Рішення № 44342484, 18.05.2015, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 року Справа № 915/283/15

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Коваль С.М.,

при секретарі Сьяновій О.С.,

з участю представників сторін:

від позивача - Ярошевський Г.В., ордер ;

від відповідача - Чуб Т.В., довіреність № 804 від 19.08.14.,

Васильєва О.О., довіреність № 1065 від 28.04.15 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/283/15

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

АДРЕСА_1 , 54034

до відповідача: Державного підприємства " Миколаївський бронетанковий завод", вул. 1-а Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017

про: стягнення 208658,22 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Миколаївський бронетанковий завод", про стягнення грошових коштів у розмірі 183941,37 грн. інфляційних втрат, та 3 відсотки річних у розмірі 24716,85 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до рішення господарського суду Миколаївської області від 25 березня 2009р. з Державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» (наразі Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод», далі - відповідач) на користь позивача стягнуто 685761,68 гривень заборгованості, з якої сума основного боргу складає 504933,44 гривень, а інше - судові витрати, інфляційні втрати, пеня та 3% річних.

Проте, остаточно судове рішення відповідачем виконано тільки 17.12.2014р.

За таких обставин, позивач вказує на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивач вказує на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивач заявою від 06.05.2015 уточнив позовні вимоги, якою зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача інфляційні витрати з урахуванням індексу інфляції від суми основного боргу за період часу з березня 2013- листопад 2014 у розмірі 53582,26 грн. та три проценти річних у розмірі 24111,23 грн. за період з 28.02.2012-17.12.2014.

Відповідач в задоволенні позовних вимог просив відмовити з огляду на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу та клопотав про застосування строків позовної давності відповідно до ст.267 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.03.2009 з Державного підприємства «Миколаївський ремонтно-механічний завод» (наразі Державне підприємство «Миколаївський бронетанковий завод», далі - відповідач) на користь позивача стягнуто 685761,68 грн. заборгованості, з якої сума основного боргу складає 504933,44 грн., а інше - судові витрати, інфляційні втрати, пеня та 3% річних.

06.04.2009 на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2009 у справі № 915/283/15 було видано наказ.

23.04.2009 Заводським відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження, яке було направлено до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області.

21.03.2011 судове рішення було частково виконане, позивачу в рахунок сплати боргу передані транспортні засоби, які належали відповідачу, оціночною вартістю 151343,08 грн. Таким чином сума основного боргу зменшилась до 353590,36 грн. Вказаний факт підтверджується постановою державного виконавця від 21.03.2011р.

07.02.2013р. судове рішення було частково виконане, позивачу в рахунок сплати боргу передані транспортні засоби, які належали відповідачу, оціночною вартістю 92310,00 грн. Таким чином, сума основного боргу зменшилась до 261280,36 грн. Вказаний факт підтверджується постановою державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 16.05.2012 та актом передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 07.02.2013.

Остаточно судове рішення відповідачем виконано тільки 17.12.2014р., що підтверджується витягом з рахунку позивача.

У відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України та внаслідок інфляційних процесів позивачем було нараховано за період часу з березня 2013- листопад 2014 у інфляційні витрати у розмірі 53582,26 грн. та три проценти річних у розмірі 24716,85 грн. за період з 28.02.2012-17.12.2014.

Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до пункту 2 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 20.11.2008 р. №01-8/685, чинне законодавство не заперечує звернення кредитора до господарського суду з вимогою щодо стягнення з боржника суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості. Також зазначено, що якщо рішення господарського суду про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не виконано, то позивач на підставі частини другої статті 625 ЦК України має право стягнути з відповідача суму інфляційних нарахувань та процентів річних за період після прийняття судом рішення про стягнення відповідної заборгованості.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого Господарського Суду України від 15.03.2011 р. №01-06/249 роз'яснено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України .

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України, то останнє не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Господарським судом встановлено, що позивач звернувся з захистом своїх порушених прав до господарського суду в межах строку позовної давності.

Позивач в уточненій заяві просить стягнути інфляційні втрати за період з березня 2013- листопад 2014 у розмірі 53582,26 та 3 % річних за період часу з 28.02.2012 по 17.12.2014 у розмірі 24111,23 грн. За таких обставин, суд дійшов висновку, що стягненню за рахунок відповідача підлягають інфляційні витрати та 3 % річних.

З огляду на те, що діюче законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення, відкриття виконавчого провадження по його примусовому виконанню та зупинення його на підставі п.15 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» на період участі боржника у процедурі погашення заборгованості, а також враховуючи, що відповідач належним чином не виконав своє зобов'язання в частині оплати вартості за поставлений позивачем товар та враховуючи приписи ст. 625 ЦК України, то позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат за період часу з березня 2013- листопад 2014 у розмірі 53582,26 грн. та три проценти річних у розмірі 24111,23 грн. за період з 28.02.2012-17.12.2014 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на адвокатську допомогу в розмірі 10 000,00 грн. На обгрунтування зазаначеної суми витрат на адвокатську допомогу позивач надав договір №24/02-2015 про надання правових послуг адвоката, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 362 від 04.03.2005 на ім'я Ярошевського Г.В., ордер серії МК №40513 від 24.02.2015 на ведення у господарському суді Миколаївської області господарської справи та квитанція до прибуткового касового ордера № 24/02-2015 від 24.02.2015.

Відповідно до Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 04.03.1998 року № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (редакція з 01.02.2005 року) витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. З огляду на обставини конкретної справи, зокрема, ціну позову, складність спору, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Враховуючи, що судові витрати не входять до суми позову, а надані до прийняття рішення у справі документи про сплату судових витрат на адвокатські послуги не є доказами по суті позовних вимог, суд визнає, що розумні судові витрати на сплату послуг адвоката Ярошевського Г.В. у цій справі не повинні перевищувати 3000,00 грн. При цьому, приймається до уваги і те, що розглянутий у даній справі спір не відноситься до категорії надто складних.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 53582,26 грн. - інфляційних втрат, 24111,23 грн. - 3 % річних.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються пропорційно задоволеним вимогам на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства " Миколаївський бронетанковий завод ",

вул. 1-а Слобідська, 120, м. Миколаїв, 54017, ідентифікаційний код 07856371 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 АДРЕСА_1 , 54034, ідентифікаційний код НОМЕР_1, 24111 грн. (двадцять чотири тисячі сто одинадцять) грн. 23 коп. - 3 % річних, 53582 (п'ятдесят три тисячі п'ятсот вісімдесят дві) грн. 26 коп. інфляційних втрат, 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. адвокатські послуги, 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Повернути з державного бюджету Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 (АДРЕСА_1 , 54034, ідентифікаційний код НОМЕР_1) переплачену суму судового збору у розмірі 2346 (дві тисячі триста сорок шість) 16 коп.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.М. Коваль

Рішення підписано 22.05.2015р.