Рішення № 4400941, 30.07.2009, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2009 р.

Справа № 7/204-09-2533

За позовом: ЗАТ „Миколаївський завод залізобетонних виробів”, м.Миколаїв

до відповідача: ТОВ „Чорномор’є Плюс”, смт. Хлібодарське Біляївського району Одеської області

про стягнення 18 927,82 грн.

Суддя Лепеха Г.А.

Представники сторін:

Від позивача –Бойко С.В., за довіреністю.

Від відповідача –не з’явився.

Позивачем подано клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу.

Клопотання судом прийнято та задоволено.

Суть спору: Закрите акціонерне товариство „Миколаївський завод залізобетонних виробів” (далі –Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Чорномор’є Плюс” (далі –Відповідач) заборгованості у сумі 18 927,82 грн., з яких 17 689,74 грн. –сума основного боргу, 1 238,08 грн. –сума штрафних санкцій.

Представник відповідача, повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, двічі свого представника у судове засідання не направив, відзив на позов не надав, позовні вимоги по суті не заперечив.

Керуючись ст.75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір без участі відповідача і без відзиву на позов за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі обставини справи та заслухавши представника позивача у відкритому судовому засіданні, суд встановив:

12.02.2009р. між Позивачем та Відповідачем було укладено договір постачання №12-02/09 (далі –Договір), відповідно до якого Позивач здійснював поставку залізобетонних і бетонних виробів Відповідачу, що підтверджується відповідними видатковими накладними на загальну суму 17 689,74 грн.

12.02.2009р. Відповідач направив гарантійний лист Позивачу, в якому зобов’язався сплатити суму боргу до 01.03.2009р.

Незважаючи на зазначене, Відповідач умови Договору стосовно оплати за поставлений товар не виконав.

Позивачем були здійснені заходи по одержанню заборгованості з Відповідача у встановленому законодавством порядку –23.03.2009р. та 22.04.2009р. були направлені претензії на адресу Відповідача, які залишились без відповіді та задоволення.

Отже, станом на дату подачі позовної заяви, заборгованість Відповідача перед Позивачем зі сплати за поставку товару по Договору склала 17 689,74 грн.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2, 6.3 Договору, які кореспондуються зі ст. 231 ГК України, з „Покупця” за порушення строків оплати поставленого товару стягуються штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки, що не звільняє сторону від виконання зобов’язань за договором.

Отже, за період з 02.03.2009р. по 15.06.2009р. (106 днів прострочки оплати боргу), Позивачем нарахована пеня у розмірі 1 238,08 грн. (106 днів Х (17 689,74 грн. Х 0,066%)), що має своє відображення у представленому розрахунку суми позову.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються наступні господарські санкції: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно господарські санкції (ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з п. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов’язання встановлена неустойка (пеня, штраф), то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

За ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст.ст. 509, 525 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин суд доходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не заперечуються відповідачем, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті держмита та витрати по сплаті послуг з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу слід покласти на відповідача згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Чорномор’є Плюс” (Одеська область, Біляївський район, смт. Хлібодарське, Маякська дорога, 22. Код ЄДРПОУ 32478489. Р/р 26006310778201 в ОФ АБ „Південний”, МФО 328209) на користь закритого акціонерного товариства „Миколаївський завод залізобетонних виробів” (м. Миколаїв, вул. Індустріальна, 3-А. Код ЄДРПОУ 01349874. Р/р 260040038 в ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, МФО 326182) 18 927 /вісімнадцять тисяч дев’ятсот двадцять сім/ грн. 82 коп. боргу, 189 /сто вісімдесят дев’ять/ грн. 28 коп. державного мита, 312 /триста дванадцять/ грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-денного строку

з дня його прийняття.

Наказ видати після прийняття рішенням законної сили.

Суддя Лепеха Г.А.