Постанова № 44119428, 05.05.2015, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 року Справа № 803/502/15-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шафранюк І.Ф.,

за участю представника позивача Бохонковича В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТзОВ «Кей-Колект») звернулося з адміністративним позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - Другий відділ ДВС Луцького МУЮ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправними арешту на все нерухоме майно згідно постанови від 24.02.2011 року Другого відділу ДВС Луцького МУЮ; арешту на все майно згідно постанови від 07.10.2010 року Другого відділу ДВС Луцького МУЮ, в частині накладення арешту на нерухоме майно (житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1) та зобов'язати Другий відділ ДВС Луцького МУЮ звільнити з-під арешту нерухоме майно (житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1).

В судовому засіданні 05.05.2015 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив визнати протиправними та скасувати постанови від 07.10.2010 року ВП №24910065 та від 24.02.2011 року ВП №24713118 про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арештів на нерухоме майно, а саме на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1.

Позов обґрунтовано тим, що 12.09.2007 року ОСОБА_2 уклав з ПАТ «УкрСиббанк» кредитний договір №11214787000. В забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором укладений договір Іпотеки від 12.09.2007 року на нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1.

13.02.2012 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТзОВ «Кей-Колект» відповідно до договору факторингу №2 свої права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 по вищевказаному кредитному договору.

10.03.2015 року позивачу при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на майно ОСОБА_2, у тому числі на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки за договором від 12.09.2007 року, а саме житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 накладені арешти постановами Другого відділу ДВС Луцького МУЮ про відкриття виконавчого провадження від 07.10.2010 року та від 24.02.2011 року.

Вважає, що протиправними діями відповідача порушено права ТзОВ «Кей-Колект» як іпотекодержателя, адже він має пріоритетне право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими особами, а існуючий арешт майна позбавляє можливості позивача реалізувати своє право, тому просить визнати протиправними та скасувати оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арештів на нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити. Додатково суду пояснив, що виконавче провадження №24713118 закінчено, виконавчий документ повернуто стягувачу, що робить неможливим звернення в суд в цивільному порядку про заміну сторони виконавчого провадження. Крім того, у виконавчому провадженні №24910065 ні ПАТ «УкрСиббанк», ні ТзОВ «Кей-Колект» не є сторонами виконавчого провадження, тому захист порушених прав можливий лише шляхом звернення з даним позовом до окружного адміністративного суду.

Представник відповідача в судове засідання не прибула, 27.04.2015 року за вх. №5597/15 подала заяву про слухання справи без її участі, просила вирішити дану справу у відповідності з вимогами Закону України. В поданих письмових запереченнях від 27.04.2015 року вх. №9998/15 просила вирішити позов відповідно до вимог законодавства.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, не повідомив суд про причини неприбуття, заперечення на позов не надав, хоча повістка була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місця реєстрації, проте поштове відправлення повернулося 16.04.2015 року на адресу суду із відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання», тобто зазначена повістка про виклик до суду не була вручена третій особі з незалежних від суду причин, а тому відповідно до частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) слід вважати, що така повістка вручена належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що уточнений адміністративний позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Частина 1 статті 17 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Згідно з частиною 1 статті 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3, визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, зазначено, що судам при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно.

Згідно п. 9 вказаної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3, визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, зазначено, що за приписами пункту 5 частини першої статті 18, частини шостої статті 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Відповідно до частини 4 статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З матеріалів позову вбачається, що ТзОВ «Кей-Колект» не є стороною у виконавчих провадженнях №24713118, №24910065, тому розгляд даної справи віднесено до компетенції Волинського окружного адміністративного суду.

Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон України №606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно i в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як передбачає частина 2 статті 11 Закону України №606-XIV, державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, відповідний суб'єкт владних повноважень повинен діяти згідно вимог закону, оскільки його повноваження визначені у законі.

Судом встановлено, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №11214787000 від 12 вересня 2007 року, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 85 000,00 доларів США зі сплатою 10,5% річних та кінцевим строком повернення до 12 вересня 2028 (а.с. 10-18).

В якості забезпечення зобов'язань за вищезазначеним договором між сторонами укладено Іпотечний договір від 12.09.2007 року, згідно із яким передано банку в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 132,6 кв. м., житловою площею 92,7 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 45-49).

13.02.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області (а.с. 59-61).

На підставі вказаного договору, ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТзОВ «Кей-Колект», свої права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 за кредитним договором №11214787000 від 12 вересня 2007 року (а.с. 59-61).

У відповідності до даного договору до ТзОВ «Кей-Колект» перейшли усі права іпотекодержателя за Іпотечним договором.

10.03.2015 року ТзОВ «Кей-Колект» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Єгорової К. М. з заявою про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (№34695141 від 10.03.2015 року) на предмет іпотеки за іпотечним договором від 12.09.2007 року, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Волинська обл., АДРЕСА_1; накладені наступні арешти нерухомого майна на підставі:

- постанови Другого відділу ДВС Луцького МУЮ про відкриття виконавчого провадження, ВП №24910065, 07.10.2010 року;

- постанови Другого відділу ДВС Луцького МУЮ про відкриття виконавчого провадження, ВП №24713118, 24.02.2011 року.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 07.10.2010 року постановою державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Навроцького Д. В. про відкриття виконавчого провадження у ВП №24910065 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-1617, виданого 16.03.2009 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Укртелеком» заборгованості в сумі 628,25 грн. та судових витрат в сумі 81,00 грн., накладено арешт на все рухоме й нерухоме майно, що належить ОСОБА_2

24.02.2011 року постановою державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Іщенко Г. С. про відкриття виконавчого провадження у ВП №24713118 при примусовому виконанні виконавчого листа №2-5154, виданого 10.08.2010 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 727 898,48 грн., накладено арешт на майно боржника в межах суми боргу.

Вказаними постановами, якими накладено арешт на все майно ОСОБА_2, на переконання позивача порушено його право в частині звернення стягнення на заставлене майно - житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку із чим, пред'явлено вказаний позов.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 6 Закону України №606-XIV визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

За змістом частини 1 статті 17 Закону України №606-XIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до положень статі 52 Закону України №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно положень статті 57 Закону України №606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. В свою чергу, відповідно до частини 4 статті 54 Закону України №606-XIV, про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до частини 8 статті 54 Закону України №606-XIV, примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

За приписами статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 №898-IV (далі - Закон України №898-IV), іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України №898-IV передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

За змістом вимог частин 6, 7 статті 3 Закону України №898-IV, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Згідно статті 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992 №2654-XII, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України «Про заставу».

Аналогічні положення містяться у статті 572 Цивільного кодексу України, згідно якої в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 14 вказаного Закону встановлено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Таким чином, за наявності договору іпотеки, укладеного з метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань, іпотекодержатель, в даному випадку ТзОВ «Кей-Колект», має право, у разі невиконання боржником своїх зобов'язань, звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Судом встановлено, що державним виконавцем у ВП №24910065 та у ВП №24713118 арешт на майно накладено 07.10.2010 року та 24.02.2011 року відповідно, тобто після передачі спірного майна в іпотеку, що порушує право іпотекодержателя на звернення стягнення на передане в іпотеку майно. Враховуючи наведене, позивач має переважне право на погашення боргу ОСОБА_2 за іпотечним договором від 12.09.2007 року, згідно із яким передано банку в іпотеку наступне нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: Волинська обл., АДРЕСА_1.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що зважаючи на черговість реєстрації обтяжень, позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, встановленим Законом України №898-IV, володіє переважним та першочерговим правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна. Разом з тим, у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту на вищезазначене майно на користь інших кредиторів, що не є заставодержателями.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 11.09.2013 №К/800/1343/13 та від 04.02.2014 №К/9991/74324/12.

Відповідно до статті 60 Закону України №606-XIV, у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанови про накладення арешту на майно боржника.

Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до п.20 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20.05.2013 року №8, публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб'єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов'язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що постанови Другого відділу ДВС Луцького МУЮ від 07.10.2010 року ВП №24910065 та від 24.02.2011 року ВП №24713118 про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 є протиправними та підлягають скасуванню, а відтак, позовні вимоги ТзОВ «Кей-Колект» підлягають до задоволення.

Згідно із частиною першою статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). В поданій у судовому засіданні заяві про уточнення позовних вимог просив присудити ТзОВ «Кей-Колект» понесені ним судові витрати (судовий збір) в сумі 73,08 грн. з Державного бюджету України. Таким чином на користь позивача слід присудити з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 73,08 грн., сплачений квитанцією від 11.03.2015 року (а.с. 2).

Керуючись статтями 2, 11, 17, 71, 158, 160, 162, 163, 181, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 6, 11, 17, 52, 54, 57, 82 Закону України «Про виконавче провадження», статтей 1,3 Закону України «Про іпотеку», статті 1 Закону України «Про заставу», статтей 12, 14 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 07 жовтня 2010 року ВП №24910065 про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1.

Визнати протиправною та скасувати постанову другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції від 24 лютого 2011 року ВП №24713118 про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_2, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (04070, місто Київ, Подільський район, вулиця Іллінська, будинок 8, код ЄДРПОУ 37825968) 73,08 грн. (сімдесят три гривні 08 копійок) сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде виготовлена в повному обсязі 10 травня 2015 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич