Ухвала суду № 44465979, 19.05.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/11904/13 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/3415/15 Доповідач в 2-й інстанції: Береза В. І.

Категорія: 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого - судді Берези В.І., суддів: Бойко С.М., Штефаніци Ю.Г., за секретарі: Брикайло М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 2 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Львівські автобусні заводи» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и л а:

у грудні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона працювала у товаристві з обмеженою відповідальністю «Львівські автобусні заводи» на посаді провідного інженера з організації та нормування праці з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2009 року. У зв'язку із затримкою виплати заробітної плати вона неодноразово зверталась до суду з позовами про стягнення належних їй сум, і заробітна плата виплачувалась через виконавчу службу у порядку виконання судових рішень. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29 жовтня 2013 року з відповідача на її користь стягнуто індексацію заробітної плати за період з квітня 2007 року по квітень 2008 року у розмірі 454 грн. 94 коп., і рішення суду знаходиться на стадії примусового виконання. Ураховуючи зазначене, позивачка просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку з 25 листопада 2010 року по день подання заяви у розмірі 111 762 грн. 44 коп.

Заочним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 2 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзОВ «Львівські автобусні заводи» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 25.11.2010 року по день подання заяви в сумі 111 762,44 грн. відмовлено.

Заочне рішення оскаржила позивач ОСОБА_2, просить таке скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її вимоги. Вважає рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що індексація є складовою частиною заробітної плати, тому і відповідальність за порушення її виплати аналогічна тій, яка передбачена при порушеннях виплати основної заробітної плати та інших доходів працівника. При звільненні відповідач повинен був згідно ст. 47 КЗпП України та строків, передбачених ст. 116 КЗпП України, виплатити всі належні суми, в тому числі і індексацію заробітної плати. Порушення вказаних строків передбачає відповідальність за ст. 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, яка апеляційну скаргу підтримала, у відсутності відповідача, який до суду не з`явився без поважних причин, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що правила ст.117 КЗпП України про відповідальність за затримку розрахунку при звільненні поширюються на випадки невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимог про розрахунок, якщо в день звільнення не працював. Випадків несвоєчасного виконання рішення суду про стягнення на користь працівника зазначених сум ці правила не стосуються. Відповідальність боржника за невиконання рішення встановлюється Законом України «Про виконавче провадження». Враховуючи, що у разі невиплати належних працівникові сум з вини підприємства, установи, організації, у останньої виникає цивільна відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України, а з цього питання спір вже вирішено і стягнуто з відповідача середню заробітну плату за час затримки розрахунку, та прийшов до висновку, що підстав для повторного застосування до відповідача відповідальності такого виду немає, оскільки це суперечить принципам ст.61 Конституції України.

З висновком суду першої інстанції погоджується і колегія судів.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції від 2 червня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 листопада 2010 року по 20 грудня 2013 року у розмірі 1 400 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи заочне рішення районного суду та задовольняючи частково позов, апеляційний суд зазначив про те, що при звільненні позивача відповідачем не було виплачено належні суми індексації заробітної плати за період квітень 2007 р. - квітень 2008 р. в сумі 454, 94 грн., що встановлено рішенням Франківського районного суду м.Львова від 29.10.2013 року та це рішення має преюдиціальне значення для вирішення позовних вимог щодо відповідальності відповідача за невиплату належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, суми індексації заробітної плати за період з квітня 2007 р. по квітень 2008 р. не були нараховані вчасно, що встановлено цим рішенням, тому прийшов до висновку, що відповідач має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні з підстав, передбачених ч. 2 ст. 117 КЗпП України /а.с.32-35/.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2015 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Зокрема, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив про те, що апеляційний суд не перевірив доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову, не встановив фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, зокрема доводи відповідача про те, що сума невиплаченої індексації не оспорювалась, не прийняв до уваги та не надав оцінки тому, що позов ОСОБА_2 було задоволено повністю, а розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні може бути зменшений судом лише у випадку часткового задоволення позову.

Як визначено ч.4 ст.338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала у ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на посаді провідного інженера з організації та нормування праці з 1 квітня 2007 року по 30 червня 2009 року. На момент звільнення відповідач не розрахувався із нею тому така неодноразово зверталась до суду з позовами про стягнення належних до виплати сум та заробітна плата виплачена через виконавчу службу в порядку виконання судових рішень. Виплати проводились згідно рішень судів від 29.01.2009 р., 17.07.2009 р., 27.11.2009 р., 19.04.2010 р., про що зазначає позивач і у позові.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14.04.2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 26.01.2011 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_2 до ТзОВ "Львівські автобусні заводи" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено частково. Стягнуто з ТзОВ "Львівські автобусні заводи" на користь ОСОБА_2 3500 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Як видно з зазначеного вище рішення у позовних вимогах позивач просила стягнути 51 393,35 грн. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 1 липня 2009 р. по 24 листопада 2010 р., позовні вимоги задоволено частково та стягнуто 3 500 грн.

Як встановлено із оглянутої судом справи № 2-241/11, за наслідками розгляду якої винесено рішення від 14.04.2011 року, зазначене рішення від 14.04.2011 року виконано, що підтверджує постанова державного виконавця від 09.02.2012 року про закінчення виконавчого провадження у справі про стягнення з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» в користь ОСОБА_2 3 500 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Таким чином, з позивачем проведено повний розрахунок та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку належних при звільненні виплат від підприємства з врахуванням заявлених позовних вимог, з врахуванням встановлення вини відповідача у цих несвоєчасних виплатах.

Разом з тим, позивач 31 травня 2013 року звернулась до Франківського районного суду м.Львова з позовом до відповідача про виплату індексації заробітної плати за 2007-2008 р. у зв`язку з ростом цін в сумі 454,94 грн. та компенсації втрати частини заробітної плати за 2009 р. через затримку виплати в сумі 923,38 грн.

Згідно заочного рішення Франківського районного суду м.Львова від 29.10.2013 року заявлені позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_2 індексацію заробітної плати у зв'язку з ростом цін в сумі 454, 94 грн. та компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку з затримкою термінів його виплати в сумі 923,38 грн. Рішення суду набрало законної сили 11.11.2013 року.

Однак, на думку колегії суддів, рішення від 29.10.2013 року неможна вважати преюдиціальним у розгляді даної справи. Задовольняючи вимоги позивача про стягнення індексації заробітної плати за період 2007-2008 р. з компенсацією втрати частини заробітної плати за 2009 р., суд виходив з того, що оскільки рішеннями суду від 19.04.2010 р. та від 27.11.2009 року стягнуто на користь позивача за 2008 - червень 2009 р.р. індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати, то непроіндексованою залишилась заробітна плата за попередній період - з квітня 2007 р. по квітень 2008 р., тому прийшов до висновку про задоволення цих вимог.

Як видно з витребуваної судом апеляційної інстанції цивільної справи № 2/465/2421/13, за наслідками розгляду якої винесено рішення від 29.10.2013 року , з огляду на заочний розгляд справи питання про проведення індексації заробітної плати за квітень 2007 р. по квітень 2008 р. чи відсутність такої судом не з`ясовувалось, жодних письмових доказів щодо проведення індексації чи відсутність такого нарахування матеріали оглянутої справи не містять, вина власника щодо виплати цих сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, не встановлювалась та не підтверджена. Як видно з позовної заяви позивача від 31.05.2013 року, за наслідками розгляду якої винесено рішення від 29.10.2013 року, свої вимоги про стягнення індексації за 2007-2008р.р. така обґрунтовувала встановленими Територіальною Державною інспекцією праці у Львівській області порушеннями щодо невиплати індексації та компенсації. Однак, як вбачається з оглянутої в судовому засіданні апеляційної інстанції справи № 2/465/2421/13, у такій наявна інформація інспекції праці від 26.07.2010 р. щодо виявлених порушень вимог ст.43 Конституції України, ст.ст.115,116 КЗпП України з виплати заборгованості із заробітної плати, де відсутній період встановлених порушень з 2007 по 2008 р.р., а зазначено охоплюваний перевіркою період лише з 2008 р. по 2009 р.

Окрім того, як видно з матеріалів справи № 2/465/2421/13, при винесенні рішення від 29.10.2013 року судом не враховано ту обставину, що за наслідками розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Львівські автобусні заводи» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, який задоволено частково та стягнуто з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_2 3500 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивачу виплачено середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені сум, які не виплачені саме з вини власника та належні позивачу. Відомостей про наявність даного рішення матеріали справи № 2/465/2421/13 не містять та позивач у позові про існування такого рішення не повідомила. Враховуючи наведене, рішення від 29.10.2013 року не може бути преюдиціальним у вирішенні заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 р. в сумі 111 762,44 грн. Зазначене рішення як таке, що набрало законної сили, оскільки не було оскарженим, виконується самостійно в порядку, визначеному ЗУ «Про виконавче провадження».

У підтвердження того, що зазначене рішення від 29.10.2013 року виконане, стверджує і наявний у справі № 2/465/2421/13 виконавчий лист Франківського районного суду м.Львова з відміткою про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення від 29.10.2013 р.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції рішення ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, таке відповідає встановленим обставинам справи, наявним доказам, підстав для його скасування немає, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.ст. 313, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 2 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарженою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в двадцятиденний строк з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Береза В.І.

Судді: Бойко С.М.

Штефаніца Ю.Г.