Ухвала суду № 44375408, 19.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2357/15 Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати неправомірними дії посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві щодо відмови у відкритті виконавчого провадження (відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа) на підставі виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 18.12.2013 р., зареєстрованого за реєстровим №8632 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1) для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 894 842, 78 грн. (вісімсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот сорок дві гривні 78 коп.); зобов'язати ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 16.12.2014, винесену на підставі заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису №8632 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1) для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 894 842, 78 грн. (вісімсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот сорок дві гривні 78 коп.); зобов'язати ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису №8632 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1) для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 894 842,78 грн. (вісімсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот сорок дві гривні 78 коп.).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2015 позов задоволено частково: визнано протиправними дії відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві щодо прийняття постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) ВП №45826776 від 16.12.2014; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 18.12.2013 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис №8632, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1) для задоволення вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальному розмірі 894 842, 78 грн. (вісімсот дев'яносто чотири тисячі вісімсот сорок дві гривні 78 коп.).

Відповідно до вказаного виконавчого листа пропонувалось звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, яка є майновим поручителем гр. ОСОБА_4 за його кредитним зобов'язанням за кредитним договором №ML-006/1637/2007 від 24.09.2007. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонувалось задовольнити вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» всього в гривневому еквіваленті у розмірі 894 842, 78 грн.

12.12.2014 позивач звернувся до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві із заявою про відкриття виконавчого провадження та примусове стягнення суми боргу за виконавчим написом №8632.

Відповідач постановою від 16.12.2014 ВП №45826776 (надалі - постанова ВП №45826776) відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №8632.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо прийняття постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження у відповідності до вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 КАС України, однак, виходячи з формулювання позовних вимог та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягає частковому задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскільки дії відповідача у відкритті виконавчого провадження рішенням суду першої інстанції визнано неправомірними, то рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є незаконним, оскільки позбавляє позивача можливості відновлення порушених відповідачем його прав.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

В статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» вказано, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 1 та пункту 4 частини 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Статтею 18 вказаного Закону встановлено вимоги до виконавчого документу, відповідно до яких, крім іншого, у виконавчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Пунктом 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи оскаржувана постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 16.12.2014 прийнята на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» та в зв'язку з тим, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону на відчуження даного виду майна.

При цьому, згідно пп.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м. для квартири та 250 кв. м. для житлового будинку.

Таким чином, для застосування пп.1 п.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» необхідна наявність усієї сукупності зазначених в ній підстав, однак, з матеріалів справи не вбачається доказів відсутності у позичальника або майнового поручителя у власності іншого нерухомого житлового майна, а також докази того, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 не перевищує 140 кв. м., а також докази того, що ОСОБА_3 виступає як поручитель саме за споживчим кредитом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо винесення оскаржуваної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження є передчасними та необґрунтованими.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Частинами 2, 7 вказаної статті передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець; скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та має містити: 1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 2) повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено; 5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази оскарження позивачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, який виніс оскаржувану постанову, а скасування державним виконавцем власних постанов не передбачено чинним законодавством, у зв'язку з чим вимога про зобов'язання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві скасувати оскаржувану постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису №8632 колегія суддів зазначає наступне.

Як випливає зі змісту рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, а тому позовна вимога про зобов'язання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису №8632 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд, зобов'язавши відповідача винести постанову про відкриття виконавчого провадження, фактично підмінив би собою державний орган, рішення якого оскаржується, та прийняв би замість нього інше рішення, тобто вчинив би дії, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.02.2015 у справі № К/800/65600/14.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про зобов'язання ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису №8632 є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та обгрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 21.05.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.