Рішення № 44506878, 25.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Шебуєвої В.А., Слободянюк С.В.,

при секретарі Бугай О.О.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» - Федорової Світлани Вадимівни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 р. позивач ПАТ «Родовід банк» звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначав, що 24 вересня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», яке змінило назву на ПАТ «Родовід Банк», та відповідачем ОСОБА_2. було укладено кредитним договір №39.1/АЄ-080.07.2, згідно умов якого Банк відкриває Позичальнику відновлювану кредитну лінію на загальну суму 12055 доларів США терміном по 24.09.2014 року включно, із процентною ставкою за кредитом у розмірі 7,7% річних. Факт отримання кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 478_4 від 24 вересня 2007 року. Крім того, 24 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3 було украдено договір поруки, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2. за кредитним договором, а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, що укладені між Банком та Позичальником. Позивачем вимоги договору виконані в повному обсязі, однак відповідачами договірні зобов'язання не виконані, в результаті чого виникла заборгованість по кредиту. У зв'язку з чим позивач просить стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2. та ОСОБА_3 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.11.2014 року) заборгованість за кредитним договором №39.1/АС-080.07.2 від 24.09.2007 року, яка станом на 17.10.2014 року становить 6908,74 доларів США та 41969,37 гривень та судові витрати в розмірі 1314,48 гривень.

Унікальний номер справи: 755/179/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/6999/2015Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного банку "Родовід Банк" заборгованість за кредитним договором № 39.1/АЄ-080.07.2 від 24 вересня 2007 року в розмірі 204324 гривні 76 копійок. Позов Публічного акціонерного банку "Родовід Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного банку "Родовід Банк" судовий збір в розмірі 1314 гривень 48 копійок.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» - Федорова Світлана Вадимівна звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, крім того, просить стягнути з відповідачів судовий збір за подання апеляційної скарги.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що частково задовольняючи позов, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема не взято до уваги, що як вбачається із позовної заяви Банк просив стягнути з Відповідачів заборгованість за прострочений кредит та прострочені проценти у розмірі 6908,74 доларів США, проте, Деснянським районним судом міста Києва прийнято рішення про стягнення заборгованості лише у гривні. Враховуючи те, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3 і 4 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених позовних вимог, та вийти за їх межі має право лише у випадках, прямо передбачених законом (ст. 11 ЦПК України), повноваження вирішувати справу таким способом у суду були відсутні. Тобто, Деснянський районний суд міста Києва в своєму рішенні вийшов за межі позовних вимог.

Посилається, що у своєму рішенні від 27.03.15 р. Деснянський районний суд міста Києва помилково та необґрунтовано приходить до висновку, що з моменту повної несплати Позичальником чергового часткового(у розмірі лише 144 долари США) платежу за Кредитним договором (п. З.1.), який мав бути здійснений 10.08.11 р., сплинув строк виконання основного зобов'язання. З таким висновком погодитися не можна, оскільки Кредитний договір продовжував діяти (строк дії до 24.09.14 р.) і зобов'язання сплачувати наступні чергові часткові платежі виникали у Позичальника 10 числа кожного наступного місяця.

На думку апелянта, у разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2007 року між ВАТ «Родовід Банк», яке змінило свою назву на ПАТ «Родовід Банк» та відповідачем ОСОБА_2. було укладено кредитним договір № 39.1/АЄ-080.07.2, згідно якого позивач відкрив відповідачу ОСОБА_2. відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 12055 доларів США терміном по 24 вересня 2014 року включно на купівлю автомобіля та сплату страхових платежів, із процентною ставкою за кредитами в розмірі 7,7 процентів річних.

Відповідно до умов п. 3.1 кредитного договору, позичальник зобов'язується починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 144 долари США на рахунок, вказаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення готівкою перерахування зі свого поточного рахунку.

Судом першої інстанції також встановлено, що 24 вересня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за яким поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед Банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_2. за кредитним договором № 39.1/АЄ-080.07.2 від 24 вересня 2007р., а також усіх додаткових угод, які можуть бути укладені до закінчення строку його дії, що укладені між Банком та Позичальником.

Умовами п.3.9 кредитного договору сторони узгодили, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів чи плати за проведення розрахунків, позичальник зобов'язується сплачувати Банку за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п. 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу.

Відповідно п.5.2 кредитного договору Банк має право у разі недотримання Позичальником умов цього Договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаних кредитів, сплати нарахованих за ними процентів, відшкодування збитків, заподіяних Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником умов цього Договору, а у разі невиконання Позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет застави згідно з договором застави №39.1/ АЄ-080.07.2 від 24 вересня 2007р.

Як достеменно встановлено судом першої інстанції, факт отримання кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 478_4 від 24 вересня 2007 року.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2. скористався кредитними ресурсами, проте свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 17.10.2014р. становить 6908,74 доларів США та 41969,37 гривень.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з встановлених фактів, які засвідчили правомірність та обґрунтованість позовних вимог, тобто наявність заборгованості позичальника перед банком та розмір цієї заборгованості, а також факт припинення відповідачем ОСОБА_2. своїх зобов'язань починаючи з 18.07.2011р.

Разм з тим, суд першої інстанції вважав, що позивач мав право звернутися до поручителя з метою отримання від останнього суми платежу, але жодним чином не повідомляв поручителя ОСОБА_3 про факти несплати, не надав можливість поручителю своєчасно виконати свої зобов'язання та не допустити нарахування пені на прострочену суму.

Статтею 4 договору поруки від 24 вересня 2007 року встановлено термін дії договору, однак не встановлено строк закінчення поруки.

При цьому суд першої інстанції керувався тим, що строк виконання основного зобов'язання сплинув 10.08.2011 року, протягом шести місяців до 10.02.2012 року включно, позивач до поручителя свої вимоги не пред'явив, тому, відповідно до приписів ч.4 статті 559 ЦК України порука за зобов'язанням відповідача ОСОБА_3 перед банком за кредитним договором припинилася, а отже вимоги позивача, щодо стягнення з поручителя ОСОБА_3 солідарно заборгованості за кредитним договором є безпідставною, такою, що не ґрунтується на вимогах закону та не підлягає до задоволення.

Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав про стягнення заборгованості за кредитним договором у вказаному розмірі, та разом з тим, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності позовної вимоги до поручителя з огляду на таке.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Таким чином, судом першої інстанції достеменно встановлено, що кредитний договір сторонами укладено в письмовій формі, зазначено розмір та умови надання кредиту.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Сплата відсотків за користування кредитом обумовлена договором і підлягає стягненню, оскільки відповідач своєчасно не погашував суму кредиту.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідач, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушив вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом, станом на 17.10.2014р. заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 39.1/АЄ-080.07.2 від 24 вересня 2007р. становить 6908,74 доларів США та 41969,37 гривень, з яких: прострочений кредит - 5530,69 доларів США, прострочені проценти - 1378,05 доларів США, прострочена плата за обслуговування кредиту - 10333,41 грн., пеня за прострочення кредиту - 18556,14 грн., пеня за прострочення процентів - 4426,93 грн., пеня за прострочення плати за обслуговування кредиту - 2373,17 грн., три проценти річних за прострочення кредиту - 3619,00 грн., три проценти річних за прострочення процентів - 871,57 грн., три проценти річних за прострочення плати за обслуговування кредиту - 462,56 грн., інфляційні втрати за прострочення плати за обслуговування кредиту - 1326,59 грн. (а.с. 72-94)

Як вбачається пояснень у судовому засіданні 01 грудня 2014 року ОСОБА_2 (Відповідач-1), він як позичальник визнав позовні вимоги у повному обсязі, та таким чином визнав свою заборгованість, виражену у іноземній валюті (доларах США).

Разом з тим, судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні вимог позову про солідарне стягнення заборгованості, оскільки висновкиДеснянського районного суду міста Києва, що з моменту повної несплати Позичальником чергового часткового (у розмірі лише 144 долари США) платежу за Кредитним договором (п. 3.1.), який мав бути здійснений 10.08.2011 р., сплинув строк виконання основного зобов'язання, є необґрунтованими з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії Кредитногодоговору до 24.09.2014р., тобто договір, яким встановлено основне зобов'язання, продовжував діяти і обов'язок сплачувати наступні чергові часткові платежі виникали у Позичальника 10 числа кожного наступного місяця.

У зв'язку з порушенням Позичальником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором Банк використав передбачене ч.2 ст. 1050 ЦК України та пунктом 5.2 Кредитного договору право на дострокове повернення основного зобов'язання, а саме всієї суми кредиту та нарахованих процентів, шляхом пред'явлення 15.07.2014 р. позовних вимог як до Позичальника, так і до Поручителя.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної у Постанові від 17.09.2014 р. №6-53цс14, під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Отже, у разі зміни кредитором на підставі ч.2 ст. 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений ч.4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановленні обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

У кредитному договорі та договору поруки визначено термін повернення грошових коштів, які на день пред'явлення банком досудової вимоги та на день звернення до суду з позовом не сплинули.

Пунктом 24 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пункту 3.2.8. кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 15 липня 2014 року досудову вимогу боржнику і поручителю про погашення боргу.

Вбачається, що пред'явивши вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, суд першої інстанції невірно відмовив у стягненні заборгованості солідарно з боржника та поручителя, оскільки Банк звернувся в суд з позовом у межах цього строку.

Таким чином, колегія суддів відносно доводів апеляційної скарги, що необхідним є саме солідарне стягнення заборгованості, зазначає, що вони знайшли підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів погоджується також і з доводами апеляційної скарги щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті, з огляду на наступне.

Порушуючи умови Кредитного договору та Договору поруки, Відповідачі не виконали взятих на себе зобов'язань за вищевказаними договорами, не повернули до 24 вересня 2014 року одержані кредитні кошти та не сплатили нараховані за користування кредитом проценти.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, Банк просив стягнути з Відповідачів заборгованість за прострочений кредит та прострочені проценти у розмірі 6908,74 доларів США, однак Деснянським районним судом міста Києва прийнято рішення про стягнення заборгованості лише у гривні.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3 і 4 ЦПК України), суд розглядає цивільні справи лише в межах заявлених позовних вимог, та вийти за їх межі має право лише у випадках, прямо передбачених законом (ст. 11 ЦПК України).

Таким чином, Деснянський районний суд міста Києва в своєму рішенні вийшов за межі позовних вимог, мотивуючи їх ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», згідно якої гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що дана норма закону не підлягає застосуванню, огляду на наступне.

Згідно ч. 3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

На момент видачі кредиту Банк мав ліцензію Національного банку України та відповідний дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями.

У відповідності до п.12 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст.533 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли підтвердження матеріалами справи, судом встановлено підстави для її задоволення.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 307 ЦПК України, суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки районного суду, що є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» - Федорової СвітланиВадимівни - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 березня 2015 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення наступного змісту: Позов Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Родовід банк» (код ЄДРПОУ 14349442, к/р 32008171201 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321712) заборгованість за кредитним договором №39.1/АС-080.07.2 від 24 вересня 2007 року в сумі 6908,74 доларів США та 41969,37 гривень та судові витрати в розмірі 1314,48 гривень.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: