Ухвала суду № 44040914, 23.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Невідомої Т.О.

суддів: Нежури В.А., Побірченко Т.І.

при секретарі: Бугаю О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Пономаренко Євгена Олександровича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

№ апеляційного провадження: №22-ц/796/3484/2015Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Невідома Т.О.в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі по тексту - ПАТ «Дельта Банк») до ОСОБА_2, та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишені без задоволення.

Не погодившись із таким рішенням суду, Пономаренко Є.О. в інтересах ПАТ «Дельта Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» носить тимчасовий характер і позивач в майбутньому матиме право реалізувати рішення суду про звернення стягнення на майно. Крім того, вказаний закон суперечить ст. 22 Конституції України, а також не розповсюджується на відносини іпотеки згідно іпотечного договору, які виникли до набрання ним чинності, оскільки в ньому встановлені норми, які погіршують становище іпотекодержателя. Звертає увагу суду на те, що відповідно до договору іпотеки іпотекодавець надав згоду на звернення стягнення на відчуження предмету іпотеки, про що свідчить його підпис в договорі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що спір вирішений судом правильно.

Представник ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, ОСОБА_3 направила на адресу суду заяву про розгляд справи за її відсутності, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з'явились в суд апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в суд апеляційної інстанції, з'ясувавши обставини справи та оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого стало ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту №11295110000, згідно умов якого, банк надав ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті в сумі 78 000 доларів США., з кінцевим терміном повернення 07.02.2018 року зі сплатою процентної ставки за користування кредитом 13,4% річних, а позичальник зобов'язувався повернути банку суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 1190 доларів США в день сплати (т.1, а.с.10-18 ).

Додатковими угодами від 19.12.2007 року №1 та від 06.04.2009 року №2 до договору про про надання споживчого кредиту №11295110000 від 07.02.2008 року, сторони погодили, що для ідентифікації договору можуть застосовуватись як номер договору, зазначений при його укладанні, а саме 11295110000, так і реєстраційний номер договору в системі обліку банку, а саме 11295110001, а також за згодою сторін змінено кінцеву дату повернення кредиту на 07.02.2028 року (т.1, а.с.19-21).

На забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11295110000 від 07.02.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 07.02.2008 року було укладено договір іпотеки №76651, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 379 (т.1, а.с.22-24).

Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору на забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту №11295110000 від 07.02.2008 року іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 35,90 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Сторони оцінили заставну вартість вищезазначеної квартири в 527 888грн. (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 4.1. іпотечного договору від 07.02.2008 року у разі невиконання порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором або порушення боржником будь-якого зобов'язання за договором, що забезпечено іпотекою, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право визначення підстави та способу звернення стягнення належить іпотеко держателю.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №11295110000 від 07.02.2008 року не виконав, у зв'язку з чим утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 115 536,46 доларів США з яких: 74 644,81 доларів США - заборгованість за кредитом, 40 891, 65 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, розмір якої наведено у довідці-розрахунку від 19.03.2013 року (т.1, а.с.7)

Згідно договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило свої права вимоги заборгованості за кредитним договором №11295110000 від 07.02.2008 року ПАТ «Дельта Банк» (т.1, а.с.44,47-50).

ПАТ «Дельта Банк» з урахуванням уточнених позовних вимог порушило перед судом питання про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 115 536, 46 доларів США на предмет іпотеки шляхом надання права продажу ПАТ «Дельта Банк» предмета іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі - продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, зобов'язати ОСОБА_3 передати ПАТ «Дельта Банк» правовстановлюючі документи на квартиру, ключі від вхідних дверей, документи, що характеризують об'єкт нерухомості та інші документи, а також, просили надати право ПАТ «Дельта Банк» на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, у тому числі, але не виключно у БТІ, нотаріусів, органів державної реєстрації прав правовстановлюючих документів на предмет іпотеки їх дублікатів, необхідних для укладення правочинів, а також право на виготовлення дублікатів ключі.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції виходив з того, що 07.06.2014 р. набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304 - VII від 03.06.2014 року, яким встановлено заборону на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки внаслідок чого дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк», оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження можливості звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням вимог вищезазначеного Закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотеко держатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частинами 1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно з п. 3, 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Таким чином, норми Закону України «Про іпотеку», зокрема і в частині задоволення вимог іпотекодержателя, мають бути застосовані з урахуванням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З матеріалів справи вбачається, що, кредит, який надавався банком ОСОБА_2, є споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті, та на його забезпечення відповідачкою ОСОБА_3 було передано, як іпотекодавцем, житлову квартиру, загальною площею 35,90 кв.м., жилою - 18,00 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Одинадцятою Київською державною нотаріальною конторою 22.03.2005 року за № 64-160 та зареєстроване в БТІ 28.04.2005 року та записано у реєстрову книгу за №1453.

Оскільки на правовідносини, які виникли між сторонами, поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304 - VII від 03.06.2014 р., що є чинним на момент розгляду справи в суді, в період дії якого не може відбуватись звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, суд правомірно виходив із того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження можливості звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням вимог Закону України «Про мораторій…».

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується на правовідносини, які виникли з іпотечного договору, до набрання ним чинності у зв'язку з погіршенням становища іпотекодержателя, у зв'язку з їх безпідставністю.

Також колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що суд не створив необхідних умов для дослідження дійсних обставин справи та не з'ясував обставин, що мають значення для правильного вирішення даної справи з огляду на наступне.

Однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно положень ст. 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до положень ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів стороні та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до встановленого ст.11 ЦПК принципу диспозитивності цивільного судочинства особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як убачається із матеріалів справи позов про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки було пред'явлено в серпні 2013 року (т.1, а.с.3), в подальшому, в лютому 2014 року, позивач змінив позовні вимоги в частині способу стягнення на предмет іпотеки (т.1, а.с.93), а в жовтні 2014 року позивач подав заяву про розгляд справи у відсутність свого представника та не заперечував проти ухвалення у справі заочного рішення (т.1, а.с.199).

Не погодившись з ухваленим заочним рішенням у справі, позивач не скористався своїми процесуальними правами та у призначене судове засідання 19 лютого 2015 року свого представника не направив. Напроти, подав заяву, в якій просив проводити апеляційний розгляд у справі без участі представника ПАТ «Дельта Банк». Крім того, в поданій заяві представник банку зазначив, що у випадку необхідності надання додаткових пояснень або документів від ПАТ «Дельта Банк», які потрібні суду для повного, всебічного дослідження справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення, просив звертатись за контактним телефоном, який було зазначено (т.2, а.с.17). В подальшому в судові засідання 19 березня та 23 квітня 2015 року представник апелянта також не з'явився, на подану судом телефонограму ніяким чином не відреагував (т.2, а.с.36).

Таким чином, судом апеляційної інстанції вжито всіх передбачених процесуальним законом заходів для повного з'ясування обставин справи, а підстав вважати, що районний суд порушив вимоги ч.4 ст.10 ЦПК України, також не встановлено.

Колегія суддів вважає, що вданому випадку, позивач, який є юридичною особою і має відповідний штат працівників, в тому числі і юридичного департаменту, не скористався належними процесуальними правами, та діючи на власний розсуд, не вчинив всіх дій та не надав належних доказів на підтвердження існування у відповідачів іншого постійного місця проживання та наявності іншого нерухомого майна.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» у зв'язку з їх недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Пономаренко Євгена Олександровича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити.

Заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 12 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подання касаційної скарги до цього суду.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: В.А. Нежура

Т.І.Побірченко