Постанова № 44095951, 05.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 року Справа № 2016/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Мікули О.І., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Виноградівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області) та Шаланківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Боньгард» до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Шаланківська сільська рада Виноградівського району Закарпатської області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Боньгард» (далі - ТОВ) звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення (далі - ППР) від 12.04.2012 №0003551550. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне ППР прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки без внесення у встановленому порядку відповідних змін до договору оренди землі від 28.10.2009 №197 (далі - Договір), укладеного між Шаланківською сільською радою Виноградівського району Закарпатської області (далі - Сільська рада) та ТОВ, щодо розміру орендної плати, податковому органу не надано право самостійно визначати (змінювати) такий розмір.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року в справі №2а-0770/1131/12 позов задоволено, вирішено питання судових витрат.

Постанову оскаржили ДПІ та Сільська рада, які в апеляційних скаргах просять її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що з урахуванням п.9 Договору, яким визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у шестикратному розмірі земельного податку, та рішення Сільської ради від 06.09.2011 №120 «Про затвердження технічної документації по грошовій оцінці земель с.Шаланки» (далі - Рішення №120), вимог п.274.1 ст.274 Податкового кодексу України (далі - ПК), позивачем занижено розмір орендної плати за жовтень 2011 року - лютий 2012 року в сумі 37290,05грн. У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, апеляційні скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційні скарги належить задовольнити частково з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що зміни щодо розміру орендної плати у зв'язку із затвердження нормативної грошової оцінки землі с.Шаланки до Договору не вносилися, повідомлення позивача про Рішення №120 не прирівнюється до внесення таких змін, відтак позивачем правомірно сплачується орендна плата у розмірі, передбаченому п.9 Договору.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і частково зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умовами що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 5 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Сільської ради від 29.09.2009 №254 «Про затвердження «Проекту землеустрою» щодо відведення земельної ділянки в оренду» (далі - Рішення №254) затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ на виробничі цілі та передано позивачу в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 2,7173га, в с.Шаланки контур 149, вул.Гагаріна б/н (пункти 1, 2) (а.с.53, 23-27).

Пунктом 3 цього ж Рішення визначено «встановити оренду плату у шестикратному розмірі земельного податку. Після проведення нормативної грошової оцінки земель в цілому по населеному пункту с.Шаланки внести відповідні зміни щодо ставки орендної плати».

28.10.2009 між Сільською радою (орендодавець) та ТОВ (орендар) укладено Договір, який 15.12.2009 зареєстрований у встановленому порядку, за яким орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування вказану земельну ділянку для виробничих цілей на обслуговування будівель та споруд бувшого тарного заводу, строком на 49 років (пункти 1, 2, 8; а.с.15-22).

При цьому, Договором передбачено, що:

п.5 ставка земельного податку 275грн за га;

п.9 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі шестикратного розміру земельного податку становить 4483,55грн за рік згідно додатку №1 на підставі рішення №254;

п.10 обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації;

абзаци 2, 4 п.13 розмір орендної плати переглядається після затвердження нормативної грошової оцінки земель населеного пункту с.Шаланки в цілому та у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством;

п.36 зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

Додаток 1 Розрахунок розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності грошова оцінка яких не проведена, на 01.01.2009 року становить 4483,54грн.

Зі справи вбачається, що з 2009 року по спірний період позивач сплачував оренду плату за вказану земельну ділянку виходячи із розміру такої визначеного Договором - 4483,55грн з урахуванням індексації.

Рішенням №120 затверджено технічну документацію по грошовій оцінці земель населеного пункту с.Шаланки. Вартість одного квадратного метра земель по економіко-планувальним зонам: І зона - 46,22грн/м.кв., ІІ зона - 36,49грн/м.кв. (а.с.97).

Листом від 20.09.2011 №12-25/180 таке Рішення було доведено до відома ТОВ та рекомендовано при розрахунку орендної плати та земельного податку враховувати відповідні зміни (а.с.98-100).

08.11.2011 позивачем отримано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №03-23/90 за яким нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки становить 1570327,67грн (далі - Витяг; а.с.52).

27.01.2011 ТОВ було подано податкову декларацію орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, в якій нараховано орендної плати на 2011 рік згідно з договором оренди, усього 4748,08грн, а 17.02.2012 податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) в якій зазначено річну суму орендної плати, яка підлягає сплаті за даними платника у розмірі 4687,34грн (а.с.11-14).

ДПІ проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) по орендній платі за земельні ділянки державної або комунальної власності, від 28.01.2011 №610 та від 18.02.2012 №1753 ТОВ за період жовтень-грудень 2011 року та січень-лютий 2012 року, за результатами якої складено акт від 04.04.2012 №87/15-117/32695890 (далі - Акт; а.с.8-10).

Актом встановлено порушення позивачем вимоги п.274.1 ст.274, п.288.5 ст.288 ПК та зазначено, що з урахуванням розміру орендної плати встановленого п.9 Договору, при обчисленні суми податку по орендній платі за вказану земельну ділянку за перевіряємий період, ТОВ не враховано нормативну грошову оцінку такої земельної ділянки, яка згідно самостійно наданого платником до податкової декларації Витягу складає 1570327,67грн. Таким чином, перевіркою визначено земельний податок в сумі 15703,28грн за рік (1570327,67грн х 1 %), річна сума орендної плати - 94219,68грн (15703,28грн х 6), відповідно середньомісячна - 7851,64грн.

12.04.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0002551550, яким збільшено грошове зобов'язання з орендної плати в розмірі 46612,56грн (основний платіж 37290,05грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 9322,51грн) (а.с.7).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі - ЗК), Цивільним кодексом України (далі - ЦК), ПК, Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон №161-XIV), іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди.

Суб'єктами права власності на землю відповідно до п. «б» ст.80 ЗК є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.83 цього ж Кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ; статті 13, 14 Закону №161-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно з ч.1 ст.15 цього ж Закону однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом частин 1, 2 статті 21 Закону №161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК.

Подібне визначення орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі в розділі ХІІІ ПК - орендна плата) міститься й у пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК, який набрав чинності з 01.01.2011, а у зв'язку із чим втратив чинність Закон України «Про плату за землю» (ч.2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПК).

Приписами пунктів 288.1, 288.4 ст.288 ПК визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Разом з цим, відповідно до п.13 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2004 №220, редакція якого також викладена в п.13 розділу «Орендна плата» Договору, передбачено перегляд розміру орендної плати у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції.

Відповідно до частин 1, 2 ст.632 ЦК ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

За статтею 30 Закону №161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Подібні вимоги викладені в частинах 1, 2 ст.651 ЦК.

При цьому статтею 654 цього ж Кодексу передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.

У ст.526 ЦК України указано, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо.

Таким чином, виходячи із змісту п.3 Рішення №254, пунктів 5, 9, 10, 13, 36 та Додатку №1 до Договору, фактичного визначення сторонами у Договорі розміру орендної плати у твердій грошовій сумі (шестикратному розмірі земельного податку станом на 01.01.2009), сплати позивачем саме такого розміру орендної плати (з урахуванням індексації) до жовтня 2011 року, доводи апелянтів про те, що у зв'язку із вступом у силу нормативної грошової оцінки, затвердженої Рішенням №120, без внесення у встановленому законом порядку (за згодою сторін чи в судовому порядку) відповідних змін до Договору, розмір орендної плати, з урахуванням вимог п.274.1 ст.274 ПК, має визначатися у шестикратному розмірі земельного податку (6 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки), є непереконливі.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду такого розміру.

З урахуванням наведеного, вимоги п.274.1 ст.274 ПК за якою, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу, не можуть бути застосовані для визначення розміру орендної плати за вказану земельну ділянку у відповідності до Договору.

Відтак, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що відповідне донарахування ДПІ суми грошового (податкового) зобов'язання з орендної плати у повністю визначеному оскарженим ППР розмірі із застосуванням штрафних санкцій є неправомірним.

Водночас, необхідно зауважити таке.

Відповідно до вимог ст.144 Основного Закону органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктами 34, 35 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до виключної компетенції сільської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію (ч.5 ст.59 останнього Закону).

Таким чином, затверджена Рішенням №120 нормативна грошова оцінка вступила в силу в період, коли відносини оплати за землю регулювалися ПК.

Статтею ст.271 ПК України указано, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII зазначеного Кодексу, а у разі, якщо нормативну грошову оцінку не проведено - площа земельних ділянок.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оцінку земель» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №1378-IV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 5 ст.5 зазначеного Закону передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно з ч.2 ст.201 ЗК нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.23 Закону №1378-IV).

Відтак, база оподаткування є елементом податку, тісно пов'язаним з об'єктом оподаткування, а нормативна грошова оцінка - конкретна вартісна характеристика бази.

Зі змісту ЗК та Закону №161-XIV убачається, що користування землею в Україні є платним.

ПК відповідно до п.1.1 ст.1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп.9.1.10 п.9.1 ст.9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Отже, законодавець виокремив два різновиди плати за землю: земельний податок та орендну плату.

Відповідно до п.269.1 ст.269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК визначив обов'язок орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Зміст п.274.1 ст.274 ПК був наведений вище.

Підпунктом 288.5.1 п.288.5 ст.288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що з набранням чинності ПК річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 цього Кодексу (в даному випадку 3 % від нормативної грошової оцінки вказаної земельної ділянки) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК, до моменту внесення до Договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК.

При ухваленні цього рішення апеляційний суд врахував правові позиції сформульовані Верховним Судом України у постановах від 09 квітня 2013 року №21-423а12 та 02 грудня 2014 року №21-274а14.

Апелянт в апеляційній скарзі на вказані обставини не посилається, однак відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції у відповідній частині та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід також узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» цей Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

За пунктом 4 ч.1 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Порядок розподілу судових витрат передбачений ст.94 КАС України. Так, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 3, 6).

Позивач заявляв позовні вимоги щодо оскарженого ППР в розмірі 46612,56грн, судом першої інстанції задоволено позов повністю, а з врахуванням встановленого апеляційним судом необхідно відмовити в позові в розмірі 24536,38грн (52,64%), та відповідно змінити розподіл судових витрат (оплачений судовий збір - 466,13грн (а.с.2), тобто стягненню в користь позивача підлягає 220,77грн (не підлягає стягненню - 245,36грн) таких витрат.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області та Шаланківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Виноградівському районі Закарпатської області Державної податкової служби від 12 квітня 2012 року №0003551550 в частині збільшення грошового зобов'язання з орендної плати в розмірі 24536,38грн (основний платіж 19629,10грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 4907,28грн) скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Державного бюджету України в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Боньгард» 220,77 гривень сплаченого судового збору.

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2012 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.І. Мікула

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 08 травня 2015 року.