Постанова № 44501678, 28.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2015 р. Справа №908/802/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - Фадєєва О.П., за довіреністю б/н від 20.10.2014р.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу відповідача (вх. №2231 З/2 від 07.04.2015р.) на рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2014р. у справі №908/802/14,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс", м. Донецьк,

до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", м. Запоріжжя,

про стягнення 484362,17 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальність "Еколіс", звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор", з урахуванням уточнень до позовною заяви із вимогами, в яких просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором поставки №MS000315 у сумі 484362,17 грн., з яких 414922,67 грн. основного боргу, 37103,17 грн. пені, 11123,37 грн. 3% річних, 21212,96 грн. інфляції, судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 9687,24 грн. та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5600,00 грн.;

- повернути ТОВ "Еколіс" суму надміру сплаченого судового збору в розмірі 946,90 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.05.2014р. (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Запоріжтрансформатор" на користь ТОВ "Еколіс" 414922,67 грн. основного боргу, 18551,59 грн. пені, 21212,96 грн. інфляції, 11123,37 грн. 3% річних, 9687,24 грн. судового збору.

Відповідач з зазначеним рішенням господарського суду Запорізької області не погодився, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2014р. у справі №908/802/14 в частині стягнення 18551,59 грн. пені, 21212,96 грн. інфляційних втрат, 11123,37 грн. 3% річних, та прийняти в оскаржуваній частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до суми, яка не перевищує 5000,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2015р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№8382 від 27.05.2015р.), в якому зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В судове засідання Харківського апеляційного господарського суду 28.05.2015р. представник апелянта не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, про розгляд справи був належним чином повідомлений.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направлялась рекомендованою кореспонденцією, а також на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника відповідача.

В судовому засідання Харківського апеляційного господарського суду 28.05.2015р. представник позивача підтримав свою позицію по справі, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколіс" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запоріжтрансформатор" (покупець) укладено договір поставки №МS000315 з додатковими угодами до нього, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити половник хвойних порід 2-3 сорту. Загальна кількість товару, номенклатура, асортимент, ціна за одиницю встановлюється у специфікаціях.

Відповідно до п. 5.3. договору, покупець оплачує товар (товари) в наступному порядку: відстрочка платежу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару на склад покупця, якщо інше не передбачено в специфікаціях до даного договору.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що за загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж; якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач на виконання умов договору, у період з 01.01.2013р. по 20.08.2013р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 837483,70 грн. Факт поставки товару підтверджується наступними документами: видаткова накладна №4 від 01.01.2013р.на суму 25048,25 грн., видаткова накладна №119 від 08.02.2013р. на суму 120480,00 грн., видаткова накладна №241 від 05.04.2013р. на суму 132363,88 грн.; видаткова накладна №302 від 27.04.2013р. на суму 44668,90 грн.; видаткова накладна №316 від 12.05.2013р. на суму 140515,62 грн.; видаткова накладна №361 від 02.06.2013р. на суму 41151,50 грн.; видаткова накладна №394 від 11.06.2013р. на суму 138897,04 грн.; видаткова накладна №433 від 02.07.2013р. на суму 97098,05 грн.; видаткова накладна №473 від 22.07.2013р. на суму 42146,00 грн.; видаткова накладна №533 від 20.08.2013р. на суму 37797,50 грн.; видаткова накладна №535 від 20.08.2013р. на суму 17316,96 грн.

Відповідач виконав своє зобов'язання частково, а саме, розрахувався за отриманий товар у сумі 422561,03 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку №26008183198 від 27.05.2013р; банківською випискою по рахунку №26008183198 від 11.06.2013р. та банківською випискою по рахунку №26008183198 від 26.07.2013р. та не заперечується самим відповідачем.

Залишок суми боргу ПАТ "Запоріжтрансформатор" перед ТОВ "Еколіс" за договором поставки №МS000315 від 07.12.2009р. в розмірі 414922,67 грн. відповідачем не сплачено, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою по даній справі.

Матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не спростовано того, що ним здійснено сплату за договором поставки на суму 414922,67 грн.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положення статті 525 Цивільного кодексу України визначають, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 611, 612 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором поставки №МS000315 від 07.12.2009р. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення 414922,67 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Крім того, частина 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.3.1.1 договору №М5000315 від 07.12.2009р., за прострочення виконання зобов'язань за договором винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від ціни невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення.

При цьому п. 6.3.1.2 договору обмежує пеню за порушення грошового зобов'язання за договором розміром і порядком, передбачених законом.

Частина 6 статті 231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На підставі вищевказаних норм права та умов договору поставки позивачем зроблено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в сумі 37103,17 грн. за загальний період з 02.02.2013р. по 23.04.2014р.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно встановивши обґрунтованість розрахунку суми пені у розмірі 37103,17 грн. дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню, з огляду на тяжкий матеріальний стан відповідача.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та пункту З частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України, статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (пункт 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи до уваги майновий стан відповідача, що підтверджується наявними в справі матеріалами, колегія суддів вважає обґрунтованим зменшення судом першої інстанції розміру пені на 50% від заявленої суми до стягнення, що відповідно становить 18551,59 грн.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" у резолютивні частині рішення господарські суди повинні зазначати: підпункт 9.4. - "у рішеннях про часткове задоволення позовних вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову в цій частині.".

Отже, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені у заявленому розмірі підлягають частковому задоволенню, із відмовою у задоволенні 18551,59 грн. пені, про що суд першої інстанції помилково не зазначив в резолютивній частині рішення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань 3% річних у розмірі 11123,37 грн. та інфляційних витрат у розмірі 21212,96 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних за період з 02.02.2013р. по 23.04.2014р. у розмірі 11123,37 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню, дійшла висновку, що сума у заявлений період розрахована не вірно, однак суд першої інстанції правомірно їх задовольнив у розмірі 21212,96 грн., оскільки, у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, суди здійснюють розгляд вимог в заявлених межах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивачем було заявлено до стягнення витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 5600,00 грн.

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів констатує, що послуги надані позивачу згідно договору про надання юридичних послуг №106/14 від 21.02.2014р. адвокатом - Костенко В.С., що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №1695 від 23.05.2008р. Згідно пункту 1 вказаного договору, адвокат зобов'язується надати замовнику, а замовник зобов'язується оплатити адвокату консультаційні та юридичні послуги щодо захисту прав замовника по справі стосовно стягнення з ПАТ "Запоріжтрансформатор" заборгованості за договором поставки №MS0000315 від 07.12.2009р. шляхом складання та подання позовної заяви до господарського суду Запорізької області особисто або через залучених фахівців, складання процесуальних документів, необхідних по справі.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Колегія суддів також зазначає, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. При цьому, формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, які можуть бути враховані при визначенні обґрунтованого розміру гонорару визначені, зокрема, ст. 33 Правил адвокатської етики.

Факт надання адвокатських послуг підтверджується платіжним дорученням №231 від 04.03.2014р. про сплату СПД - фізичній особі Костенко В.С. суми у розмірі 5600,00 грн. за послуги адвоката по справі щодо стягнення заборгованості з ПАТ "Запоріжтрансформатор" за договором поставки №MS0000315 від 07.12.2009р згідно рахунку №1061401 від 03.03.2014р.

Колегія суддів вважає вказаний розмір оплати послуг адвоката співрозмірним сумі задоволених вимог позивача у справі, а отже, належним чином підтверджені витрати у розмірі 5600,00 грн., підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Щодо вимог позивача про повернення 946,90 грн. переплаченого судового збору, колегія суддів дійшла висновку про їх задоволення та повернення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс", у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог (оригінал платіжного доручення від 25.02.2014р. №200 знаходиться в матеріалах справи №908/802/14, т.2, а.с.37).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до пункту 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" у резолютивні частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що у мотивувальній та резолютивній частинах рішення не вирішено питання щодо усіх заявлених вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5600,00 грн. та повернення ТОВ "Еколіс" суми надміру сплаченого судового збору в розмірі 946,90 грн. та, як вже зазначалось вище, не вказано про відмову позову в частині стягнення пені у розмірі 18551,59 грн., чим грубо порушено вимоги Господарського процесуального кодексу України та не враховано приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6.

Враховуючи викладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2014р. у справі №908/802/14 - скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п.4 ст.103, п.1, 4 ч.1 ст.104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2014р. у справі №908/802/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжтрансформатор" (Дніпропетровське шосе, б. 3, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 00213428, розрахунковий рахунок 26002001301139 в філії ПАТ "ОТП Банк" в м. Запоріжжя, МФО 300528, ІПН 002134208240, Свід-во №11045401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколіс" (вул. Овнатаняна, буд. 22А, кім. 304, м. Донецьк, 83017, код ЄДРПОУ 36560943, поточний рахунок 26008183198 в ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" к. Київ, МФО 380805, ІПН 365609405631, Свід-во №100242884) - 414922 (чотириста чотирнадцять тисяч дев'ятсот двадцять дві) грн. 67 коп. основного боргу, 18551 (вісімнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 59 коп. пені, 21212 (двадцять одна тисяча двісті дванадцять) грн. 96 коп. інфляції, 11123 (одинадцять тисяч сто двадцять три) грн. 37 коп. 3% річних, 9687 (дев'ять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 24 коп. судового збору, 5600 (п'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 18551,59 грн. - відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Еколіс" (вул. Овнатаняна, буд. 22А, кім. 304, м. Донецьк, 83017, код ЄДРПОУ 36560943, поточний рахунок 26008183198 в ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" к. Київ, МФО 380805, ІПН 365609405631, Свід-во №100242884) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір у сумі 946 (дев'ятсот сорок шість) грн. 90 коп. за платіжним дорученням від 25.02.2014р. №200.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 02 червня 2015 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.В. Плахов