Ухвала суду № 44348177, 21.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року м. Київ К/800/66746/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С. , Швець В.В. , розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р., ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р. та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Корецького районного суду Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Корецького районного суду Рівненської області з вимогами про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р. позовну заяву ОСОБА_2 до Корецького районного суду Рівненської області в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу №5-К/А від 03.06.2013р. залишено без розгляду.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалами Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014р. апеляційні скарги ОСОБА_2 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р. та на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р. залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу №5-К/А від 03.06.2013р. суди виходили з того, що позовну заяву подано з пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що наказ про звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відповідав вимогам норм чинного законодавства, а трудовий договір був розірваний після закінчення строку, на який договір було укладено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, просить рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. ОСОБА_2 вказує на те, що судами помилково застосовано чинне законодавство щодо проходження публічної служби, неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для вирішення спору по суті.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 13.10.2008р. перебував на державній службі в апараті Корецького районного суду.

У зв'язку з закінченням повноважень судді Павловського В.К. та строкового трудового договору 03.06.2013р. позивачу запропоновано зайняти вакантну посаду консультанта суду або посаду секретаря судових засідань. Позивачем було письмово погоджено переведення на посаду консультанта суду та подано заяву на переведення на вказану посаду.

Наказом №5-К/А від 03.06.2013р. позивача переведено на посаду консультанта суду з 03.06.2013р. за його згодою на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку основного працівника ОСОБА_3 Позивача ознайомлено з вказаним наказом 03.06.2013р.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення позову без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку. Тобто, внаслідок пропущення строків звернення до адміністративного суду для позивача наступають негативні юридичні наслідки.

Позивач звернувся до суду 12.08.2014р. з позовом про скасування наказу №5-К/А від 03.06.2013р., що свідчить про порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати строк звернення до суду визначений ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 149 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі.

Статтею 32 КЗпП України встановлено, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у ст. 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що при переведенні позивача на іншу посаду в суді було здійснено з дотриманням норм ст. 32 КЗпП України та за письмової згоди працівника.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 23 КЗпП України зазначено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а саме у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, наприклад на час відпустки працівниці по догляду за дитиною, такий договір вважається укладеним на певний строк. Настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

На підставі викладеного суди дійшли обґрунтованих висновків, що строковий трудовий договір з позивачем правомірно припинено у зв'язку з закінченням строку його дії, а тому наказ № 2-К/А від 08.07.2014р. є таким, що виданий у відповідності до норм чинного трудового законодавства і скасуванню не підлягає.

Така ж правова позиція викладена і у положеннях постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанції повно і всебічно встановили обставини справи, надали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014, ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 10.09.2014р. та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2014р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Кочан В.М.

судді

Пасічник С.С.

Швець В.В.