Ухвала суду № 44225869, 13.05.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19421/14-ц

Провадження № 22-ц/779/896/2015

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Бойчука І.В.

секретаря Гавриляк Є.М.

з участю апелянта ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради про визнання у порядку набувальної давності права власності на земельну ділянку для сільськогосподарських потреб за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради про визнання у порядку набувальної давності права власності на земельну ділянку для сільськогосподарських потреб.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд зіслався на те, що нею не представлено додатку 1 до рішення Івано-Франківської міської ради від 18.12.2012 року №921-31 «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень», відповідно до якого їй надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення селянського господарства. Однак в судовому засіданні представник відповідача не заперечував факту зазначення її у вказаному додатку.

На думку апелянта неправильним є висновок суду, що всупереч вимог земельного законодавства вона не надала доказів звернення до відповідача з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки в порядку набувальної давності, оскільки статтями 8, 124 Конституції України закріплено право громадян використовувати судовий спосіб захисту порушених прав.

Також апелянт вказує, що суд, посилаючись на лист Верховного Суду України від 29.10.2008 року №19-3767/0/8-08, безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ст. 344 ЦК України, оскільки таке повністю поширюється на земельні ділянки, які відносяться до нерухомого майна, а лист Верховного Суду України не є джерелом права.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

В засіданні апеляційного суду апелянт та її представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просила в задоволенні скарги відмовити.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Судом першої інстанції установлено, що позивач користувалась спірною земельною ділянкою та вчиняла процедурні дії, щодо оформлення та погодження проекту землеустрою. Згідно матеріалів справи, зокрема висновку Управління архітектури і містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 09.08.2011 року №2/3-3/597 за результатами розгляду звернення ОСОБА_2, останній погоджено передачу у власність земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 (а.с. 6).

За даними рішення №921-31 сесії Івано-Франківської міської ради (31 сесія) шостого демократичного скликання від 18.12.2012 року «Про передачу у власність та надання в користування громадянам земельних ділянок та внесення змін до рішень», зокрема абз. 2 п. 1 міською радою вирішено надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для ведення селянського господарства, згідно додатку 1 (а.с. 5).

Сторонами в судовому засіданні визнано, що згідно вищевказаного додатку 1 в коло осіб, яким надано такий дозвіл, входила і ОСОБА_2 стосовно земельної ділянки площею 0,0448 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1.

Згідно висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 17.03.2013 р. №041/03-07 Відділом Держземагенства у м. Івано-Франківську погоджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0448 га, яка знаходиться в м. Івано-Франківську на вул. Загвіздянській (а.с. 7).

10.12.2013 року ОСОБА_2 звернулась до міського голови із заявою, в якій просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати у власність вищевказану земельну ділянку (а.с. 8).

Листом Відділу Держземагенства у м. Івано-Франківську від 31.03.2014 року №03/06-26/740 на звернення ОСОБА_2 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо оформлення права на земельну ділянку площею 0,0448 га на АДРЕСА_1 для ведення особистою селянського господарства, останній повідомлено, що вказане питання не погоджено рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та на засіданні сесії Івано-Франківської міської ради 21.03.2014 року не набрало необхідної кількості голосів депутатів (а.с. 9).

За даними довідки Територіального комітету мікрорайону Пасічна від 28 січня 2015 року (копія на а.с. 38) ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 0,0448 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1, протягом двадцяти чотирьох років.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала суду доказів про те, що вона зверталася до відповідача з клопотанням про передачу у власність земельної ділянки в порядку набувальної давності, як передбачено нормами ЗК України. Крім того, позивачем не дотримано умов щодо строку, який застосовується для набувальної давності на земельну ділянку, що обчислюється починаючи з 01.01.2002 року та має становити не менше 15 років. На момент звернення до суду 11.12.2014 року даний строк ще не сплив, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають до задоволення.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Як зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом, а не цією статтею.

Спеціальним законом, який регулює вказані правовідносини є Земельний кодекс України, а тому при вирішенні питання набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю потрібно керуватися саме нормами Земельного кодексу України.

Такі ж роз'яснення містяться в п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до якого набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України (далі - ЗК), зокрема статтею 119.

Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Разом з тим за змістом п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України таке право в особи може виникнути не раніше 01 січня 2017 року.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин норму ст. 344 ЦК України, оскільки така повністю поширюється на земельні ділянки, які відносяться до нерухомого майна.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0448 га на АДРЕСА_1 за набувальною давністю, оскільки з відповідним клопотанням про передачу у власність вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 вправі буде звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з 01 січня 2017 року.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

В силу дії ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального судом не встановлено.

З огляду на викладене та з урахуванням положень ст. 308 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід відхилити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2015 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Бойчук І.В.