Ухвала суду № 44505232, 18.05.2015, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
18.05.2015
Номер справи
826/19691/13-а
Номер документу
44505232
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ К/800/30107/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І., (суддя-доповідач) Голубєвої Г.К., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Ковтун О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року

у справі № 826/19691/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорсіз Україна»

до Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників,

треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпроект-Інжиніринг», Приватне підприємство «Мавіко-АВ», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ватікан-Агро»,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нобл Ресорсіз Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДВС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.09.2013 року № 0000103710 та №0000093710 відповідача.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової документальної невиїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Нобл Ресорсіз Україна» від'ємного значення різниці між сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість за 2010-2013 роки, відповідачем складено акт від 30.08.2013 року № 1054/40-50/37-20/35919521, яким встановлено порушення: - пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 185, п.п. 198.3, п. 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення в розмірі 3 118 233, 00 грн.; - п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п.п. 200.1, 200.2, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 1 445 828, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.09.2013 року: - форми «Р» № 0000103710, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 1 672 405, 00 грн. (за основним платежем) та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 458 514, 50 грн.; - форми «В1» №0000093710, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 073 802, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 85 847, 00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення розміру належних платнику податку сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість здійснюється на підставі норм п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав господарські правовідносини з TOB «ХК Агротехтрейд», TOB «Агро-Трансфер», ПП «Мавіко-АВ», TOB «Агротрейд», ПП «СВ-Інтерконтракт», TOB «Тихомиров», ПП «TAC Агротранс», TOB НВП «Фітокар», TOB «Ценфинторг-ЮГ», ПП «Адріатика-Н», TOB «Далпорт Україна», TOB «Ватикан-Агро», ПАТ «Михайлівський райагропостач», TOB «Прем'єр Агро», ПП «Пренто», ПП «Транс-Агро-Плюс», TOB «Транском-ЮГ», ПП «ВТФ «Агростандарт», ПП «Строймаркет-КН», TOB «Агрофонд України», TOB «Партнер Агро» на підставі договорів поставки та з TOB «Фуміком» на підставі контракту на проведення фумігації зернових вантажів.

Виконання даних господарських операцій підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття, довіреностями, порівняльними відомостями прибуття і розвантаження вагонів, фумігаційними сертифікатами, сертифікатами якості, договорами складського зберігання, складськими квитанціями, реєстром накладних на прийняте зерно, довідками з банку.

Посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок, акти про результати перевірок контрагентів позивача правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Судами встановлено, що контрагенти позивача є посередниками між виробниками товару і споживачами, а не виробниками товару, тому відсутня необхідність у виробничих, транспортних та трудових ресурсах, що не забороняє укладати договори оренди складських приміщень та користуватися послугами третіх осіб (перевізників, експедиторів), що і мало місце в розглянутій справі. Товар перевозили перевізники, зберігали зерно в елеваторах.

Також є необґрунтованим посилання відповідача на порушення кримінальної справи відносно посадових осіб контрагентів по ланцюгу постачання, оскільки норма частини четвертої ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб.

За таких обставин, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.03.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року у справі № 826/19691/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Г.К.Голубєва

Н.Г.Пилипчук

Попередній документ : 44505225
Наступний документ : 44505236