Ухвала суду № 44348178, 12.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

12.05.2015 №К/800/56727/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Юрченко В.П.

Суддів Голубєвої Г.К.

Зайцева М.П.

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Гірмаш»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014

у справі № 804/14305/13-а

за позовом Закритого акціонерного товариства «Гірмаш»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Гірмаш» звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 04.07.2013 № 0002831540 та № 0002841540.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2014, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.07.2013 №0002831540, в задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014, скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2013 №0002831540, та в цій частині у задоволенні позову відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань позивача у касаційній скарзі на незаконність рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 20.12.2001 № 3195 отримав в оренду такі земельні ділянки: по вул. Прапорна, 6.1 загальною площею 1,0769 га. (договір оренди від 07.02.2002, строк дії до 20.12.2016); по вул. Прапорна, 6.1 загальною площею 0,0426 га. (договір оренди від 07.02.2002р., строк дії до 20.12.2016).

Відповідно до п.п. 3.1,3.2 вказаних договорів, сума орендної плати за користування земельними ділянками на термін дії договору складає 506118,60 грн. та 21002,40 грн., відповідно, орендна плата сплачується у грошовій формі в розмірі земельного податку.

Позивачем було задекларовано та розраховано суму орендної плати за земельні ділянки відповідно до умов наведених договорів.

Судами також встановлено, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка з питання достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати орендної плати за землю позивачем, за результатами якої складено акт від 10.06.2013 №1514/15-4/30540229 про порушення позивачем пп. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України, у зв'язку несплатою орендної плати за землю за серпень - грудень 2012 року в розмірі 38771,85 грн. та січень - квітень 2013 року в розмірі 31017,48 грн., всього - 69789,33 грн., а також через неподання позивачем податкової декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік, граничний строк подання якої - 20.02.2013.

За результатами перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.07.2013 №0002831540, яким позивачу нараховані суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб в розмірі 69789,33 грн. за основним платежем та 34894,67 грн. за штрафними санкціями; а також №0002841540, яким застосовано штраф в розмірі 1020 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено позивачу грошове зобов'язання з орендної плати за землю, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено можливості зміни істотної умови договору, в тому числі і розміру орендної плати, орендодавцем або орендарем, в односторонньому порядку або автоматичної її зміни (в разі законодавчої зміни її граничного розміру), проте податковий орган наділений правом контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України. Відмовляючи в частині позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення, яким застосовано штраф за неподання податкової звітності позивачем, суд мотивував рішення доведеністю відповідачем факту порушення позивачем.

Суд апеляційної інстанції скасував судове рішення в частині задоволення позовних про неправомірність донарахування позивачу орендної плати за користування земельними ділянками, мотивуючи рішення про відмову в позові в цій частині тим, що у зв'язку з набуттям чинності Податкового кодексу України, в тому числі і щодо зміни розміру ставок орендної плати, положення договору оренди земельної ділянки, які суперечать Податковому кодексу України частині визначення розміру орендної плати, не можуть застосовуватися та мати пріоритет над нормами Податкового кодексу України.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 Податкового кодексу України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі. Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає, аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Таким чином, норми Податкового кодексу України застосовують поняття річна сума платежу. А це поняття вже не є безпосередньо прив'язаним до змісту договору і не є тотожнім поняттю «орендна плата». Відтак, орендна плата може бути однією, а річна сума платежу - іншою. І пріоритет у такому разі варто надавати нормам Податкового кодексу України, які регулюють справляння податків і зборів, адже до них належить і орендна плата.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів вважає правильним застосування судом апеляційної інстанції у даних спірних правовідносинах їх положень, у зв'язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України в постанові від 02.12.2014 у справі № 21-274а14.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, не спростованим доводами касаційних скарг про те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині визначення суми зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки в розмірі 69789,33 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 34894,67 грн. є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Гірмаш» залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.П. Юрченко Судді(підпис)Г.К.Голубєва (підпис)М.П.Зайцев