Ухвала суду № 44492590, 26.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 р. Справа № 876/2593/15

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Кузьмича С.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

представника позивача: Лісного В.Д.

представника відповідача: Квасниця Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Влада Ойл " до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.09.2014 року № 0002432201.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що висновки акта перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області від 18.08.2014 року № 901/13-50-22-01-17/37123376, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відображають фактичних обставин фінансово-господарської діяльності позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "Праус" та товариством з обмеженою відповідальністю "Київ Ліквід Петролеум". Вважає висновки відповідача хибними та такими, що не відповідають чинному законодавству, а їх аргументацію - побудованою на протиправних актах перевірок контрагентів. Також позивач стверджує, що його господарські операції з вищевказаними контрагентами проведені згідно вимог чинного законодавства, відповідають меті діяльності підприємства та належно відображені у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності. Крім того, зазначає, що жодних зауважень під час перевірки до наданих документів не було. Щодо покладених в основу висновків перевірки актів зустрічних звірок по контрагентах позивача, а саме акта ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 11.06.2014 року № 627/223/37276126 та акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.06.2014 року № 1609/26-55-22-08/38544588, то позивач стверджує, що вони не є належними доказами безтоварності господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами з огляду на те, що порушення вчинені контрагентами не можуть бути доказом недобросовісності позивача. Просив позов задоволити.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 01.09.2014 року № 0002432201, прийняте Державною податковою інспекцією у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області у період з 01.08.2014 року по 11.08.2014 року проведена позапланова виїзна перевірка ТзОВ "Влада Ойл" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків із ТзОВ "Праус" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" за квітень 2014 року та за її результатами склала акт № 901/13-50-22-01-17/37123376 від 18.08.2014 року.

Перевіркою ТзОВ «Влада Ойл» встановлено порушення п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме завищено податковий кредит за квітень 2014 року по безтоварних операціях на загальну суму 2237193,00 грн.

В основу висновків акта перевірки покладено акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 11.06.2014 року № 627/223/37276126 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Праус" щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності та повноти відображення в обліку за квітень 2014 року" та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.06.2014 року № 1609/26-55-22-08/38544588 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року".

В даних актах не встановлено місцезнаходження контрагентів позивача, а саме немає відомостей про місцезнаходження підприємств, наявність трудових ресурсів, складських приміщень та іншого майна (технічного персоналу, основних фондів, транспортних засобів), які економічно необхідні для здійснення діяльності даного виду, що свідчить про відсутність умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі акту перевірки ДПІ у Сихівському районі м. Львова прийнято податкове повідомлення - рішення від 01.09.2014 року № 0002432201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 3355790,00 грн. (в т.ч. 2237193,00 грн. за основним платежем та штрафна (фінансова) санкція в сумі 1118597,00 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТзОВ "Праус" були укладені договори на постачання нафтопродуктів. За умовами даних договорів, ТзОВ "Праус" (постачальник) зобов'язувався передати у власність ТзОВ "Влада Ойл" (покупець), а ТзОВ "Влада Ойл" зобов'язувалося прийняти та оплатити нафтопродукти, номенклатура, кількість, ціна яких та строки поставки визначаються сторонами у додаткових угодах до договорів, що є їх невід'ємною частиною. Відповідно до умов договорів, фактичне отримання товару ТзОВ "Влада Ойл" від ТзОВ "Праус" в квітні 2014 року підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів до договорів, що містяться в матеріалах справи.

Згідно умов поставки, що зазначена у договорах, товар поставлявся покупцю партіями протягом поточного місяця на умовах: EXV - резервуари нафтобаз ПАТ "Дніпронафтопродукт" і інших нафтобаз, що належить ПАТ "Дніпронафтопродукт" на правах власності або використовуються ними на підставі цивільно - правових договорів (ІНКОТЕРМС - 2010).

Позивачем було підписано договір зберігання нафтопродуктів з ПАТ "Дніпронафтопродукт", згідно якого зберігач (ПАТ "Дніпронафтопродукт") зобов'язувався приймати і зберігати нафтопродукти та інші товарно - матеріальні цінності і передати їх позивачу на першу його вимогу.

Згідно листа ПАТ «Дніпронафтопродукт» № 10/1301/02/ю від 13.01.2014 року місцем зберігання нафтопродуктів є нафтобази в м. Клевань, вул. Мелещука, 8, та м. Дрогобич, вул. Бориславська, 82, що орендовані у ПАТ «Дніпронафтопродукт» у ТзОВ «ГЕД ВІЛС» та ПАТ «НПК «Галичина» відповідно.

Описані вище обставини співпраці ТзОВ "Влада Ойл" та ТзОВ "Праус" у квітні 2014 року, а саме рух нафтопродуктів від постачальника до кінцевого споживача на мережі АЗС, орендованих ТзОВ "Влада Ойл", повністю відображені в акті перевірки.

Контролюючий орган детально перевірив та описав усі первинні документи, які підтверджують реальність операцій з поставки палива і не вказав жодних зауважень до обсягу і оформлення первинних документів в акті перевірки.

Перевезення нафтопродуктів з місця зберігання до місця реалізації, а саме до АЗС на території м. Львова та Львівської області, відбувалося вантажоперевізником - ТзОВ "Форлана", з яким ТзОВ "Влада Ойл" уклало договір перевезення вантажів автомобільним транспортом і надання транспортно - експедиційних послуг № 01/03/14/1 від 01.03.2014 року, що підтверджується належним чином оформленими товарно - транспортними накладними, долученими до матеріалів справи (т. 4 а.с. 180-250, т. 5, а.с. 1-224).

Щодо оплати поставлених нафтопродуктів, то така проведена згідно платіжних доручень № 8579 від 26.05.2014 року, № 8581 від 26.05.2014 року, № 8584 від 26.05.2014 року, № 8578 від 26.05.2014 року, № 8580 від 26.05.2014 року, №8583 від 26.05.2014 року, № 8582 від 26.05.2014 року в повному обсязі.

Згідно договорів укладені між позивачем та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" щодо постачання нафтопродуктів апеляційний суд зазначає, що ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" (постачальник) зобов'язувався передати у власність ТзОВ "Влада Ойл" (покупець), а ТзОВ "Влада Ойл" зобов'язувалася прийняти та оплатити газ вуглеводневий скраплений марки СПБТ (одиниця виміру - метрична тонна).

Згідно умов договору, фактичне отримання товару ТзОВ "Влада Ойл" від ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" в квітні 2014 року підтверджується актами приймання - передачі нафтопродуктів до договорів, що містяться в матеріалах справи.

У квітні 2014 року по факту поставки ТМЦ ТзОВ "Влада Ойл" отримало від ТзОВ «Киів Ліквід Петролеум» та включило до податкового кредиту податкові накладні № 53, 54, 55 від 30.04.2014 року. Вказані податкові накладні належним чином оформлені та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони були складені. Згідно даних договорів та умов поставки, газ вуглеводневий скраплений марки СПБТ поставлявся безпосередньо на АЗС ТзОВ "Влада Ойл" на території м. Львова та Львівської області. Строки поставки та кількість товару обумовлювалась в додаткових угодах, які є невід'ємними додатками до основних договорів.

Вказані вище обставини співпраці ТзОВ "Влада Ойл" з ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" в квітні 2014 року повністю відображені в акті перевірки. Контролюючий орган перевірив та детально описав усі первинні документи, які підтверджують реальність операцій з поставки скрапленого газу і не вказав жодних зауважень до обсягу та оформлення первинних документів.

За таких обставин, реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами ТзОВ "Праус" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" підтверджується всіма належним чином оформленими первинними документами, а саме договорами, актами приймання-передачі нафтопродуктів, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, копіями платіжних доручень тощо.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ ПК України.

Відповідно до ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Згідно до п. 7.3. ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування витрат та податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу витрат та податкового кредиту суми не будь-яких витрат, здійснюваних як компенсація вартості товарів, а тільки тих, які придбаються таким платником податку для їх подальшого використання безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Позивачем під час проведення перевірки було надано всі документи, які підтверджують спірні господарські операції. Факт здійснення господарських операцій, а саме факт купівлі нафтопродуктів у ТзОВ "Праус" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" підтверджується долученими до матеріалів справи договорами поставки нафтопродуктів, додатковими угодами, актами прийому - передачі, податковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Жодних зауважень у податкового органу до наданих до перевірки документів не було, в акті відсутні будь-які факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін і спрямовані на ухилення від сплати податків.

Щодо твердження відповідача про непідтвердженість здійснення операцій з поставки нафтопродукту в ТзОВ "Праус" про що свідчить те, що ланцюг постачальників ТзОВ "Праус" не веде до виробника - ПАТ "Укртатнафта", то суд зазначає, що дослідженню в даній справі підлягають лише взаємовідносини позивача з його безпосереднім контрагентом, а отже, таке твердження не може бути підставою для визнання господарських операцій позивача безтоварними.

Судова колегія апеляційного суду при вирішенні даної адміністративної справи, бере до уваги лист Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, в якому зазначається, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Доводи, якими відповідач мотивує висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства (відсутність контрагентів за місцезнаходженням, відсутність у них необхідних ресурсів для ведення господарської діяльності несплати ними податків до бюджету) є свідченнями порушень, допущених цими контрагентами, тобто третіми особами, але не є доказом недобросовісності позивача, даної думки дотримується і Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі № К/800/15892/13 від 26.02.2014 року.

В ухвалі Вищого адміністративний суд України від 18.09.2013 року № К/9991/55382/12, зазначено, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Вирішуючи податкові спори, Європейський суд застосовує ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.50 р., що була ратифікована Україною 17.07.1997 р. і набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - «Протокол № 1»), який гарантує право на повагу власності та передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому термін «майно» має автономне для Європейського Суду значення, яке не залежить від кваліфікації цього терміну у праві України, та у контексті податкових справ може включати правомірне очікування повернення надміру сплаченого податку, відшкодування податку на додану вартість або права на податкову пільгу, вирахування для цілей податку на додану вартість та податку на прибуток, оспорювання податкового зобов'язання тощо.

У справах «Інтерсплав» проти України» (2007 рік), «Булвес АТ» проти Болгарії» (2009 рік) та «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік) податковими органами України та Болгарії платники ПДВ були позбавлені права на податковий кредит / бюджетне відшкодування у зв'язку з виявленням зловживань з боку їх постачальників, спрямованих на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.

Проаналізувавши справу «Інтерсплав» проти України», Європейський суд дійшов висновку, що право на відрахування (відшкодування) податку також може визнаватися «власністю» особи та відзначив, що перешкоджання відшкодуванню (відрахуванню) ПДВ могло бути виправдане, лише якщо б у податковому правопорушенні був замішаний сам платник.

Зокрема, у висновку в справі «Булвес АТ» проти Болгарії» Європейський суд вказав, що платник (позивач) не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника (позивача), що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності з огляду на таке. Європейський суд визнав, що, оскільки компанія (позивач) в повному обсязі і своєчасно виконала свої обов'язки з дотримання встановлених державою норм стосовно сплати податку на додану вартість, не мала способів для забезпечення виконання податкових обов'язків постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме - визнання права на відрахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику. Більше того, тільки після пред'явлення такого податку до відрахування та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, Європейський суд визнав, що право компанії (позивача) на пред'явлення вхідного ПДВ до відрахування утворило, щонайменше, «правомірне очікування» того, що їй буде надана ефективна можливість реалізувати своє майнове право, яке могло бути прирівняне до «майна» у розумінні статті 1 Протоколу № 1 (п. 57 рішення). Європейський суд окремо відзначив, що компанія (позивач) не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків щодо складання та подання звітності з ПДВ, а також обов'язки по сплаті ПДВ та інших зобов'язань. Відповідно, Європейський суд визнав, що, незважаючи на повне виконання своїх обов'язків, компанія (Позивач) була поставлена в несприятливе становище через неясність щодо того, чи може вона відрахувати сплачений постачальнику вхідний ПДВ, оскільки визнання чи невизнання права на відрахування податку також залежало від висновків податкових органів з приводу того, чи своєчасно виконав постачальник свої обов'язки з поданням звітності з ПДВ та інші обов'язки (п. 69 рішення). Європейський суд погодився з тим, що, коли держава (відповідач) має інформацію про зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи (контрагента), вона може вживати відповідних заходів щодо попередження, припинення чи покарання таких зловживань. Однак, якщо національна влада (відповідач) за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи (позивача) у зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюжку поставок, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карає одержувача (позивача), який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, то влада (відповідач) виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який має бути дотриманий між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності (п. 70 рішення).

Щодо використання під час перевірки акта ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська від 11.06.2014 року № 627/223/37276126 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Праус" щодо підтвердження реальності здійснення господарських відносин, їх реальності, повноти відображення в обліку за квітень 2014 року" та акта ДПІ у Печерському районі м. Києва від 10.06.2014 року № 1609/26-55-22-08/38544588 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" щодо підтвердження господарських відносин платника податків за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року", суд зазначає, що податковий орган вправі проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків з метою отримання податкової інформації, однак, зустрічні звірки не є перевірками, а акти про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання лише засвідчують факт неможливості її проведення і не встановлюють висновків стосовно документального підтвердження господарських відноси з платником податків і зборів, не підтверджують відносин, вид і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними.

В матеріалах справи містяться копії рішень, що набрали законної сили, якими визнано протиправними дії органів податкової служби щодо проведення зустрічних звірок ТзОВ "Праус" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум".

Наведеним рішеннями встановлено, що зустрічні звірки проводилися без достатніх для цього правових підстав, з порушенням порядку проведення та оформлення результатів.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.09.2014 року про задоволення позову ТзОВ «Київ Ліквід Петролеум» про зобов'язання прийняти податкову декларацію з ПДВ за травень 2014 року і відобразити її показники в електронних базах даних залишено без змін.

Висновки ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ Міндохдів у Львівській області про те, що між позивачем та його контрагентами ТзОВ "Праус" та ТзОВ "Київ Ліквід Петролеум" було укладено безтоварні угоди, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.02.2015 року у справі №813/8203/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

С. Кузьмич

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 27.05.2015 року