Постанова № 44446220, 28.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2015 р. Справа№ 911/619/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Ткач В.В. - довіреність б/н від 06.10.2014;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015

у справі № 911/619/15 (суддя - Щоткін О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Немирівлатінвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус"

про стягнення 149 598,90 грн.,

У судовому засіданні 28.05.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Немирівлатінвест" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" (далі - відповідач) про стягнення 149 598,90 грн., яка складається з: 120 000,00 грн. коштів, перерахованих в якості попередньої оплати за товар та 29 598,90 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив у повному обсязі поставку товару на суму, яка була сплачена позивачем у якості попередньої оплати за договором поставки № В3026 від 10.01.2013, при цьому не в повному обсязі повернув позивачу сплачені за товар кошти. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.04.2015 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн. - боргу, 3900,23 грн. - пені та 2478,00 грн. - судового збору. В іншій частині позову було відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Агробонус" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.04.2015 в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1 114,35 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, дійшов неправомірного висновку про перший та останній день нарахування пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 28.05.2015.

Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги. Зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 28.05.2015 не з'явився, разом з цим через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем було подане клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, яке обґрунтоване тим, що представник відповідача перебуває у відрядженні, а іншого юрисконсульта сторона не має.

Згідно частини 3 пункту 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 (далі - Постанова Пленуму) неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такою обставиною, зокрема є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Таким чином, відкладення розгляду справи є виключно правом, а не обов'язком суду.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, направленням на адресу сторони ухвали від 18.05.2015. Отримання даної ухвали відповідачем 25.05.2015 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0411613129812.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, ст. 28 ГПК України передбачено, що представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій так і інші особи,повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді, чинним законодавством не обмежується.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що надані відповідачем докази перебування представника у відрядженні не є належними та допустимими в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, оскільки не засвідчені з дотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вищезазначене клопотання було подано позивачем до загального відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду нарочно, саме у день судового засідання в 9-41 год. (згідно вхідного штемпеля на клопотанні), при цьому жоден представник сторони в судове засідання не з'явився, доказів знаходження представника (юрисконсульта) у відрядженні на огляд суду не надав.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання апелянта та вважає за можливе здійснити перевірки рішення Господарського суду Київської області в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який завчасно був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та мав можливість безперешкодно направити необмежену кількість повноважних представників у судове засідання.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2013 року між ТОВ "Агробонус" (постачальник) та ТОВ "Немирівлатінвест" (покупець) було укладено договір поставки № В3026 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що асортимент, ціна, строк оплати, одиниця виміру, кількість, вартість партії товару визначається сторонами у специфікації до даного договору або видаткових накладних.

Відповідно до специфікації № 1 до договору, позивач взяв на себе зобов'язання поставити товар на загальну суму 1 610 928,00 грн. у строк до 30.03.2013, а позивач мав сплатити 100% вартості товару на умовах авансового платежу у строк до 29.01.2013 року.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивач зобов'язання виконав належним чином та у повному обсязі сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 1 610 928,00 грн., на підтвердження чого надав відповідні платіжні доручення, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с. 17 - 20, 49-50).

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки виконав неналежним чином, здійснивши поставку товару лише на суму 255 133,80 грн., що підтверджується видатковою накладною № 217 від 26.02.2013 та не заперечується сторонами.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що враховуючи неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, позивач звернувся до відповідача з претензією № 174 від 05.04.2013 про повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 355 794,20 грн. на підставі ст. 693 ЦК України. При цьому позивач просив здійснити повернення коштів протягом 7 днів з моменту отримання даної претензії.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що дана претензія була пред'явлена відповідачу 05.04.2013, про що також зазначено на копії претензії, наданої відповідачем до відзиву на позовну заяву (а.с. 74-77).

Так, на вимогу позивача, відповідачем було частково повернуто грошові кошти у сумі 1 309 731,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 21-48).

Крім того, за домовленістю сторін, позивач частково повернув відповідачу товар на суму 73 936,80 грн., що підтверджується накладною на повернення № 1 від 07.05.2013 (а.с. 54).

Таким чином, за розрахунком позивача (який перевірено судом апеляційної інстанції), залишок неповернутих грошових коштів складає 120 000,00 грн. (1 610 928,00 грн. перерахованих коштів - 255 133,80 грн. вартості поставленого товару + 73 936,80 грн. вартості повернутого позивачем товару - 1 309 731,00 грн. сума повернутих відповідачем грошових коштів).

Матеріалами справи підтверджується, що листом № 484 від 03.10.2014 позивач повторно звертався до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 120 000,00 грн. (а.с. 55-57). Отримання даного листа відповідачем 07.10.2014 підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 51).

Сторонами не заперечується, що відповідач жодним чином не відреагував на лист № 484 від 03.10.2014 та не повернув позивачу грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимога позивача про повернення грошових коштів у розмірі 120 000,00 грн. є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. І у випадку невиконання продавцем вимоги покупця про поставку товару, викладеної у претензії, останній не позбавлений права вимагати від продавця повернення попередньої плати шляхом пред'явлення до нього позову. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України для застосування наслідків неналежного виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю попереднє розірвання договору купівлі-продажу не вимагається (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.11.2014 по справі № 907/358/14).

Як було вищевстановлено, відповідач свого договірного обов'язку стосовно передачі оплаченого товару у визначений договором строк не виконав. При цьому доказів повернення коштів у розмірі 120 000,00 грн. за непоставлений товар стороною також надано не було. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вимога позивача про повернення грошових коштів у розмірі 120 000,00 грн. є обґрунтованою, правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач не заперечував проти стягнення 120 000,00 грн. заборгованості, разом з цим, зазначив про неправомірне обчислення розміру пені за прострочення передачі товару, яка була нарахована позивачем на підставі п. 7.2. договору. Зокрема, апелянт не погоджується з початковим та останнім днем нарахування пені.

З приводу наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог вбачається, що позивач просив суд стягнути з відповідача 29 598,90 грн. пені, нарахованої на підставі п. 7.2. договору, відповідно до якого, у випадку прострочення поставки постачальник повинен сплатити покупцю пеню у розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла за період прострочення від вартості непереданого товару за кожен день прострочення. Період нарахування пені визначений позивачем з 30.03.2013 по 07.10.2014.

В свою чергу, обґрунтованим є висновок місцевого господарського суду про те, що претензією № 174 від 05.04.2013 року позивач фактично відмовився від подальшої поставки товару та вимагав повернення коштів за непоставлений товар, у зв'язку з чим, судом першої інстанції правомірно було обмежено кінцевий строк нарахування пені за несвоєчасне поставлення товару датою - 05.04.2013 (що також не заперечується самим позивачем).

Разом з цим, необґрунтованими є доводи апелянта про те, що день пред'явлення претензії не повинен був враховуватися при обчисленні пені, оскільки такі твердження суперечать порядку визначення та обчислення строків, який встановлено главою 18 ЦК України. При цьому зі змісту претензії вбачається, що позивач надав відповідачу 7-ми денний строк для розгляду даної претензії та здійснення повного повернення грошових коштів. Відтак, день пред'явлення претензії (05.04.2015) правомірно було враховано місцевим господарським судом при здійсненні перевірки розрахунку пені, оскільки на дату 05.04.2015 ще тривало прострочення поставки товару відповідачем, за яке пунктом 7.2. договору було передбачено нарахування пені.

Суд апеляційної інстанції також зазначає про необґрунтованість доводів апелянта в частині того, що судом першої інстанції неправомірно було визначено початкову дату нарахування пені.

Так, у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено про те, що у разі, якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Як було вищевстановлено, відповідно до специфікації № 1 до договору, позивач взяв на себе зобов'язання поставити товар на загальну суму 1 610 928,00 грн. у строк: «до 30.03.2013».

Враховуючи приписи законодавства в цій частині, останнім днем виконання зобов'язання відповідача був день, що передував визначеному сторонами строку (в даному випадку - 29.03.2013). Тоді як з 30.03.2013 почалося прострочення виконання зобов'язання відповідачем, у зв'язку з чим, у позивача виникло право нарахування штрафних санкцій згідно умов договору саме з цієї дати до дати відмови від поставки товару включно.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач мав право нараховувати пеню за несвоєчасну поставку товару за період з 30.03.2013 (день до якого відповідач мав здійснити поставку) до 05.04.2013 включно (день коли позивач відмовився від поставки товару).

Оскільки вартість несвоєчасно поставленого товару у даний період складала 1 355 794,20 грн., нарахування пені за період 30.03.2013 до 05.04.2013 правомірно було здійснено саме на вказаний розмір грошових коштів.

Перевіривши розрахунок заявлених позивачем штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції 3900,23 грн. пені за період з 30.03.2013 до 05.04.2013, оскільки зазначена сума є арифметично вірною, розрахованою згідно умов договору та вимог чинного законодавства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн. грошових коштів за непоставлений товар та 3900,23 грн. пені, нарахованої згідно п. 7.2. договору за прострочення поставки товару.

Отже доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус" на рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 у справі № 911/619/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 21.04.2015 у справі № 911/619/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/619/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім