Рішення № 44108242, 12.05.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-219/2011

Провадження № 22-ц/779/947/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Малєєва А.Ю., Меленко О.Є.

секретаря Яковин М.Я.,

з участю: відповідача ОСОБА_2

представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

у квітні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з даним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором № IFIWGА00000283 від 29.02.2008 року ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 60 300 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 29.02.2028 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором з ОСОБА_2 03.032008 року укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира № 3 з коморами в підвалі, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності. ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором виконувала не належним чином, внаслідок чого станом на 19.06.2013 року утворилася заборгованість на загальну суму 54 349,28 доларів США, що еквівалентно 434 250,74 грн, тому уточнивши позовні вимоги, банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 і виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у зазначеній квартирі.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12.02.2014 року позов задоволено частково. Для стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № IFIWGА00000283 від 29.02.2008 року в сумі 427 565,69 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 23.03.2008 року, а саме трьохкімнатну квартиру № 3, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 95,83 кв.м, шляхом надання ПАТ КБ «ПриватБанк» права на продаж від свого імені будь-якій особі - покупцеві в порядку ст. 38 Закону України "Про іпотеку" з усіма повноваженнями, необхідними для здійснення продажу предмета іпотеки. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом/ на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не врахував положення закону про те, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо зобов'язання не буде виконано у встановлений строк, а згідно з кредитним договором зобов'язання по договору настануть 29.03.2028 року. Відповідно до п. 16.7.1 договору іпотеки від 23.03.2008 року іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані, але суд не встановив, яке саме передбачене кредитним договором зобов'язання позичальник не виконав у встановлений строк. Вказує, що згідно умов кредитного договору банк мав би право подати позов про звернення стягнення на майно тільки при умові його розірвання в односторонньому порядку та після попередньо направленого письмового попередження. Крім того, вона отримала від банку відповідно до кредитного договору 45000 доларів США у вигляді не поновлювальної лінії на придбання квартири, а не 60300 доларів США, як стверджує представник банку. Передумовою подачі позову банку було її звернення в травні 2010 року з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо визнання незаконною підняття в односторонньому порядку процентної ставки з 12 % до 15,2 %, судовими рішеннями було зобов'язано банк повернутись до процентної ставки 12 % річних. Тому просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити банку в задоволенні позовних вимог.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала, представник ПАТ КБ «ПриватБанк» доводи апеляційної скарги заперечила.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно кредитного договору №IFIWGА00000283 від 29.02.2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк»), надало ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 60 300 доларів США, зі сплатою 12 % річних, кінцевим терміном повернення до 29.02.2028 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 03.03.2008 року сторони уклали договір іпотеки, предметом якого є трьохкімнатна квартира № 3, загальною площею 95,83 кв.м, житловою площею 57,14 кв.м, комора в підвалі, площею 15,0 кв.м, комора, площею 7,72 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

Встановлено, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором виконувала не належним чином, внаслідок чого станом на 19.06.2013 року утворилася заборгованість в сумі 54 349,28 доларів США, що еквівалентно 434 250,74 грн, а саме: 46 273,76 долари США - заборгованість за кредитом; 7 241,94 долар США - заборгованість по відсотках; 50,97 доларів США - заборгованість по комісії; 782,61 долари США пені.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань щодо сплати кредиту, позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Підставою для відмови у виселенні суд правильно вважав відсутність доказів отримання повідомлень про добровільне звільнення житлового приміщення.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитного боргу, його слід зменшити на суму пені, комісії та 24,75 грн. різниці в розрахунках доведених висновком спеціаліста від 22.01.2014 року.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону "Про іпотеку" іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки відповідачем умови договору щодо погашення кредиту належним чином не виконувалися, тому банк відповідно до п. п. 2.3.3, 2.3.7 кредитного договору, скористався правом стягнення кредиту до настання термінів, передбачених п.8.1 даної угоди, в тому числі і на заставне майно.

Посилання апелянта на те, що сума кредиту, яку вона позичила та заявлена в позовних вимогах відрізняється, спростовується п. 8.1 кредитного договору. Доводи в частині не направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, як підставу для відмови в позові, колегія суддів відхиляє, оскільки це не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Інші докази та обставини, на які посилається ОСОБА_2 в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи, при дослідженні та встановленні яких судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Судове рішення в частині відмови в виселенні позивачем не оскаржувалось, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Разом з тим, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд враховує, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника чи майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку; іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" містять норми матеріального права та водночас є і процесуальними нормами, які необхідно застосовувати судам на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що поняття «мораторій» є відстроченням виконання зобов'язань, що встановлюється на певний термін на підставі спеціального акта.

Встановлений цим Законом мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

В матеріалах справи містяться докази про те, що відповідачка отримала кредит в іноземній валюті на придбання житла, загальна площа переданої в іпотеку квартири не перевищує 140 кв.м. Зазначене нерухоме житлове майно використовується як її місце постійного проживання.

Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_4 не знаходиться інше нерухоме житлове майно

Відповідачка 09.10.2006 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що їй видано свідоцтво про державну реєстрацію № 091911. ОСОБА_4 не входить у перелік суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, визначених у ст. 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції".

За таких обставин, щодо відповідачки може бути застосований мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті.

З огляду на те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" містить норми процесуального права, які підлягають застосуванню на будь-якій стадії розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе доповнити резолютивну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції застереженням, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії цього Закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2014 року змінити, доповнивши його резолютивну частину застереженням, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 12 лютого 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Малєєв А.Ю.

Меленко О.Є.