Вирок № 44040912, 27.04.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул.. Солом'янська, 2-а,

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильєвої М.А.

суддів - Кепкал Л.І.

- Чорного О.М.

при секретарі судового засідання - Матвійчука І.Ю.

Пазюка Є.С.

Ковбі А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження № 12014100050007458 за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва Тимченка С.М. на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Коростишів Житомирської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,

визнаний винним у пред'явленому йому обвинуваченні за ч. 1 ст. 286 КК України, та йому призначене покарання у виді штрафу у розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 6800 грн., без позбавлення права керування транспортними засобами.

Постановлено виконувати самостійно покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 28 грудня 2006 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч.2 ст.186, ч.4 ст. 70 КК України до 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, не відбуту частину якого ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 6 березня 2014 року замінено на 2 роки виправних робіт, відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК України.

за участю сторін судового провадження

прокурора - Карпука Ю.А.

ОСОБА_6

потерпілої - ОСОБА_7

захисника - ОСОБА_8

обвинуваченого - ОСОБА_5

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно вироку суду, 31 серпня 2014 року близько 03 год. 30 хв. за адресою м. Київ. пр. Мінський, неподалік зупинки громадського транспорту «Лісова» ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Suzuki SX4» державний номерний знакНОМЕР_1, рухаючись по проїзній частині пр. Мінського, зі сторони м. Києва, в напрямку м. Вишгорода, будучи неуважним та не стежачи за дорожньою обстановкою, чим порушив пункти 1.5. 2.3 б) ПДР України, виїхав на зустрічну смугу руху, чим порушив пункт 11.3 ПДР України, внаслідок чого допустив зіткнення передньою лівою частиною керованого ним автомобіля, з передньою лівою частішою автомобіля марки «Фольцваген Тігуан» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_9, яка рухалася па той час зі сторони м. Вишгород, в напрямку м. Києва.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1794/е від 31 жовтня 2014 року, в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля «Фольксваген Тігуан» НОМЕР_2 ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення, доведеність вини ОСОБА_5 та кваліфікацію дій останнього, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, а також на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, на незастосування ст. 71 КК України, заступник прокурора м. Києва Тимченко С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу у розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки, на підставі ч. 1 ст. 71, ч. 3,4 ст. 72 КК України покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 28 грудня 2006 року, невідбуту частину якого ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 6 березня 2014 року замінено на 2 роки виправних робіт, - виконувати самостійно.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог прокурор зазначає, що судом першої інстанції вирок суду в частині не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення прав керувати транспортними засобами належним чином не мотивований.

Крім того, прокурор зазначає, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 не врахував, що останній вчинив кримінальне правопорушення під час відбування покарання за вироком Богунського районного суду м. Києва від 28 грудня 2006 року, невідбуту частину якого ухвалою зазначеного суду від 6 березня 2014 року замінено на 2 роки виправних робіт, та безпідставно не призначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, тобто не застосував закон, який підлягає обов'язковому застосуванню.

Захисник ОСОБА_8 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора, вважаючи, вирок суду законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу прокурора такою, що не підлягає задоволенню. При цьому, захисник послався на те, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував обставини справи, особу обвинуваченого, те, що на даний час він є інвалідом П групи, і позбавлення права керувати транспортними засобами обвинуваченого позбавить його можливості заробляти на проживання.

Крім того, ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року невідбуту частину покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 28 грудня 2006 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч.2 ст.186, ч.4 ст. 70 КК України до 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, не відбуту частину якого ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 6 березня 2014 року замінено на 2 роки виправних робіт, замінено штрафом у розмірі 816 грн., який на даний час сплачений.

Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, який підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, потерпілу, захисника та обвинуваченого, які просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши вирок суду без зміни, провівши дебати, надавши обвинуваченого останнє слово, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та розглянувши провадження в її межах, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та журналу судового засідання, фактичні обставини кримінального правопорушення ніким не оспорювалися і докази відносно них, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувалися, тому висновки суду першої інстанції щодо цих фактичних обставин, які не оспорюються і в апеляційній скарзі, перевірці апеляційним судом не підлягають.

Дії ОСОБА_5 за визнаних судом першої інстанції встановленими фактичних обставин кримінального правопорушення правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Що стосується доводів апеляційної скарги щодо покарання, призначеного ОСОБА_5, то колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_5 покарання судом першої інстанції враховані характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, стан його здоров'я, обставина, що пом'якшує покарання, - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Як вбачається з вироку, з урахуванням тяжкості спричинених злочином наслідків, думки потерпілої, особи обвинуваченого, який раніше судимий, неодружений, на даний час офіційно не працює, відношення ОСОБА_5 до вчиненого, з урахуванням даних, які характеризують особу обвинуваченого та стану його здоров'я, місцевий суд дійшов до висновку про можливість призначення ОСОБА_5 покарання у виді штрафу, а тому, на думку колегії суддів, суд 1 інстанції прийшов до правильного висновку про призначення ОСОБА_5 основного покарання в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України, і колегія суддів з таким висновком місцевого суду погоджується.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованого незастосування судом додаткової міри покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, заслуговують на увагу та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті», з послідуючими змінами, у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Як вбачається з мотивувальної частини вироку, в порушення вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, місцевий суд, не призначаючи додаткове покарання ОСОБА_5 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не обґрунтував належним чином прийняте рішення.

Колегія суддів вважає, що, з урахуванням характеру допущених обвинуваченим порушень вимог правил дорожнього руху, внаслідок якого потерпілій були завдані середньої тяжкості тілесні ушкодження, за відсутністю будь-яких даних на підтвердження позиції захисту про те, що на даний час у ОСОБА_5 єдине джерело заробітку - це працювати водієм, з урахуванням стану здоров'я обвинуваченого, є достатні підстави для застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Обговорюючи питання про міру покарання ОСОБА_5, колегія суддів, у відповідності зі статтею 65 КК України, враховує конкретні обставини справи, а також те, що він раніше судимий, позитивно характеризується за місцем роботи, визнав вину, щиро кається у вчиненому, та враховує що злочин вчинений ОСОБА_5 з необережності при керуванні транспортним засобом, що привело до ДТП, в результаті якої потерпілій спричинено середньої тяжкості тілесні ушкодження, думку потерпілої, стан здоров'я ОСОБА_5, те, що він на даний час є інвалідом П групи, а тому вважає за необхідне призначити покарання в межах санкції статті кримінального закону, який він порушив, у виді штрафу із застосуванням додаткового покарання - позбавлення керування транспортними засобами на певний строк і таке покарання буде цілком достатнім для його виправлення.

Одночасно колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги прокурора з приводу незастосування судом ст.. 71 КК України при призначенні остаточного покарання обвинуваченому.

Так, відповідно до вимог ст.. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При цьому, відповідно до роз'яснень, які викладені у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України N 7 « Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року (із змінами та доповненнями), призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного й додаткового покарань за знову вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст. 71 КК

Разом з тим, суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України та зазначивши у вироку про самостійне виконання покарання за даним вироком та вироком Богунського районного суду м. Житомира від 28 грудня 2006 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч.2 ст.186, ч.4 ст. 70 КК України до 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, не відбуту частину якого ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 6 березня 2014 року замінено на 2 роки виправних робіт, відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК України, не дотримався вищевказаних вимог закону, оскільки остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст.. 71 КК України не призначив.

Проте, як встановлено під час апеляційного розгляду, ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року ОСОБА_5 невідбуту частину покарання у виді 2 років виправних робіт з відрахуванням 20% заробітку в дохід держави, що становить 16 місяців, замінено штрафом у розмірі 816 грн., і штраф ОСОБА_5 сплачений. У зв'язку з цим покарання за вироком Богунського районного суду м. Житомира від 28 грудня 2006 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч.2 ст.186, ч.4 ст. 70 КК України до 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна, невідбуту частину якого ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 6 березня 2014 року замінено на 2 роки виправних робіт, невідбута частина яких у виді 16 місяців, ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року замінена на штраф в розмірі 816 грн., - відбуте повністю, тому, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційним судом встановлені обставини, які вказують, що ОСОБА_5 покарання за попереднім вироком, з урахуванням ухвал Богунського районного суду м. Житомира від 6 березня 2014 року та Коростишівського районного суду Житомирської області від 27 січня 2015 року, відбуте повністю, підстав для застосування ст.. 71 КК України на даний час колегія суддів не вбачає, а тому в задоволенні апеляційної скарги прокурора в цій частині слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.. 404, 405, 407, 418, 419, 420 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ТимченкаС.М. - задовольнити частково.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2015 року щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України в частині призначення покарання та порядку виконання вироків скасувати, ухвалити в цій частині новий вирок:

Призначити ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 286 КК України покарання у виді штрафу у розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 6800 грн., з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

В решті вирок залишити без зміни.

Вирок може бути оскаржений протягом 3 місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, засудженим - у той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

________ _________ _______

ВасильєваМ.А. Кепкал Л.І. Чорний О.М.