Ухвала суду № 44412217, 27.05.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №277/93/14-к Головуючий у 1-й інст. Заполовський Володимир Володимирович

Категорія ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач Ткач С. О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2015 року м. Житомир.

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Ткача С.О.

суддів: Євстаф'євої Т.А., Романова О.В.

при секретарі Кашенко Л.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги прокурора Хотько В.Ю. та цивільного позивача ОСОБА_1 на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2014 року по кримінальному провадженню № 12013060010000342 щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця села Сімаківка Ємільчинського району Житомирської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1, українця, громадянина Росії, працюючого машиністом гірничо-металургійної компанії ВАТ «Заполярна філія рудник «Комсомольський» Норильський Нікель», не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Апеляційний розгляд відбувся з участю прокурора Селюченко І.І., адвоката Галагуз В.В..

встановила:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 07 листопада 2013 року приблизно о 15 годині керуючи автомобілем «ВМY-Х5» реєстраційний номер НОМЕР_1, в стані алкогольного сп'яніння по вулиці 1-го Травня в смт. Яблунець Ємільчинського району Житомирської області у напрямку міста Олевськ, порушив вимоги пункту 2.9а, 2.3б, 12.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати ним, що привело до заносу автомобіля ліворуч за межі проїзної частини і зіткнення із залізобетонною огорожею будинку № 2 та її пошкодження.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_5 отримав тілесне ушкодження, від якого настала смерть на місці події.

Суд визначив ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу розміром 550 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 9350 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Частково задоволений цивільний позов ОСОБА_1. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3926 гривень матеріальної шкоди за пошкоджену огорожу та 500 гривень моральної шкоди.

До початку розгляду справи в апеляційному суді, від заступника прокурора Житомирської області М. Семенька надійшов лист за вих. № 09-965 вих. 14 від 24.07.2014 року, у якому він відмовився від апеляційних вимог заявлених прокурором Хотько В.Ю..

Наведені обставини, відповідно до ст. 403 КПК України, є підставою для закриття апеляційного провадження в частині апеляційних вимог прокурора, проти чого не заперечили інші учасники судового розгляду.

В апеляційній скарзі цивільний позивач ОСОБА_1 не оспорює доведеність вини, правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 і призначене покарання, просить змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову та задовольнити заявлені нею позовні вимоги в повному обсязі. Звертає увагу на те, що вона не була згідна з висновком судово-будівельно-технічної експертизи. Тому звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфарембуд», що знаходиться у місті Здолбунів Рівненській області, яким зроблено аналіз кошторисних розрахунків судового експерта (ЛК-1) та кошторисника (ЛК-2) і надано пояснення стосовно робіт, які експертом були враховані.

ОСОБА_1 також вважає, що суд не обґрунтував розмір моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань і стягнув лише 500 грн.. Стверджує, що завдана їй моральна шкода виразилась у душевних переживання внаслідок загибелі людини, свідком якої вона стала. На створення огорожі також було витрачено багато часу та зусиль. ОСОБА_2 з моменту вчинення ДТП жодного разу не звернувся по питанню добровільного відшкодування шкоди чи ремонту огорожі.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора про необхідність часткового задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1, захисника, який підтримав апеляцію цивільного позивач, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах визначених ст. 404 КПК України, обговоривши доводи учасників судового провадження, колегія суддів апеляцію цивільного позивача задовольняє частково виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин наведених у вироку ґрунтується на встановлених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку і в апеляційній скарзі цивільного позивача не оскаржується. Не оскаржується також апелянткою й застосування судом першої інстанції ст. 69 КК України, при визначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2.

Що стосується вирішення питання заявленого ОСОБА_1 цивільного позову, то суд належним чином не дотримався вимог ст. ст. 370, 374 КПК України та проігнорував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5), тому колегія суддів вважає, що вирок у цій частині підлягає зміні з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим та базуватися лише на тих доказах, які були досліджені під час судового розгляду.

Згідно п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 подала позовну заяву про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 10 000 гривень та моральної шкоди в сумі 5000 грн. та вказала, з яких обставин вона виходила визначаючи розмір відшкодування ( а. с. 17-18).

В судовому засіданні цивільна позивачка ОСОБА_1 подала заяву про призначення експертизи, яка ухвалою суду від 20.02.2014 року задоволена (а. с. 259, 262). Вартість проведення судової будівельно-технічної експертизи становить 2952 гривень і була нею оплачена (а. с. 303-304). Згідно висновку судової будівельно - технічної експертизи № 622/14-25/142/143/15-25 від 13.05.2015 року, вартість ремонтно-будівельних робіт (розміру матеріальної шкоди), визначений у сумі 6356 гривень (а. с. 340-354).

Відповідно до вимог п. 3 ч.1 ст. 91 КПК України, вид і розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням підлягає доказуванню у кримінальному провадженні.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги цивільної позивачки в частині часткового відшкодування матеріальної та моральної шкоди та визначивши розмір матеріальної шкоди у розмірі 3926 гривень та 500 гривень моральної шкоди, не врахував належним чином вимоги закону про те, що розмір відшкодування як матеріальної так і моральної шкоди повинен бути визначеним в залежності від заподіяних збитків, характеру та обсягу страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових витрат та з урахуванням інших обставин.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд обов'язково повинен був навести у вироку відповідні мотиви.

Однак, як видно з матеріалів справи суд формально, лише у самий загальній формі вказав, що заявлена цивільною позивачкою сума задовольняється частково. Вказав, що врахував характер та обсяг страждань.

Зазначене свідчить, що суд не виходив із засад справедливості і достатності та визначив розмір, що не відповідає завданій матеріальній шкоді і ступеню страждань, які зазнала цивільний позивач.

Тому, колегія суддів змінює вирок суду, збільшуючи розмір відшкодування матеріальної шкоди відповідно до висновку експертизи та стягує її в сумі 6356 гривень, витрат понесених цивільною позивачкою при оплаті вартості проведеної експертизи в сумі 2952 гривні та визначає розмір моральної шкоди в сумі 3000 гривень, враховуючи заподіяні збитки, характер та обсяг страждань, яких зазнала ОСОБА_1, характеру немайнових витрат, що не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.

Керуючись ст. ст. 405, 407, ч. 3 ст. 408 КПК України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора щодо ОСОБА_2, обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, по кримінальному провадженню № 12013060010000342 закрити, у зв'язку з відмовою прокурора М.Семенька від апеляційних вимог.

Апеляційну скаргу цивільного позивача ОСОБА_1 на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2014 року щодо ОСОБА_2, задовольнити частково.

Вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2014 року по кримінальному провадженню № 12013060010000342 щодо ОСОБА_2, в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди, змінити.

Збільшити суму стягнення з ОСОБА_2 на користь цивільного позивача ОСОБА_1 та стягнути моральної шкоди 3000 (три тисячі ) гривень, матеріальної шкоди 6356 гривень та витрати понесені ОСОБА_1 за оплату проведеної експертизи в сумі 2952 гривні.

В решті вирок суду залишити без зміни.

На ухвалу апеляційного суду може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Житомирської області: