Рішення № 44338836, 19.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3894/15 Справа № 185/12158/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Врона А. О. Доповідач - Прозорова М.Л.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді: Прозорової М.Л.,

суддів: Максюти Ж.І., Макарова М.О.,

при секретарі: Самокиша О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 (треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, орган опіки та піклування Павлоградської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_5) про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття з реєстрації та про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, в якому просила усунути перешкоди у користуванні домоволодінням №123, що знаходиться на приватизованій земельній ділянці, переданої для обслуговування вищевказаного житлового будинку по АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з реєстрації у даному домоволодінні, визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування домоволодінням АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що їй належить на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1. В домоволодінні зареєстровані колишня співмешканка сина - ОСОБА_3 та її донька, онучка позивача - ОСОБА_4

Так як ОСОБА_3 з донькою з жовтня 2009 року за вказаною адресою не проживають, оплату комунальних послуг не здійснюють, довідки про отримані доходи не надають (у зв'язку з чим позивач позбавлена можливості оформити субсидію) ОСОБА_2 просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.02.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.199-200).

З таким рішенням ОСОБА_2 не погодилася і звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального законодавства (а.с.205-207).

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування будинком, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склалися неприязні стосунки, що перешкоджало вселенню до спірного будинку ОСОБА_3 і що ОСОБА_5 проживає з іншою жінкою та дитиною, яких вселив в будинок.

Між тим, з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Згідно з ч.2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.04.2005 року.

З 2006 року відповідачка стала проживати з сином позивачки - ОСОБА_5 У лютому 2006 року у них народилася донька ОСОБА_4. У травні 2007 року ОСОБА_3 з донькою була зареєстрована у вказаному домоволодінні.

ОСОБА_3 не заперечувала проти того, що у жовтні 2009 року виїхала разом з донькою з спірного будинку і проживає за адресою: АДРЕСА_2, де їй на праві приватної власності належить 1/3 частина даної квартири. Також вона не заперечувала проти того, що 1/3 частини вказаних двох квартир складає однокімнатна квартира, де вона і проживає разом з донькою.

Дані обставини підтверджуються свідоцтвом про право власності на житло (а.с.180).

Відповідно до акту від 20.11.2013 року, який складено комісією ОСОБА_3 та її донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 з жовтня 2009 року не проживають у спірному будинку, за весь період часу жодного разу не з'являлись в даному домоволодінні, не сплачують комунальні послуги, не несуть витрат, з утримання даного домоволодіння, а також, відсутні їх особисті речі.

Згідно з актом від 16.12.2012 року, оригінал якого оглянуто в судовому засіданні в матеріалах цивільної справи №429/13087/12, з 2010 року в даному будинку проживають ОСОБА_2, ОСОБА_5, за даною адресою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають з 2010 року.

Дані обставини підтвердили сусіди ОСОБА_6, ОСОБА_7

Відповідно до акту відвідування вказаного домоволодіння від 18.02.2014 року, який складено комісією у складі головного спеціаліста служби у справах дітей, головного спеціаліста відділу освіти, методисту відділу освіти Павлоградської міської ради, встановлено, що в домоволодінні відсутні будь-які дитячі речі: одяг, взуття, предмети особистого користування та гігієни, книги, іграшки.

Судом не встановлено, що позивачка створювала перешкоди в користуванні житлом відповідачці.

ОСОБА_2 в суді стверджувала, що ОСОБА_3 порушує її законні права, не сплачує комунальні послуги, не несе витрат, з утримання даного домоволодіння, не відповідає на телефоні дзвінки і на прохання принести довідку про заробітну плату, у зв'язку з чим вона не може оформити субсидію.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.05.2013 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування та розпорядженні майном (а.с.208).

Але після ухвалення рішення апеляційного суду ОСОБА_3 житлом не цікавилася, не зверталася до суду з позовними вимогами про вселення з 2009 року.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідачка не довела суду ту обставину, що вона відсутня в спірному будинку з поважних причин і не подала суду доказів поважності причин її відсутності у ньому.

При розгляді справи, на неодноразові виклики до апеляційного суду ОСОБА_3 не з'являлась, на телефоні дзвінки не відповідала, належних доказів щодо поважності причин не проживання в спірному будинку в спростування позиції позивача не надала, рухом справи не цікавилась, що колегія суддів розцінює як відсутність прояву інтересу до вирішення спору.

Тоді як наявність реєстрації відповідачки з малолітньою дитиною порушує право ОСОБА_2 на отримання державної субсидії у зв'язку з тяжким матеріальним становищем.

Крім того, ОСОБА_3 суду не подала доказів, які б свідчили, що вона не проживає на протязі шості років в цьому житловому будинку з поважних причин або у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 чинить їй в цьому перешкоду.

Фактично ОСОБА_3 не надала доказів про те, що вона не мала можливості користуватися будинком через неправомірну поведінку ОСОБА_2, за захистом оспорюваного права не зверталася. Вона втратила правовий зв'язок з будинком, не тільки ним не користується, не має там своїх речей, але і не сплачує за надані комунальні послуги, ніколи не намагалась поселитись у будинок і проживати там.

Оскільки ОСОБА_3 без поважних причин більше одного року не проживала в будинку по АДРЕСА_1, то за правилами ч.2 ст. 405 ЦК України вона втратила право користування цим житлом.

Суд першої інстанції вказаного не врахував і без законних на те підстав відмовив у задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом.

У в'язку із цим, рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_2 в задоволенні позову про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житлом підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч.4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

З цього випливає, що коли батьки не проживають разом, місцем постійного проживання дітей є місце проживання того з батьків з ким вони мешкають.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 разом з неповнолітню донькою ОСОБА_4 з жовтня 2009 року проживають за адресою: АДРЕСА_2. Проти цього не заперечувала у судовому засіданні відповідачка

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що постійним місцем проживання неповнолітньої ОСОБА_4 є місце постійного проживання її матері - ОСОБА_3

За таких підстав, колегія суддів вважає, що неповнолітня ОСОБА_4 також втратила право користування жилою площею у спірному домоволодінні.

Колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом зняття з реєстрації також підлягають задоволенню, оскільки реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом. Відповідно до вимог ст. 7 Закону України від 11.12.2003 року №1382-1У "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюються протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.

Така ж позиція викладена і у Постанові ВСУ від 16.01.2012 року, за якою вирішення питання зняття особи з реєстраційного обліку залежить зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства. Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має права вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення, про позбавлення права користування житловим приміщенням, про визнання особи безвісно відсутньою.

З урахуванням наведеного, відповідно до п.3 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та про усунення перешкоди у користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з реєстрації у даному домоволодінні, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог

Керуючись ст.ст. 303,307,309,316,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2015 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3

Володимирівни, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зняття

з реєстрації та про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим

приміщенням - задовольнити. ,

Визнати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування домоволодінням АДРЕСА_1.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні домоволодінням №123, що знаходиться на приватизованій земельній ділянці, переданої для обслуговування вищевказаного житлового будинку по АДРЕСА_1 шляхом зняття ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з реєстрації у даному домоволодінні.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: