Ухвала суду № 44343923, 18.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 року Справа № 876/9929/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Львівдах» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Львівдах» звернулося в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.04.2014 року за №0001192201 та за №0001202201.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі висновків, які ґрунтуються не на первинних облікових звітних документах, а виключно на припущеннях. Вважає, що підставою для правильності формування сум податкового зобов'язання та з податку на додану вартість є реальні господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «А-Знак» та ПП «БК Аструм». Господарські операції із вказаними контрагентами були оформлені відповідними первинними документами, а тому рішення податкового органу є протиправними і підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року позов задоволено.

Зазначену постанову суду оскаржив відповідач, який просить скасувати дану постанову та прийняти нову про відмову в задоволенні позову в повному об'ємі.

При цьому, апелянт обґрунтовує та мотивує свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги та зазначає, що в процесі проведення перевірки встановлено, що контрагентів позивача власних виробничих потужностей та трудових ресурсів немає, що виключає можливість виконання взятих на себе зобов'язань згідно договорів укладених з позивачем.

Оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, клопотання про закриття провадження у справі та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану постанову необхідно визнати нечинною, а провадження у справі - закрити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Львівдах» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Роял Ісланд», ТзОВ «Капістраио», ТзОВ «А-Знак» та ПП «БК Аструм» за весь період здійснення взаєморозрахунків.

На підставі проведеної перевірки податковим органом складенено акт від 07.04.2014 року № 52313-50-22-01-17/22-10/37030088, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.44.1, п.138.2 ст.138, підп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 155123 грн ; п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 ПК України внаслідок чого завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість по безтоварних операціях на суму 1726326,22 грн; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 169569 грн.

Податковим органом 17.04.2014 року винесено податкові повідомлення-рішення за №0001192201, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 232684 грн та №0001202201, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 254353,50 грн.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «А-Знак» та ПП «БК Аструм», а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.

Податкові зобовязання з податку на прибуток підприємства визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, п.п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., п.п. 138.8.1. п. 138.8., п. 138.4., 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України №2755-УІ, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 155123 грн.

Відповідно до п.138.1, 138.1.1. ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Також відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п.138.4 ст. 138).

Відповідно до п.139.1.9 ст. 139 ПК України від 02.12.2010 року №2755-УІ не включаються до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення підприємством, на думку відповідача, п.198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 р. №2755-У, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 169569 грн.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 4 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу. Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Податковий кредит звітного періоду, згідно із п.198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 185.1 статті 185 цього ж Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з, зокрема, постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

У листі від 02.06.2011 року №742/11/13 -11 Вищий адміністративний суд України звернув увагу на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З врахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Частиною 2 статті 3 вказаного Закону зазначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Зазначене відображення в обліку може бути здійснене на підставі відповідних видаткових накладних постачальника, товарними накладними, актів приймання-передачі податковими накладними, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що доводи відповідача на обґрунтування своїх висновків про безтоварність господарських правовідносин позивача з ТОВ «А-Знак» та ПП «БК Аструм» зводяться до висновків актів перевірки вказаних контрагентів. Будь-яких доказів, які б свідчили про необґрунтованість формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за охоплений перевіркою період по відносинах позивача з контрагентами відповідач не надав і не назвав.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, виходячи з наступного.

Так на підтвердження дотримання вимог Податкового кодексу України по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «А-Знак» та ПП «БК Аструм» позивачем надано копії первинних документів.

Зокрема, між ТОВ «А-Знак» (постачальник) та ПП «Львівдах» (покупець) 01.08.2012 року було укладено договір поставки згідно з умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначені строки покупцеві будівельні матеріали, а покупець зобов'язується прийняти вказану продукцію і сплатити за неї встановлену грошову суму.

Крім того ПП «БК «Аструм» поставило ПП «Львівдах» товарно-матеріальні цінності на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2013 року видаткових накладних за №12/04-02 від 12.04.2013 року, за №16/04-03 від 16.04.2013 року, за №19/04-02 від 19.04.2013 року.

При цьому дата укладення договору купівлі-продажу саме 12.04.2013 року, підтверджується листами ПП «БК Аструм» від 03.10.2014 року та позивача від 02.10.2014 року.

В підтвердження виконання вищенаведених договір позивачем надано видаткові та податкові накладні, банківські виписки, робочу переписку та внутрішні документи.

Також, позивач представив докази використання отриманих товарно-матеріальних цінностей у свої подальшій господарській діяльності, зокрема, договір про закупівлю робіт за державні кошти від 31.05.2012 року за №01/12-С, договір підряду від 13.08.2012 року за №03-08, акти приймання виконаних будівельних робіт.

В той же час, відповідач вважає, що даних доказів не є достатньо в підтвердження обставин реальності господарської операції між позивачем та вищенаведеними контрагентами.

Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган зазначає, що внаслідок відсутності управлінського та технічного персоналу , основних фондів, транспортних засобів встановлено факт нереальності вчинення та удаваних господарських операцій між позивачем та його контрагентами та, як наслідок, юридичну дефектність відповідних первинних документів за змістом п.44.1 ст.44 ПК України, що унеможливлює формування даних податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податку - учасників відповідної операції.

Такі висновки ґрунтуються на актах ДПІ у Печерському районі м.Києва від 22.08.2013 року за №877/26-55-22-07/37193050/01011, від 22.07.2013 року за №422/26-55-22-03.

На спростування доводів апелянта необхідно зазначити, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів.

Зокрема, використання податковим органом акту перевірки, проведеної щодо іншого платника податків, як належного та допустимого доказу є необґрунтованим.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості відповідачем прийнятого податкового повідомлення-рішення суду не надано.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, у процесі судового розгляду справи ПП «Львівдах» подано до Городоцької ОДПІ заяву про намір досягнення податкового компромісу на підставі п.7 п.п.92 р.XX ПК України (вх..№1576 від 15.04.2015 р.).

Відповідно до ст.194 КАС України позивач може відмовитись від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25 грудня 2014 року № 63-VIII, визначено особливості уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість під час застосування податкового компромісу.

Відповідно до Підрозділу 9-2 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу. Платник податків, який вирішив скористатися процедурою податкового компромісу, під час дії податкового компромісу за такі податкові періоди має право подати відповідні уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, в яких визначає суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Як вбачається з рішення Городоцької ОДПІ від 27 квітня 2015 року №4431/22-01/36 про погодження застосування податкового компромісу, ПП «Львівдах» на виконання п.8 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України сплачено в бюджет 7756,15 грн з податку на прибуток та 8478,45 грн з податку на додану вартість.

Враховуючи виконання вимог п.8 підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України щодо сплати 5% від загальної суми заниження податкового зобов'язання, Городоцькою ОДПІ прийнято рішення про досягнення податкового компромісу.

Після досягнення податкового компромісу згідно із цим підрозділом такі зобов'язання не підлягають оскарженню та їх розмір не може бути змінений в інших податкових періодах.

У разі досягнення податкового компромісу перевірки щодо податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за уточненими операціями у наступних періодах за зазначеними податками контролюючими органами не проводяться.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей уточнення податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість у разі застосування податкового компромісу» від 25 грудня 2014 року № 63-VIII розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 11-2такого змісту: Підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України";

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо сторони досягли примирення.

Згідно з ч.2 ст.203 КАС України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження в справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження в справі.

Враховуючи те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року у справі № 813/5007/14 є законною та обґрунтованою, колегія суддів, вирішуючи питання про правові наслідки досягнення сторонами у справі примирення, дійшла висновку про наявність підстав для визнання оскаржуваної постанови нечинною та закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст.157, 160, 197, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2014 року у справі № 813/5007/14 - визнати нечинною, а провадження в справі за позовом приватного підприємства «Львівдах» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень - закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя : В.П. Сапіга

Судді : І.М. Обрізко

Н.Г. Левицька