Ухвала суду № 44343889, 21.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/270/15 Головуючий у 1-й інстанції: Головенко О.Д. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

21 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лестм» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лестм» до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2015 року, позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є незаконними та такими, що суперечать нормам чинного податкового законодавства України. Також вважає, що визначений податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними бухгалтерськими документами, що оформленні виключно відповідно вимоги чинного податкового законодавства.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року у задоволенні позову відмовити.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем на підставі направлення від 06.08.2014 за №345, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України посадовими особами відповідача було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лестм» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Радіум» за період з 01.01.2014 по 31.01.2014.

За результатами перевірки було складено акт перевірки №2125/10-16-22-01/13702169 від 19.08.2014 про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Радіум» за період з 01.01.2014 по 31.01.2014.

Вказаною перевіркою були встановлені наступні порушення вимог податкового законодавства України, а саме п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, ст. 200, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.8, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за січень 2014 року на загальну суму 9 595,00 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення - рішення від 02.09.2014 № 0001322201/2429.

Також встановлено, що між ТОВ «Лестм» та ТОВ «Радіум» було укладено договір на надання транспортних послуг, транспортно - експедиційні послуги у вигляді виділення згідно заявок машин і механізмів.

На підставі отриманих від контрагента податкових накладних від 16.01.2014 №15007, від 23.01.2014 №22003, від 28.01.2014 №27015, від 31.01.2014 позивачем сформовано податковий кредит.

Однак, під час перевірки позивача щодо повноти визначення податкового кредиту встановлено його завищення та, як наслідок, заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за січень 2014 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам необхідно зазначити наступне.

Підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено право податкового органу проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

А також підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України визначено базу оподаткування, а саме база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, що ТОВ «Лестм» віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по вищезазначених податкових накладних, оформлених з порушенням вимог чинного законодавства, а саме в рядку «вид цивільно-правового договору» податкових накладних зазначено - договір про надання послуг від 01.07.2013 № 112/0713, в той час, як до перевірки та матеріалів позову надано договір з ТОВ «Радіум» на надання транспортних послуг від 01.07.2013.

Згідно п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011. за №1333/20071 та затверджено Наказом Міністерством фінансів України віж 01.11.2011 №1379 у графі «вид цивільно-правового договору» податкової накладної зазначається вид цивільно-правового договору згідно з видом договірних зобов'язань, визначених Цивільним кодексом України. Дата укладання договору проставляється відповідно до вимог п. 3 цього Порядку»

Згідно п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 6.3 Порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Не можливо узяти до уваги твердження позивача про те, що на реальність угоди вказують усі надані ним первинні документи, оформлені відповідно до норм чинного законодавства та надані в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст. 1 Закону України від 16.07.99 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Підтвердження реальності укладеного договору позивач надав суду копії податкових накладних, акт здачі - прийняття робіт (надання послуг).

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 проведено аналіз відповідних законодавчих норм та наголошено на тому, що для підтвердження податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Також у вказаному листі визначено приблизний перелік обставин, які можуть указувати на відсутність відповідної господарської операції, а саме рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Зокрема, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; - можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; - наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З наданих первинних документів не вбачається реальної зміни майнового стану платника податків. Тобто, такі обов'язкові причини мають бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічні ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключено чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Також позивачем до суду надано товаро - транспортні накладні, однак з даних накладних неможливо встановити особу - виконавця, а саме контрагента позивача ТОВ «Радіум». З них неможливо встановити, що саме ТОВ «Радіум» був перевізником по вищевказаному договору.

Так, п. 3.6 Наказу від 10.01.2007 №2 Міністерства фінансів України «Про затвердження Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» передбачено, що приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування та прибутковим ордером.

Відповідно до вимог наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» якщо товар доставляється вантажним автомобілем, документом підтверджуючим перевезення є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, у якій передбачено відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару).

Таким чином наявність належним чином оформленої товарно - транспортної накладної є обов'язковим первинним документом при транспортуванні вантажу вантажним транспортом, транспортування товарно матеріальних цінностей на території України без наявності товарно - транспортних накладних є неможливим.

З наданих позивачем документів неможливо встановити факт отримання послуг від ТОВ «Радіум».

Щодо посилань податкового органу на акт перевірки ДПІ у Печереькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 03.04.2014 №1014/26-55-22-07 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Радіум» про підтвердження господарських відносин з платниками за період діяльності з 01.01.2014 по 30.01.2014 то вони є безпідставними, оскільки позивач юридичної відповідальності за контрагента не несе.

Однак, щодо посилань представника позивача на ухвалу Окружного адміністративного суду про забезпечення адміністративного позову від 17.07.2014 у справі за позовом ТОВ «Радіум» до ДПІ у Печереькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії то суд вважає вони є безпідставними та необґрунтованими, оскільки дані заходи забезпечення позову скасовано постановою від 10.09.2014, набрала законної сили 23.10.2014.

Отже, позивач не надав доказів щодо реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, відсутність юридичної сили відповідних первинних документів не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Копії податкових накладних, поданих до суду позивачем, не є достатніми доказами отримання товару від ТОВ «Лестм», як наслідок, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з наданням послуг.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лестм» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 26 травня 2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено - 21 травня 2015 року.

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.