Ухвала суду № 44465972, 21.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/150/15 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/783/3212/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія справи: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Копняк С.М. і Кабаль І.І.

при секретарі Матяш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Лісова" на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ДП "Львівугілля" про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов"язків внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ДП "Львіввугілля" на користь ОСОБА_3 11000 грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Державне підприємство "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Лісова". Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права. Звертає увагу, що вини шахти в тому, що позивач отримав профзахворювання немає. Також вважає, що позивач звернувся до суду з позовом після спливу строків позовної давності. В апеляційній скарзі просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Сторони в судове засідання не з"явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.ст. 1, 3, 21, 43, 46 Конституції України - Україна, як соціальна держава, зміст і спрямованість якої визначають права і свободи людини та їх гарантії, проголосили право громадян на належні, безпечні і здорові умови праці, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника тощо. Право на соціальний захист гарантується, зокрема, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Матеріалами справи встановлено, що з 1986 року по 2014 рік ОСОБА_3 працював на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП "Львіввугілля", що стверджується копією трудової книжки виданої на його ім"я.

З Акту розслідування нещасного випадку на виробництві № 24 від 07.06.1994 року, встановлено, що позивач працюючи в першу зміну в шахті, повсковзування на мокрих стропах, впав та пошкодив тазову кістку.

Санітарно-гігієнічною характеристикою умов праці підтверджується, що ОСОБА_3 працюючи гірником очисного забою на ВП "шахта "Лісова" ДП "Львіввугілля", працював під землею у шахті у шкідливих умовах праці, а саме: робота пов'язана із контактом з вугільно-породним пилом із вмістом діоксину кремнію на робочому місці, непостійний переривчастий шум, несприятливі фактори мікроклімату, вимушена робоча поза, фізичні навантаження, важкість та напруженість робочого процесу.

У зв'язку із роботою у важких та шкідливих умовах праці під землею в шахті, позивач захворів на професійне захворювання, внаслідок чого був змушений неодноразово звертатись за медичною допомогою, що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою з лікарняних листків ОСОБА_3, впродовж 2011-2014 років.

Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05.08.2014 року, встановлено, що такі виникли внаслідок роботи протягом 18 років в підземних умовах при вібрації, запиленості повітря на робочих місцях, що перевищувало ГДК.

Відповідно до Акту огляду травматологічною МСЕК №1305 від 19.06.2013 року ОСОБА_3 вперше і безтерміново встановлено 10% втрати професійної працездатності у зв'язку із трудовим каліцтвом.

В подальшому висновком міжрайонної спеціалізованої профпатологічної МСЕК ОСОБА_3 встановлено 45% втрати професійної працездатності.

Також, 26.08.2014 року висновком обласної МСЕК ОСОБА_3 безтерміново встановлено ІІІ групу інвалідності та 55% втрати професійної працездатності, з яких 10% по труд. каліцтву, 15% хр.бронхіт та 30% радикулопатія.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з ДП "Львіввугілля" на його користь відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання та трудового каліцтва - 11000 грн., суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків потерпілому спричиняються моральні та фізичні страждання. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував загальний стаж роботи позивача на підземних роботах з шкідливими умовами праці, що складає більше 18 років. Також суд виходив із засад виваженості, розумності та справедливості з урахуванням глибини моральних та фізичних страждань позивача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст.1167 ЦПК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що саме тяжкі і шкідливі умови праці призвели до виникнення у позивача професійного захворювання.

Як вбачається із Роз»яснень, що містяться в Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі № 1-9 рп/2004 за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності, висновок МСЕК про встановленні факту спричинення йому моральної шкоди не вимагається. Такий висновок необхідний лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

У зв'язку із наявністю вищезгаданих захворювання позивач - ОСОБА_3 неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні.

Колегія суддів вважає, що, долученими доказами позивач довів факт заподіяння йому моральної шкоди.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав. Пункт 1 ч.2 ст.23 ЦК України передбачає, що моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв»язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров»я.

Вирішуючи питання про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції правильно застосовано вимоги ст.237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27.01.2004 року роз»яснено, що ушкодження здоров»я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов»язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Зі змісту цього рішення випливає те, що з наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності, висновок МСЕК про встановлення факту спричинення йому моральної шкоди не вимагається.

Згідно з вимогами ст. 268 ЦПК України, позовна давність не застосовується до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, тобто і на вимоги про відшкодування моральної шкоди, та вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав особи, якою є відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з врахуванням конституційної значимості здоров'я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, положень ст.23 ЦК України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 (з наступними змінами) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" висновки суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідають обставинам справи, є обґрунтованими, а тому, на думку судової колегії, є правильними.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини у справі, подані сторонами докази та правильно визначив характер спірних правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст.315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" в особі Відокремленого підрозділу "Шахта "Лісова" - відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набранням ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: С.М. Копняк

І.І. Кабаль