Рішення № 44506880, 21.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц /796/5559/2015 Головуючий в суді 1 інстанції - ВасалатійК.А.

Доповідач - Ящук Т.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Стрижеуса А.М.

при секретарі Басюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Державного підприємства завод «Генератор», поданою представником ОСОБА_3, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства завод «Генератор» про стягнення заробітної плати, компенсації та моральної шкоди,

встановила:

У вересні позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача Державного підприємства завод «Генератор» про стягнення заробітної плати, компенсації та моральної шкоди.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП завод «Генератор» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі у розмірі 22 852 грн. 08 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати з урахуванням індексації у розмірі 11 505 грн. 06 коп., середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати у розмірі 161 462 грн. 60 коп. та 5000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині розміру моральної шкоди, визначивши її у сумі 60 000 грн., посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Також вказувала, що в мотивувальній частині рішення наявне неправильне посилання на норми матеріального права, оскільки п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати відноситься до розділу «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» та його застосування можливе у випадку наявності трудових відносин з роботодавцем, при нарахуванні виплат, та яким передбачено, що у випадках передбачених чинним законодавством, розрахунок проводиться шляхом множення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У даному випадку наявний саме факт відсутності трудових відносин та наявності випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середнього заробітку, який повинен бути виплачений працівникові за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Вважає, що необхідно застосовувати при обчисленні середнього заробітку за час прострочення виплати заробітної плати множення на число календарних, а не робочих днів, оскільки законодавцем встановлений такий розрахунок.

Крім того, позивач вважає розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди - 5000 грн. таким, що не відповідає вимогам розумності і справедливості, глибині її душевних страждань, оскільки позивач змушена була позичати гроші у близьких та знайомих для купівлі медикаментів для себе та матері, для погашення комунальних платежів, а також забезпечення себе та близьких життєво необхідними речами. Справедливим відшкодуванням моральної шкоди позивач вважає суму 60 000 грн.

Представник відповідача - ДП Завод «Генератор» також звернувся з апеляційною скаргою, просив рішення суду змінити, зменшивши суму середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати до розміру 108 274 грн. 92 коп., а у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача посилався на те, що судом в порушення п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року розмір середнього заробітку розраховано за 2210 календарних днів за період з дня звільнення позивача та до 09.10.2014 року. Проте середній заробіток необхідно нараховувати виходячи із робочих днів, кількість яких за вказаний період складає 1482 дні.

Також апелянт вважає відсутніми підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки з часу звільнення у листопаді 2008 року позивач не зверталася до ДП завод «Генератор» про виплату їй заборгованості по заробітній платі. Обставини , на які посилається позивач для відшкодування моральної шкоди, пов'язані лише з тим, що позивач шість років не зверталася ні до суду, ні до відповідача за отриманням заробітної плати.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали подану позивачем апеляційну скаргу та просили її задовольнити, апеляційну скаргу відповідача - відхилити. Представник відповідача вважала доводи апеляційної скарги позивача безпідставними та просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга позивача - відхиленню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 08.10.1970 року по 11.11.2008 року працювала безперервно на ДП завод «Генератор» на посаді начальника бюро. 11.11.2008 року була звільнена з роботи згідно з наказом № 275-К від 07.11.2008 року, у зв'язку із скороченням посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зазначала, що відповідач заробітну плату регулярно не виплачував та згідно з виданою відповідачем довідкою заборгованість із заробітної плати перед позивачем за період часу з січня по листопад 2008 року включно склала 22852 грн. 08 коп.

Неодноразові звернення позивача до посадових осіб відповідача були ним проігноровані, і позивач отримувала лише обіцянки про погашення заборгованості по виплаті заробітної плати, але жодних кроків до розрахунку зроблено не було.

Вважає, що на день пред'явлення позову до суду їй було затримано виплату заробітної плати на 2119 днів, з 11.11.2008 року по 31.08.2014 року, яка складає середній заробіток в сумі 294 583 грн. 38 коп.

Тому просила суд стягнути із відповідача заборгованість по заробітній платі - 22852 грн. 08 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати з урахуванням індексації у розмірі 11255 грн. 33 коп., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 294 583 грн. 38 коп., та 3% річних за користування коштами у розмірі 3977 грн. 88 коп. Також просила стягнути з ДП «Завод «Генератор» на її користь 60000 грн. моральної шкоди, яка заподіяна діями відповідача при невиплаті заборгованості по заробітній платі.

Під час розгляду справи позивач зменшила розмір позовних вимог у частині середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та просила стягнути суму у розмірі 161 462 грн. 60 коп. за 2210 календарних днів, та визначила 3% річних за користування коштами у розмірі 4148 грн. 80 коп.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини зарплати з урахуванням індексації, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до довідки ДП Завод «Генератор» від 16.12.2014 року відповідачем не було доплачено позивачу за 2008 рік заробітної плати на суму 22 852 грн. 08 коп., чим було порушено вимоги ст. 115, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

Вважаючи доведеним розмір заробітної плати, не виплаченої ОСОБА_2 при звільненні з роботи 11.11.2008 року, в сумі 22 852 грн. 08 коп., суд також дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає компенсація втрати частини заробітної плати з урахуванням індексації на загальну суму 11 505 грн. 06 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення суми 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 4148 грн. 80 коп., суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для задоволення позову у цій частині відсутні, оскільки норми ст. 625 ЦК України на трудові правовідносини не розповсюджуються.

Рішення суду у вищевказаних частинах сторонами не оскаржувалось, обов'язкових підстав для скасування не вбачається, а тому рішення суду у цій частині необхідно залишити без змін.

Задовольняючи уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з положень ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України та вважав встановленою наявність підстав для застосування положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України, відповідно до якої у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановив суд з наданих довідок та розрахункових листків позивача за 2 місяці перед звільненням, що відбулось 11.11.2008 року, загальна сума заробітної плати за вересень та жовтень 2008 року становить 949 грн. 45 коп., кількість відпрацьованих робочих днів - 13, отже середньоденний заробіток позивача складає 73 грн. 06 коп.

Визначаючи період, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений період слід обраховувати з 12.11.2008 року по 09.10.2014 року, тобто до дня належним чином оформленого повідомлення позивача про необхідність прийти та отримати заробітну плату, яка задепонована на рахунку підприємства для позивача.

Зазначені обставини сторони у апеляційних скаргах не заперечували, а уточнені позовні вимоги ґрунтувались саме на вказаному розмірі середньоденного заробітку.

Однак визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 161 462 грн. 60 коп., суд першої інстанції виходив з того, що у вказаному періоді кількість робочих днів становить 1482, а не 2210 днів, як вказано позивачем, проте дійшов висновку, що заявлені вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Проте погодитись у повному обсязі з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може, оскільки він не відповідає обставинам справи та вимогам пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Виходячи із того, що середньоденний заробіток позивача за останні 2 місяці перед звільненням становив 73 грн. 06 коп., а визначений судом період затримки з 12.11.2008 року по 09.10.2014 року, то стягнута судом сума середнього заробітку - 161 462 грн. 60 коп. є результатом множення середньоденного заробітку на кількість календарних днів: 73,06 х 2210 календарних днів = 161 462 грн. 60 коп.

Відповідно до п. 8 вказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, відповідно до вимог п. 8 Порядку становитиме: середньоденна заробітна плата 73 грн. 06 коп. х 1482 робочих дні за вищевказаний період = 108 274 грн. 92 коп.

Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні у частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що сума середнього заробітку повинна визначатись за кількість календарних днів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки пункт 8 вказаного Порядку передбачає, що такий розрахунок можливий лише у випадках, визначених чинним законодавством.

Доводи апеляційної скарги ДП Завод «Генератор» щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом достовірно встановлено, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні належну їй суму заробітної плати, чим порушив її законні права.

За змістом ст. 237-1 КЗпП України моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Суд першої інстанції, встановивши, що відповідач порушив законні права позивача на виплату заборгованості по заробітній платі при звільненні, що призвело до вимушених змін у життєвих стосунках позивача, дійшов вірного висновку про заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди. При цьому суд належним чином врахував характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, ступінь вини відповідача, характер і тривалість страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, а тому правильно, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_2 щодо суттєвого заниження судом першої інстанції розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки усі обставини щодо заподіяння позивачу моральної шкоди судом першої інстанції враховані, а розмір моральної шкоди визначено з дотриманням вимог розумності та справедливості.

Рішення суду у цій частині колегія суддів вважає законним і обґрунтованим.

Посилання апелянта в суді апеляційної інстанції на ті обставини, що звільнення її з роботи відбулось з порушенням законодавства та що на неодноразові звернення позивача з приводу виплати заробітної плати відповідач не реагував, колегія суддів не вважає тими обставинами, які дають підстави для визначення відшкодування моральної шкоди у вказаному позивачем розмірі. Законність звільнення позивача з роботи 11.11.2008 року не є предметом доказування у даному спорі, ці обставини не були заявлені позивачем у позовній заяві як підстава позову, а з вимогою виплатити заборгованість по заробітній платі позивач звернулась до суду лише у вересні 2014 року.

Решта доводів апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм матеріального чи процесуального права при розгляді вказаних позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити рішення суду в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, зменшивши вказану суму з 161 462 грн. 60 коп. до суми 108 274 грн. 92 коп., в іншій частині оскаржуване рішення необхідно залишити без змін.

Крім того, відповідно до вимог ст. 88, 309 ЦПК України, оскільки судом першої інстанції не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, а колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення, тобто ухвалює рішення, то з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі : 1426 грн. 32 коп. - 1% від загальної суми задоволених вимог майнового характеру та 243 грн. 60 коп. - за вимоги немайнового характеру, всього - 1669 грн. 92 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-309, 313- 317, 218 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Апеляційну скаргу Державного підприємства завод «Генератор» - задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2015 року - змінити: зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню з Державного підприємства завод «Генератор» на користь ОСОБА_2, із суми 161 462 грн. 60 коп. до суми 108 274 (сто вісім тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 92 коп.

Стягнути з Державного підприємства завод «Генератор» на користь держави судовий збір у сумі 1669 грн. 92 коп.

В іншій частині рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2015 року - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: