” призначений для випаровування промислових стічних вод. Така водойма є технологічною і її використання має здійснюватись лише за призначенням і відповідно до норм та правил експлуатації, визначених у технічному проекті, як передбачено ст.74 Водного кодексу України. У разі очистки ставка-випарника від осадів та вивезення їх в місця розміщення відходів, на вказані осади має розповсюджуватися дія Закону України „Про відходи”.

Надані Міністерством охорони навколишнього природного середовища України роз’яснення повністю узгоджуються з приписами Інструкції про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002р. №37.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач підпадає під дію вказаної Інструкції, оскільки відповідно до п.1.2, даний нормативний документ регламентує єдиний на території України порядок встановлення та стягнення плати за скиди промислових та інших стічних вод у системи каналізації населених пунктів і поширюється на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації.

Зі змісту вказаної Інструкції вбачається, що відходами слід вважати не стічні води взагалі, а осади, які отримані в процесі очищення та вилучення зі стічних вод (пп. 5.1, 5.3 Інструкції).

Отже, висновок Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції про віднесення стічних вод до категорії відходів спростовується приписами Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. Так, збір забруднення навколишнього природного середовища справляється за розміщення відходів на підставі відомостей про обсяги відходів у залежності від характеру місця розміщення відходів.

Розмір плати за розміщення відходів, згідно ст.39 Закону України „Про відходи”, встановлюється на основі нормативів, що розраховуються на одиницю обсягу утворених відходів, залежно від рівня їх небезпеки та цінності території на якій вони розміщені.

В свою чергу, чинним законодавством не визначений клас небезпеки для стічних вод, що унеможливлює їх віднесення до категорії відходів.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невідповідності позиції податкового органу положенням Державного класифікатора відходів ДК 005-96, затвердженого наказом Держстандарту України від 29.02.1996р. №89. Вказаним класифікатором до відходів віднесені осади очисних промислових споруд, споруд комунальних та інших служб, а не стічні води. Між тим, дія Закону України «Про відходи»поширюється лише на осади та мул, які отримані в результаті очищення та вилучення зі складу стічних вод.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо безпідставного нарахування Кременчуцькою об’єднаною державною податковою інспекцією збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 4103798,93 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3488229,10 грн. Доводи апеляційної скарги Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції не спростовують документально обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 195, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області –залишити без задоволення, а постанову господарського суду Полтавської області від 29.02.2008 року по справі № 3\331 –без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом місяця з дня складання ухвали у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий           (підпис)                              Н.В. Шевцова

                    Судді:                              (підпис)                     Я.М.Макаренко

(підпис) С.В. Дюкарєва

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду                                                                                          Н.В. Шевцова          

Повний текст ухвали виготовлений 27.04.2009 р.