Постанова № 44095954, 07.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2015 року Справа № 601/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Святецького В.В., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» до Державної податкової інспекції в місті Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Реноме-Партнер» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Рівне, яким з врахуванням збільшення розміру позовних вимог просило скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 29.09.2010 року № 0003222342/0, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 80954,00 грн., в тому числі 68941,00 за основним платежем і 12013,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та № 0003232342/0, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8775,00 грн., в тому числі 5850,00 грн. за основним платежем та 2925,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також прийняті за результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 29.10.2010 року № 0003222342/1 і 0003232342/1.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що ТзОВ «Реноме-Партнер» реалізувало фізичним особам склопакети за ціною нижче їх собівартості, тому, на думку суду, мали місце операції з придбання та наступного перепродажу склопакетів поза межами господарської діяльності та без мети отримання прибутку. За таких обставин суд дійшов висновку, що всупереч вимогам п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач не відкоригував показники додатку К1/1 декларації по податку на прибуток підприємств в графі «Запаси використані не в господарській діяльності» на суму перевищення собівартості реалізованих склопакетів над ціною їх продажу в розмірі 29251,36 грн. за ІІІ квартал 2008 року. Вказане порушення одночасно мало наслідком порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого не включаються до складу податкового кредиту сума податку сплачена платником податку у зв'язку з придбаванням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Також всупереч вимогам пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивач не відобразив у складі валових доходів в декларації з податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2010 року отриману від ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу в сумі 150000,00 грн., яка залишалась неповерненою на кінець звітного періоду. Крім того, у ІІ кварталі 2010 року підприємство включило до складу валових витрат суму 2813698,00 грн. витрат на оплату праці, але під час проведення перевірки показників декларації з податку на прибуток підприємств було виявлено розбіжність на суму 96513 грн. з даними первинних документів, що підтверджують факт виплати заробітної плати працівникам (табелів робочого часу) та даним бухгалтерського обліку. При цьому, позивач визнає факт помилкового включення до складу валових витрат вказаної суми, вказуючи лише, що ревізори дійшли помилкового висновку про завищення валових витрат на суму 6864,00 грн., однак не надав жодних доказів на спростування вказаних зазначених висновків відповідача. За таких обставин суд дійшов висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.6.1 п. 5.6 та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і як наслідок завищення валових витрат на суму 96513,00 грн.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що операції з поставки фізичним особам некондиційних товарів (склопакетів) було проведено в межах господарської діяльності підприємства та були направлені на отримання доходу і вчинені з метою раціонального використання неліквідних товарів та недопущення додаткових втрат товариства, пов'язаних із зберіганням та утилізацією цих склопакетів. При цьому, суд першої інстанції не врахував, що ТзОВ «Реноме-Партнер» є виробником склопакетів, а не придбавало їх з метою подальшої реалізації , і некондиційність окремих товарів виникла внаслідок господарської діяльності на різних етапах виробництва продукції, що є звичайним явищем. Також позивач зазначає, що помилково відніс до складу валових витрат суму нарахованого резерву на оплату відпусток працівників підприємства, однак розбіжність становила 89649,00 грн., а не 96513,00 грн., як зазначено в акті перевірки, тобто перевіряючі завищивши дану суму на 6864,00 грн. і таке завищення, на думку позивача, виникло в зв'язку з тим, що перевіряючі врахували лише дані бухгалтерського обліку щодо нарахування заробітної плати (Дт 47 Кт 66), але залишили поза увагою нарахування на заробітну плату (Дт 47 Кт 65), що підтверджується даними бухгалтерського обліку, зокрема, бухгалтерською довідкою з цього питання та відомостями головної книги підприємства за ІІ квартал 2010 року.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В період з 12.08.2010 року до 08.09.2010 року працівники Державної податкової інспекції в місті Рівне провели планову перевірку ТзОВ «Реноме-Партнер» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року до 30.06.2010 року, за результатами якої складено акт від 16.09.2010 року № 1395/23-100/32625540.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем (в частині, що є предметом спору в даній справі) вимог: п. 1.32 ст. 1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.6.1 п. 5.6, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 68941,00 грн., в тому числі 7313,00 грн. за ІІІ квартал 2008 року і 61628,00 грн. за півріччя 2010 року; пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5850,00 грн., в тому числі 1759,00 грн. за липень 2008 року і 4091,00 грн. за серпень 2008 року.

На підставі акту перевірки Державна податкова інспекція в місті Рівне прийняла податкові повідомлення-рішення від 29.09.2010 року № 0003222342/0, яким ТзОВ «Реноме-Партнер» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 80954,00 грн., в тому числі 68941,00 за основним платежем і 12013,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціям, та № 0003232342/0, яким ТзОВ «Реноме-Партнер» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8775,00 грн., в тому числі 5850,00 грн. за основним платежем та 2925,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак його скарги були залишені без задоволення, а рішення без змін, а також за результатами адміністративного оскарження були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.10.2010 року № 0003222342/1 і 0003232342/1.

Відповідно до пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 цього Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 7313,00 грн. основного платежу і 5850,00 грн. штрафних санкцій, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5850,00 грн. основного платежу та 2925,00 грн. штрафних санкцій визначено ТзОВ «Реноме-Партнер» в зв'язку з порушенням, на думку податкового органу, з яким погодився суд першої інстанції, вимог п. 1.32 ст. 1 і п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідно, а саме вчинення ТзОВ «Реноме-Партнер» операцій з придбання та наступного перепродажу вказаних склопакетів поза межами господарської діяльності та ненаправлення цих операцій на отримання прибутку.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

29.07.2008 року ТзОВ «Реноме-Партнер» уклало з ФОП ОСОБА_2 договір поставки № 471 на реалізацію некондиційних (розгерметизованих) склопакетів на суму 735,00 грн. (з податком на додану вартість), обсягом 147 м кв., а також договір поставки № 472 з ФОП ОСОБА_3 на реалізацію некондиційних (розгерметизованих) склопакетів всього на суму 60,00 грн. (з податком на додану вартість), обсягом 12 м кв.

Факт реального виконання сторонами своїх зобов'язань за цими договорами підтверджується наданими позивачем копіями видаткових накладних і не заперечується відповідачем.

Склопакети, що були реалізовані ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_3 за ціною, нижчою від їх собівартості, втратили товарний вигляд внаслідок сколів скла, вкраплень механічних частин на склі, виколення скла, райдужних забарвлень, що підтверджується актом та доповідною запискою комісії ТзОВ «Реноме-Партнер» від 23.06.2008 року і від 26.06.2008 року відповідно, наказом керівника підприємства від 26.06.2008 року № 39 про реалізацію неліквідної продукції та доповідною запискою начальника відділу збуту про можливу ціну реалізації вказаних склопакетів.

При цьому, як правильно зазначає позивач, ТзОВ «Реноме-Партнер» є виробником склопакетів, чого не заперечує відповідач, а не придбавало їх з метою подальшої реалізації.

Одночасно колегія суддів враховує, що в процесі виробництва продукції можливе пошкодження товару або втрата ним товарного вигляду під час зберігання внаслідок дії різних чинників,що є загальновідомим фактом.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що реалізація ТзОВ «Реноме-Партнер» неліквідної (некондиційної) продукції власного виробництва (склопакетів) за цінами, нижчими від їх собівартості, була здійснена безпосередньо в межах господарської діяльності підприємства, а ціна товару була зумовлена його якісними характеристиками і товарним виглядом, що не суперечить вимогам законодавства.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Рівне від 29.09.2010 року № 0003222342/0 підлягає скасуванню в частині визначення ТзОВ «Реноме-Партнер» податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 13163,00 грн. (7313,00 грн. основного платежу і 5850,00 грн. штрафних санкцій), а податкове повідомлення-рішення від 29.09.2010 року № 0003232342/0, яким ТзОВ «Реноме-Партнер» визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8775,00 грн., в тому числі 5850,00 грн. за основним платежем та 2925,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, підлягає скасуванню в повному обсязі.

Також під час проведення перевірки позивача було встановлено, що 15.06.2010 року ТзОВ «Реноме-Партнер» уклало з ОСОБА_1 договір № 28-2010-РП на отримання поворотної фінансової допомоги в розмірі 150000,00 грн. терміном до 31.12.2010 року.

Відповідно до пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових доходів включаються доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону.

Зазначені вище кошти в повному обсязі надійшли на рахунок ТзОВ «Реноме-Партнер» 31.05.2010 року, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, але станом на 30.06.2010 року не були повернуті ОСОБА_1, в зв'язку з чим у підприємства виникла кредиторська заборгованість на вказану суму.

Таким чином, як правильно встановив суд першої інстанції, ТзОВ «Реноме-Партнер» відповідно до вимог наведеної норми було зобов'язане відобразити в складі валових доходів декларації по податку на прибуток підприємств за ІІ квартал 2010 року отриману від ОСОБА_1 поворотну фінансову допомогу в розмірі 150000,00 грн., однак не зробило цього, внаслідок чого занизило валові доходи на вказану суму, що в свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання даного податкового періоду на 37500,00 грн.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Рівне від 29.09.2010 року № 0003222342/0 в частині визначення ТзОВ «Реноме-Партнер» податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 41250,00 грн. (37500,00 грн. грн. основного платежу і 3750,00 грн. грн. штрафних санкцій).

Також під час проведення перевірки позивача було встановлено, що у ІІ кварталі 2010 року ТзОВ «Реноме-Партнер» включило до складу валових витрат 2813698,00 грн. витрат на оплату праці, однак під час проведення перевірки показників декларації по податку на прибуток підприємств на їх відповідність первинним документам, що підтверджують факт виплати заробітної плати працівникам (табелів робочого часу) та даним бухгалтерського обліку по вказаному питанню перевіряючі виявили розбіжність на суму 96513,00 грн.

Відповідно до пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

ТзОВ «Реноме-Партнер» зазначає, що включені до складу валових витрат 89649,00 грн. є сумою нарахованого резерву на оплату відпусток працівників підприємства і визнає факт помилкового включення до складу валових витрат лише цієї суми, але стверджує, що ревізори дійшли помилкового висновку про завищення валових витрат на суму 96513,00 грн., тобто на 6864,00 грн., ніж було фактично завищено валові витрати.

Колегія судів вважає такі твердження позивача необґрунтованими і не бере їх до уваги з таких підстав.

Під час проведення перевірки Державна податкова інспекція в місті Рівне відповідно до п. 3 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» надала ТзОВ «Реноме-Партнер» запит від 02.09.2010 року № 38494/23-121 про надання документів, яким зобов'язала позивача надати пояснення та підтверджуючі документи бухгалтерського і податкового обліку, зокрема, щодо відображення валових витрат у рядку 04.3 Декларації з податку на прибуток підприємств за півріччя 2010 року в сумі 657309,00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2010 року 389209,00 грн.

На вказаний запит позивач надав відповідь від 06.09.2010 року № 110, в якій пояснив, що в рядку 04.3 Декларації з податку на прибуток підприємств за півріччя 2010 року відображено валові витрати в сумі 657309,00 грн., які є витратами на оплату праці, однак фактично підприємство понесло витрати на суму 560796,00 грн.

Таким чином, позивач сам визнав, що розбіжність (завищення) валових витрат становить 96513,00 грн. (657309,00 грн. - 560796,00 грн.) і не надав перевіряючим будь-яких документів на спростування їх висновків.

Отже, внаслідок зазначеного порушення ТзОВ «Реноме-Партнер» завищило валові витрати на 96513,00 грн., що в свою чергу призвело до заниження податкового зобов'язання даного податкового періоду на 24128,00 грн.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Рівне від 29.09.2010 року № 0003222342/0 в частині визначення ТзОВ «Реноме-Партнер» податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 26541,00 грн. (24128,00 грн. основного платежу і 2413,00 грн. штрафних санкцій).

Крім того, 18.11.2010 року ТзОВ «Реноме-Партнер» відповідно до ст. ст. 51, 137 Кодексу адміністративного судочинства України подало до Рівненського окружного адміністративного суду заяву про збільшення позовних вимог, якою просило також визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Рівне від 29.10.2010 року № 0003222342/1 і 0003232342/1, які були прийняті за результатами адміністративного оскарження первинних податкових повідомлень-рішень від 29.09.2010 року № 0003222342/0 і № 0003232342/0.

Однак суд першої інстанції всупереч вимогам наведених норм не врахував зазначеної заяви і не розглянув уточнених (збільшених) позовних вимог.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає частковому скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, і постанова прийнята частково з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року у справі № 2а-5194/10/1770 - скасувати і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Визнати протиправними і скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Рівне від 29 вересня 2010 року № 0003232342/0 та від 29 жовтня 2010 року № 0003232342/1.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Рівне від 29 вересня 2010 року № 0003222342/0 та від 29 жовтня 2010 року № 0003222342/1 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Реноме-Партнер» податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 13163 (тринадцять тисяч сто шістдесят три) грн. 00 коп., в тому числі 7313 (сім тисяч триста тринадцять) грн. 00 коп. основного платежу і 5850 (п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

У задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді В.В. Святецький

Н.М. Судова-Хомюк