Рішення № 44240699, 14.05.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р.Справа № 922/2315/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD", м. Харків до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Одеса , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК", м. Харків про стягнення грошових коштів в розмірі 30693,54 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Щербак О.В., дов. від 24.04.2015 р.;

Представники відповідача (1,2) - не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD", м. Харків, звернувся до господарського суду із позовом до першого відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Одеса та другого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК", м. Харків, в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 30693,54 грн. (з яких: 26182,04 грн. - основний борг, 4365,17 грн. - інфляційні втрати, 146,33 грн. - 3% річних), в забезпечення виконання зобов'язань за яким, між позивачем та другим відповідачем було укладено договір поруки від 10.11.2015р. Також позивач просить суд покласти витраті по сплаті судового збору солідарно на відповідачів.

Ухвалою господарського суду від 09.04.2015р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27.04.2015р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду від 27.04.2015р. розгляд справи відкладався на 14.05.2015р. об 11:30 год.

У призначеному судовому засіданні 14.05.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 19530), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник першого відповідача у судове засідання 14.05.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце розгляду справи повідомлений належними чином, за адресою зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 13.05.2015 року, про що свідчать відмітки про направлення ухвал суду, які направлялись на адресу першого відповідача. Як свідчать матеріали справи, ухвала суду від 09.04.2015р. повернулась на адресу суду з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання ".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що перший відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Представник другого відповідача у судове засідання 14.05.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлений належними чином, про що свідчить поштове повідомлення № 016017/2 про отримання другим відповідачем ухвали суду про порушення провадження у справі.

Присутній в судовому засіданні 14.05.2015р. позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представників відповідачів, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд, згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно дослідивши матеріали справи та додатково подані докази, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, на підставі видаткової накладної № 512 від 10.09.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD", м. Харків виготовило та передало у власність Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 туби ламінатні EBL діам. 35 мм, дл. 148 "Naturals SPA" ніжний де макіяж для обличчя та вік 100 мл., кількістю 20480 штук, на загальну суму 26182,04 грн.

10.11.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТМК" укладено договір поруки, відповідно до умов якого ТОВ "ТМК" поручається перед ТОВ "FOC TUBA LTD" за виконання ФОП ОСОБА_1 її грошового зобов'язання перед позивачем за видатковою накладною № 512 від 10.09.2014р.

Як зазначив позивач, перший відповідач не виконав свого обов'язку щодо сплати за отриманий за видатковою накладною від 512 від 10.09.2014р. товар в розмірі 26182,04 грн., в зв'язку з чим на його адресу було направлено вимогу від 14.01.2015р. про сплату зазначеної суми заборгованості.

Направлена на адресу першого відповідача вимога про сплату заборгованості повернулась на адресу позивача з відміткою відділення зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи невиконання першим відповідачем свого обов'язку щодо сплати за отриманий за видатковою накладною № 512 від 10.09.2014р. товар в розмірі 26182,04 грн., за виконання якого поручився другий відповідач, позивач звернувся до господарського суду із позовом про стягнення солідарно з відповідачів суми заборгованості за отриманий товар в розмірі 26182,04 грн., інфляційних втрат в розмірі 4365,17 грн., 3% річних в розмірі 146,33 грн.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати даної суми заборгованості першим відповідачем в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно п. 2. ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, в тому числі, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1. ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи з приписів ст. 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, відповідно до наданої до матеріалів справи видаткової накладної № 512 від 10.09.2014р., перший відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 26182,04 грн. Проте, свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар перший відповідач не виконав та не надав суду доказів на підтвердження оплати даної суми боргу.

Дослідивши подану видаткову накладну, суд вважає, що вона повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містить обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; посилання на договір; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис осіб, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права", підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Згідно зі ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи доведеність факту порушення першим відповідачем умов діючого законодавства, ненадання суду доказів погашення боргу, суд знаходить позовні вимоги в межах суми основного боргу у розмірі 26182,04 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, розрахований за період з 01.02.2015р. по 31.03.2015р. в сумі 146,00 грн. та розрахунок інфляційних втрат, розрахований за період з 01.02.2015р. по 31.03.2015р. в сумі 4365,17 грн., визнав вимоги про стягнення зазначеної суми 3% річних та інфляційних втрат законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 540 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України, в разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з вимогами ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За умовами п.1.1 договору поруки від 10.11.2014р., Товариство з обмеженою відповідальністю "ТМК" поручається перед кредитором за виконання ФОП ОСОБА_1 її грошового зобов'язання з оплати за поставлений товар за видатковою накладною № 512 від 10.09.2014р. на загальну суму 26182,04 грн.

Боржник та поручитель відповідають перед кредитором за порушення боржником виконання його грошового зобов'язання за основним договором, як солідарні боржники.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

В п. 1 Оглядового листа ВГСУ від 29.04.2013 р. №01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» однозначно вказується, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, суд зазначає, що строк дії поруки за договором поруки від 10.11.2014р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТМК" відповідно до умов якого ТОВ "ТМК" поручається перед ТОВ "FOC TUBA LTD" за виконання ФОП ОСОБА_1 її грошового зобов'язання перед позивачем за видатковою накладною № 512 від 10.09.2014р., скінчився 10.03.2015р., тобто через шість місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, в даному випадку, порука є припиненою, у зв'язку із закінченням строку її чинності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі № 6-53цс14 від 17.09.2014р.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладені обставини, керуючись нормами чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги щодо солідарного стягнення з обох відповідачів 30693,54 грн. заборгованості, з яких: 26182,04 грн. - основний борг, 4365,17 грн. - інфляційні втрати, 146,33 грн. - 3% річних, неправомірні та такі, що не підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд вважає, що заборгованість в розмірі 30693,54 грн., з яких: 26182,04 грн. - основний борг, 4365,17 грн. - інфляційні втрати, 146,33 грн. - 3% річних, які нараховані першому відповідачеві, внаслідок неналежного виконання грошового зобовязання, підтверджена матеріалами справи, не спростована першим відповідачем, тому підлягає стягненню з боржника за основним зобовязанням - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Враховуючи викладене, позов Товариство з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на першого відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 65, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65059, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "FOC TUBA LTD" (61125, м. Харків, пр. Гагаріна, 2, код ЄДРПОУ 31440356) основний борг у розмірі 26182,04 грн., інфляційні втрати у розмірі 4365,17 грн., 3% річних у розмірі 146,33 грн., судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 18.05.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/2315/15