Постанова № 44214184, 12.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19429/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Ісаєнко Ю.А., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Менеджмент Груп" до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форум-Менеджмент Груп" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року № 0012352202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ "Номекс-Про" за період із 01 по 31 липня 2014 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 04 листопада 2014 № 1207/26-54-22-02-10/35847749, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 44.1, 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 року у розмірі 682046,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 грудня 2014 року №0012352202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 682046,00 грн. за основним платежем та у розмірі 341023,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу позивач звернувся до суду про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є безпідставним і підлягає скасуванню як протиправне.

Проте колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають всі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 червня 2014 року між ТОВ "Форум-Менеджмент Груп" (замовник) та ТОВ "Номекс-Про" (виконавець) укладено договір комплексного технічного обслуговування будівель, інженерних систем та комунікацій № 81 та договір комплексного рекламно-маркетингового обслуговування № 85.

На підтвердження виконання вказаного договору з ТОВ «Демстрой» позивачем надано до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг); податкові накладні; квитанції (підтвердження реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних), банківські виписки з рахунку позивача, договір оренди № 01/08, укладеного 2 жовтня 2008 року між позивачем, як орендарем, та ВАТ "Ритм", як орендодавцем; договір про внесення змін та доповнень до вказаного договору оренди від 01 листопада 2011 року; договір оренди, укладеного 05 серпня 2008 року між позивачем, як орендарем, та акціонерним товариством відкритого типу "Славутич", як орендодавцем; договір оренди № 12/2, укладеного 20 грудня 2013 року між позивачем, як орендарем, та ПАТ "Видубичі", як орендодавцем.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне звернути уваги на те, що, судом першої інстанції не було враховано та досліджено наступні обставини, на які відповідач посилається в акті перевірки, а саме:

- відсутність найманих працівників на TOB "НОМЕКС-ПРО"(у виконавця робіт, послуг): заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалася, відсутність нарахування та сплати єдиного соціального внеску, податку з доходів фізичних осіб;

- відсутність отриманих послуг (робіт) від постачальників TOB "НОМЕКС-ПРО", які могло б було перевиставлено на користь TOB «Форум-Менеджмент Груп»;

- не надання журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці (відсутність записів) (з метою встановлення осіб та їх кількості, які виконували роботи з технічного обслуговування інженерних систем та комунікацій працівниками TOB "НОМЕКС-ПРО");

- відсутність актів - прийому передачі видаткових накладних, лімітно-забірних карток, інших документів) які свідчать про передачу обладнання, технічних та інших засобів, а також матеріалів, необхідними для безпосереднього виконання робітниками своїх обов'язків (що передбачено п. 3.2 договору №81 від 24.06.2014року);

- відсутність актів прийому - передачі, накладних, які засвідчують факт повернення обладнання, не використаних матеріалів;

- відсутність копій дозволів (ліцензій) TOB "НОМЕКС-ПРО" на право здійснення робіт із технічного обслуговування кабельних мереж, телефонних ліній, технічне обслуговування котельної, технічне обслуговування електричних мереж, технічне обслуговування ліфтів, технічне обслуговування трансформаторних підстанцій;

- відсутність (не надання) «технічного завдання», «концепції» для TOB "НОМЕКС-ПРО" щодо виготовлення ескізів;

- відсутність документів, які засвідчують прийом - передачу та затвердження ескізів;

- відсутність ефірних довідок (звітів) щодо розміщення радіороликів на радіо (час, дату, термін та інше);

- відсутність звітів щодо розміщення рекламно аудіо відео ролика на плазмових панелях в торгових центрах (час, дату, термін та інше);

- відсутність документів, що свідчать про оприбуткування та відображення на балансі TOB "НОМЕКС-ПРО" (в бухгалтерському обліку) рекламних матеріалів, радіо (відео) роликів (як нематеріальних активів) які було виготовлено та ррозміщено TOB "НОМЕКС-ПРО";

- відсутність документів, які свідчать про проведені розрахунки із TOB "НОМЕКС-ПРО".

Не надано вказаних вище документів та доказів також і до суду апеляційної інстанції.

Крім того, відповідачем зазначено, що надані до перевірки акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять інформації про місце надання послуг (робіт).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає, що згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Вказані недоліки наданих позивачем документів та відсутність значної кількості первинних документів та обліку, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити такі обставини:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказує, що позивачем, в свою чергу, не доведено, яким саме чином його контрагент без наявності жодної матеріально-технічної бази (адміністративних та інших будівель (офісного приміщення, складів, технічних приміщень, гаражів, інше), устаткування, а також відповідних трудових ресурсів, мав змогу виконувати передбачені зазначеним вище договором роботи без залучення субпідрядних організацій, зважаючи на те, що об'єми таких робіт перевищують його трудові можливості.

Крім того, позивачем не було також надано суду доказів щодо укладення його контрагентом субпідрядних договорів з метою виконання договірних відносин із позивачем, які відповідно передбачали необхідність наявності матеріально-технічної бази (устаткування, транспортних засобів) та відповідних трудових ресурсів.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Так, згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість с факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, в Постанові Верховного суду України від 08.09.2009 р. у справі № 21-737во09 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів наголошує на тому, що реальність операцій позивачем суду не доведено.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Форум-Менеджмент Груп" - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Федотов І.В.