Постанова № 44489579, 20.05.2015, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/714/15-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Шевченко О.С.,

представника позивача - Бражник Н.І.,

представника відповідача - Касумова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування акту, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

04 березня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Фірма "Полтавпиво" /надалі - позивач; ПАТ "Фірма "Полтавпиво"/ звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області /надалі - відповідач; ДПІ у м. Полтаві/ про скасування акту від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 про результати позапланової виїзної документальної перевірки Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" в частині порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198, п. 198, 2, п. 198.3, п. 198. 6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України; про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 15.10.2014 № 0000482308.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є акт від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 про результати позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ "Фірма "Полтавпиво" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ "Мікон" за січень 2013 року, та ТОВ "Лисра" за квітень, травень 2012 року. Вважає помилковими висновки акту перевірки про порушення п. 44.1 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, статті 201 Податкового кодексу України, оскільки право на формування податкового кредиту підтверджується письмовим договором, податковими та видатковими накладними, платіжними документами. Зазначає, що вимогами податкового обліку не передбачена обов'язковість складання товарно-транспортних накладних. Звертає увагу на той факт, що позивачем закуплялася вживана скляна тара (пляшка) для повторного використання, а тому надання документів якості на вказану пляшку не передбачено чинним законодавством. Вказує, що на час укладення договору поставки товару ТОВ "Лисра" не знаходилося в стані припинення та позивач не несе відповідальності за господарську діяльність ТОВ "Лисра".

08 квітня 2015 року до суду надійшли письмові заперечення проти позову, в яких на підтвердження правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідач посилається на висновки позапланової виїзної документальної перевірки ПАТ "Фірма "Полтавпиво" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ "Мікон" за січень 2013 року, та ТОВ "Лисра" за квітень, травень 2012 року, оформленої актом від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768. Зазначає, що позивачем до перевірки надано видаткові накладні, які не містять прізвища та ініціалів відповідальної особи, яка відвантажила товар; у видатковій накладній від 03.04.2013 року № 9 відсутній підпис відповідальної особи постачальника; позивачем не надано до перевірки товарно-транспортних накладних, крім однієї товарно-транспортної накладної, яка заповнена з порушенням вимог законодавства, а також не надано документів, що підтверджують відповідність товару встановленим стандартам та документацію, яка встановлює вимоги до його якості. Крім того, посилається на висновки акту ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 1817/26-55-22-07/38005492 від 27.06.2014 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Лисра" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.03.2012 по 31.03.2014".

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ПАТ "Фірма "Полтавпиво" /код ЄДРПОУ 05518768/ зареєстроване як юридична особа 20.01.1992 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Полтаві з 27.01.1992 року за № 40.

Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість, свідоцтво № 100338524 від 02.06.2011, індивідуальний податковий номер 55187616015 /а.с. 172/.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 733272, виданої 09.11.2012, ПАТ "Фірма "Полтавпиво" має право на здійснення таких видів діяльності за КВЕД-2010: 11.05. Виробництво пива; 11.07 Виробництво безалкогольних напоїв; виробництво мінеральних вод та інших вод, розлитих у пляшки; 43.99 Інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у; 47.25 Роздрібна торгівля напоями в спеціалізованих магазинах /а.с. 102-103/.

У термін з 17.09.2014 по 23.09.2014 посадовою особою ДПІ у м. Полтаві на підставі наказу від 17.09.2014 № 2046 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Фірма Полтавпиво" /а.с. 114/ та направлення на перевірку від 17.09.2014 № 1395 /а.с. 115/ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ "Фірма "Полтавпиво" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ "Мікон" за січень 2013 року та ТОВ "Лисра" за квітень, травень 2012 року, за результатами якої складено акт від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 /а.с. 155-160/.

За висновками перевірки ПАТ "Фірма "Полтавпиво" порушено п. 44.1 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість (ряд. 18 декларації з ПДВ) в розмірі 8436 грн., у тому числі: за квітень 2012 року на 2886 грн., за травень 2012 року на 5550 грн. /зворот а.с. 160/.

15.10.2014 ДПІ у м. Полтаві на підставі акту перевірки від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000482308, яким ПАТ "Фірма "Полтавпиво" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 12654 грн., у тому числі: за основним платежем в сумі 8436 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 4218 грн. /а.с. 62/.

Позивач оскаржив дане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Мінходів у Полтавській області від 16.12.2014 № 2721/10/16-31-10-04-12 податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 залишено без змін, а скаргу ПАТ "Фірма "Полтавпиво" - без задоволення /а.с. 76-80/.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 23.01.2015 № 1346/6/99-99-10-01-01-25 податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 та рішення, прийняте за результатами первинної скарги, - залишено без змін, а скаргу ПАТ "Фірма "Полтавпиво" - без задоволення /а.с. 80-83/.

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням № 0000482308 від 15.10.2014 та актом перевірки від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню - рішенню № 0000482308 від 15.10.2014, суд дійшов наступних висновків.

Перевіркою встановлено та зафіксовано в акті перевірки завищення позивачем податкового кредиту за рахунок неправомірного віднесення до його складу податку на додану вартість з придбання товару у ТОВ "Лисра" на суму 8436 грн., у тому числі: за квітень 2012 року на 2886 грн., за травень 2012 року на 5550 грн., в результаті чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (рядок 18 декларації з ПДВ) в розмірі 8436 грн., в тому числі: за квітень 2012 року на 2886 грн., за травень 2012 року на 5550 грн.

Встановлене порушення контролюючий орган пов'язує з безтоварним характером господарських операцій з придбання позивачем товару у ТОВ "Лисра" згідно договору поставки № 4 від 27.03.2012.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин/ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені положення Податкового кодексу України, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати належним чином оформлені податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у визнанні неправомірним та скасуванні податкового повідомлення-рішення, предметом доказування у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність його винесення та наявність чи відсутність порушень позивачем законодавчих приписів, тобто, реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають позивачу право на податковий кредит.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Це підтверджується також правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у справах, пов'язаних з визначенням податкових зобов'язань з ПДВ та бюджетним відшкодуванням ПДВ, в яких Верховний Суд України звертає увагу на необхідність з'ясування судами при розгляді справ на те, чи мали операції з придбання та реалізації товарів (послуг) реальний характер, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок, яким є розмір витрат, якою особою виконувались роботи чи надавались послуги, які матеріали використовувалися для виконання робіт), чи були такі операції взагалі можливі з урахуванням оперативності їх проведення та інше.

На підтвердження здійснення господарської операції з придбання у ТОВ "Лисра" пляшок позивачем надано до суду копію договору поставки № 4 від 27.03.2012 /а.с. 11-14/, за умовами якого постачальник (ТОВ "Лисра") зобов'язується поставити пляшку об'ємом 0,5 л (надалі - товар) згідно з додатками (надалі - специфікації), що є невід'ємними частинами цього договору у зумовлені цим договором строки, а покупець (позивач) - прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Замовлення подаються постачальнику по факту або електронній пошті за 3 дні до дня завантаження товару /п.1.1 договору/. Відповідно до п. 2.1 кількість та номенклатура товару встановлюється сторонами у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах, що вказані у специфікаціях до цього договору. Умови поставки розуміються згідно "Інкотермс 2000".

Відповідно до пункту 6.1 договору разом з товаром постачальник надає покупцеві такі документи:

- транспортні та супровідні документи;

- сертифікат або посвідчення якості або технічний паспорт (1 екз.);

- рахунок та видаткову накладну (2 екз.);

- податкову накладну, в якій робиться посилання на цей договір із зазначенням його виду;

- висновок санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікат радіологічної безпеки (у передбачених законодавством випадках);

- інші документи, необхідність яких встановлена законодавством або цим договором.

ТОВ "Лисра" виписано позивачу податкові накладні на товар "пляшка 0,5 Сармат б/у" № 9 від 03.04.2012 на суму ПДВ - 1901 грн. 90 коп. /а.с. 212/, № 24 від 20.04.2012 на суму ПДВ - 984 грн. 20 коп. /а.а. 211/ та на товар "пляшка 0,5" № 135 від 23.05.2012 на суму ПДВ - 5550 грн. 01 коп. /а.с. 213/.

Вказані податкові накладні включені позивачем до реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за квітень 2012 року та за травень 2012 року /а.с. 161-171/ та суми податку на додану вартість включені відповідно до складу податкового кредиту квітня 2012 року в сумі 2886 грн. 10 коп. та травня 2012 року в сумі 5550 грн. 01 коп. /а.с.122-126/.

Матеріалами справи підтверджено, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Лисра" № 200035829 від 16.03.2012 було анульовано 27.05.2014 /а.с. 22, 173/.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за укладеним з ТОВ "Лисра" договором поставки № 4 від 27.03.2012 позивачем надано до суду копії видаткових накладних, копії рахунків-фактур та платіжні доручення /а.с. 23, 24, 32, 33, 41 42, 138, 139/.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, всі видаткові накладні /а.с. 24, 33, 42/ у порушення вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не містять обов'язкового реквізиту - посади особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення постачальника ТОВ "Лисра". Крім того видаткова накладна № 9 від 03.04.2012 /а.с. 24/ також не містить особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку ТОВ "Лисра".

У наданих до суду копіях специфікацій у порушення пункту 3.1 договору поставки не вказані умови поставки /а.с. 15, 16/.

Статтею 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568 /у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила перевезень/, визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Підпунктом 11.5. Правил перевезень передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник 4 засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Підпунктом 11.7. Правил перевезень передбачено, що перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземплярі-засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом) передається Перевізнику.

Крім того, підпунктом 10.5. Правил перевезень передбачено, що місце фактичної здачі приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці.

Однак, позивачем не надано до перевірки та до суду товарно-транспортних накладних та дорожніх листів вантажного автомобіля на підтвердження фактичного перевезення від ТОВ "Лисра" /м. Київ, а.с. 147/ до ПАТ "Фірма "Полтавпиво" /м. Полтава/ товарно-матеріальних цінностей, перелік яких наведено у податкових накладних від 03.04.2012 № 9, від 20.04.2012 № 24.

У позовній заяві позивачем зазначено, що перевезення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Лисра" здійснювалось ПАТ "Фірма "Полтавпиво" із залученням перевізника ФОП ОСОБА_3 03.04.2012 та 20.04.2012, який забрав пляшки у ТОВ "Листра" як попутний товар, на підтвердження чого до суду надано копії: товарно-транспортних накладних, актів здачі-прийняття робіт та рахунків - фактур /а.с. 29-31, 38-40/.

Однак, зі змісту наданих позивачем копій товарно-транспортних накладних встановлено, що відправником в даних товарно-транспортних накладних зазначено позивача ПАТ "Фірма Полтавапиво", а отримувачем - ТОВ "Клуб Ведмідь" та ТОВ ВКФ "Алекс Ком ЛТД" /а.с. 31, 40/.

Отже вказані товарно-транспорті накладні не є належними доказами на підтвердження факту здійснення перевезення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Лисра" /м. Київ/ до ПАТ "Фірма "Полтавпиво" /м. Полтава/, а тому не приймаються судом до уваги.

Копії актів здачі-прийняття робіт та рахунків - фактур також не містять жодних відомостей на підтвердження факту здійснення перевезень товарно-матеріальних цінностей ФОП ОСОБА_5 саме від ТОВ "Лисра" до ПАТ "Фірма "Полтавпиво", а тому не приймаються до уваги судом.

Ксерокопія листа ФОП ОСОБА_3 /а.с. 58/ не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак не може підтверджувати факт здійснення перевезення товару від ТОВ "Лисра" до ПАТ "Фірма Полтавпиво".

На підтвердження перевезення товарно-матеріальних цінностей згідно податкової накладної № 135 від 23.05.2012 позивачем надано копію товарно - транспортної накладної № 135 від 23.05.2012 /а.с. 43/.

Проте, у вказаній товарно-транспортній накладній взагалі не заповнені графи "Автопідприємство", "Пункт навантаження" та "Пункт розвантаження", внаслідок чого неможливо встановити пункт навантаження та пункт розвантаження товарно-матеріальних цінностей, маршрут перевезення, а також перевізника товару.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що товарно-матеріальні цінності, перелік яких наведено у податкових накладних від 03.04.2012 № 9 та від 20.04.2012 № 24, отримував водій перевізника.

Водночас, у всіх видаткових накладних зазначено, що товарно-матеріальні цінності отримано майстром ОСОБА_6 /а.с. 24, 33, 42/.

Відповідно до пункту 2 затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 /чинної на час виникнення спірних правовідносин, надалі - Інструкція/ сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Пунктом 6 Інструкції передбачено, що довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Однак, довіреності на отримання вказаних товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Лисра" позивачем як водію, так і майстру ОСОБА_6 не видавалися.

Доказів видачі вказаним особам довіреностей позивачем до суду не надано.

За змістом пункту 2.2 договору якість товару підтверджується сертифікатом (посвідченням) якості виробника або технічним паспортом, що надсилається покупцеві разом з товаром.

Однак, позивачем не надано до перевірки та до суду документів, наявність яких передбачена пунктом 2.2. договору поставки.

Відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 /надалі-Положення/, облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

За приписами підпункту 1.2 Положення записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Оскільки видаткові накладні, на підставі яких інформація перенесена до облікових регістрів, складені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суд не приймає до уваги надані позивачем копії: відомостей надходження тари на склад, оборотних відомостей руху товарно-матеріальних цінностей, відомостей операцій по рахунку К20401, оборотних відомостей по рахунку № К20401.

Складені самим позивачем прибуткові накладні, акти списання та накладні на переміщення товарів не є беззаперечними доказами того, що зазначені у них товарно-матеріальні цінності були придбані позивачем саме у контрагента ТОВ "Лисра".

Позивач не надав належних доказів на підтвердження факту реальності постачання товару саме від ТОВ "Лисра".

Крім того, за висновками акту ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 1817/26-55-22-07/38005492 від 27.06.2014 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Лисра" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.03.2012 по 31.03.2014" перевіркою встановлено порушення п. 187.1 с. 187, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період березень 2012 року - березень 2014 року на суму 4430750 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період березень 2012 року - березень 2014 року на суму 3608617 грн. /а.с. 116-121/.

Суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення податку на додану вартість до складу податкового кредиту можуть створювати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

З огляду на вищевикладене, враховуючи недоведеність поставки товарів від ТОВ "Лисра" згідно договору поставки № 4 від 27.03.2012 у квітні, травні 2012 року, суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту за вищевказаним договором поставки у квітні та травні 2012 року

Вищевказане у своїй сукупності свідчить про правомірність висновків контролюючого органу про порушення платником податків вимог п. 44.1 статті 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість (ряд. 18 декларації з ПДВ) в розмірі 8436 грн., у тому числі за квітень 2012 року на 2886 грн., за травень 2012 року на 5550 грн.

Досліджуючи питання застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого грошового зобов'язання, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням № 0000482308 від 15.10.2014 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4218 грн., тобто у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання /а.с. 62/.

На підтвердження правомірності застосування до позивача податковим повідомленням-рішенням № 0000482308 від 15.10.2014 штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання ДПІ у м. Полтаві надано до суду копію податкового повідомлення - рішення від 17.09.2012 № 0005362301 /а.с. 129/.

Представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що сума грошового зобов'язання по вказаному податковому повідомленню-рішенню є узгодженою та сплачена позивачем, на підтвердженого чого надав до суду витяг з інтегрованої картки позивача з податку на додану вартість /а.с. 130-131/.

Доказів скасування вказаного податкового повідомлення-рішення до суду не надано.

Таким чином, ДПІ у м. Полтаві правомірно застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 50 відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання, а саме в розмірі 4218 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000482308 від 15.10.2014 винесено ДПІ у м. Полтаві на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України, та з врахуванням всіх обставин, необхідних для прийняття рішення.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 15.10.2014 № 0000482308 необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про скасування акту від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 про результати позапланової виїзної документальної перевірки Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" в частині порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198, п. 198, 2, п. 198.3, п. 198. 6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, суд виходить з наступного.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

У пункті 8 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивача визначено як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно пункту 7 розділу ІV цього Порядку за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення.

Отже, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність платника податків, та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фактично в акті перевірки викладається суб'єктивна думка перевіряючого його оціночні судження, щодо наявності з боку платника порушень податкового та іншого законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі № 21-237а13 колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Отже, акт перевірки від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 не має самостійного правового значення, оскільки не являє собою остаточне волевиявлення суб'єкта владних повноважень та сам по собі не породжує жодних правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав платника податків.

Фактично у подальшому ДПІ у м. Полтаві було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000482308 від 15.10.2014 стосовно прав та обов'язків позивача, оскарження якого у даному випадку становить зміст окремої позовної вимоги позивача у даній справі.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про скасування акту від 30.09.2014 № 5412/16-01-22-02/05518768 про результати позапланової виїзної документальної перевірки Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" в частині порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198, п. 198, 2, п. 198.3, п. 198. 6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, - необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Статтею 8 Закону України від 28.12.2014, № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 гривень.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання позовних заяв немайнового характеру становить 0,06 розміру мінімальної заробітної плати, тобто 73 грн. 08 коп.

Розмір судового збору за подання позовних заяв майнового характеру становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 182 грн. 70 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 24.02.2015 № 13976 / а.с. 3/, та судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру у розмірі 73 грн. 08 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 19.03.2015 № 14182 /а.с. 93/.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, решта суми судового збору в розмірі 1644 грн. 30 коп. /1827 грн. - 182 грн. 70 коп./ підлягає стягненню з ПАТ "Фірма "Полтавпиво" на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування акту, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фірма "Полтавпиво" (код ЄДРПОУ 05518768) на користь Державного бюджету України решту суми судового збору в розмірі 1644 грн. 30 коп. (одна тисяча шістсот сорок чотири гривні тридцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 25 травня 2015 року.

Суддя С.С. Сич