Постанова № 4397017, 04.08.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 6/310

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04.08.2009 р.           10 год. 51 хв.           № 2а-2232/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І. при секретарі судового засідання Зубко Л.П. вирішив адміністративну справу

за позовомДочірнє підприємство "Гарантія-Маркет"

до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва

проскасування податкового повідомлення рішення від 27.03.2006р. №0002542310/0 Представники: від позивачаІгнатьєва І.В. від відповідача Гучок В.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України 04.08.2009р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Гарантія - Маркет»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення –рішення від 27.03.2006 р. №0002542310 на загальну суму 57 474,00 грн., з яких 38316,00 грн. основного платежу та 19158,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій. Постановою Господарського суду м. Києва від 11.12.2006 р., залишеною без змін а ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 р., позовні вимоги ДП «Гарантія - Маркет»були задоволені. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.01.2009 р. у справі № К -8185/07 (№ 11/568-А) постанова Господарського суду м. Києва від 11.12.2006 р. та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2006 р. скасовані, а справу передано до Окружного адміністративного суду м. Києва для нового розгляду.

Підставою для повернення справи на новий розгляд стала та обставина, що судами попередніх інстанцій не з’ясовано, чи було реальне використання знаку для товарів та послуг та якими доказами це підтверджується.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ДП «Гарантія - Маркет» вказує на те, що при проведенні перевірки відповідач дійшов до помилкового висновку щодо порушення підприємством п.п. 3.1.2 та п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.3.1, п.п. 7.3.6 п. 7.3, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) (далі –Закон України № 168/97-ВР) в частині заниження податку на додану вартість на суму 38316,00 грн. та завищення від’ємного значення чистої суми по податку на додану вартість в розмірі 568261,00 грн., оскільки ДП «Гарантія - Маркет»використовувало у своїй господарській діяльності знак для товарів та послуг, який використовувався ним на підставі ліцензійного договору, укладеного між позивачем та фірмою USA LIMITED». А тому платежі за використання зареєстрованого знаку для товарів і послуг, які сплачуються ліцензіатом (позивачем) згідно Ліцензійного договору від 16.02.2004 р. № 6 повністю відповідають поняттю «роялті». Тобто, не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з виплат платежів, які сплачуються позивачем, як винагорода за придбане ним право на використання зареєстрованого знаку на товари та послуги, яке виникло у позивача на підставі Ліцензійного договору № 6. Позивач вважає, що донарахування йому податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 38316,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 19158,00 грн.

Відповідач –ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, проти позву заперечує з огляду на те, що ДП «Гарантія-Маркет»в період з 26.11.2002 р. по 30.06.2005 р. не перераховувало на рахунок фірми LIMITED»(ліцензіара) нараховані до сплати платежі за використання Знаку. В порушення п.п. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем не включено до об’єкту оподаткування операції з отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентам для їх використання або споживання на митній території України у 2004 та 2005 роках (операції з надання права (ліцензії) на використання торгового знаку) у розмірі 821621,72 грн., що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість за 2004 р. в розмірі 164324,00 грн. А також, в порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 цього Закону підприємством не включено до об’єкту оподаткування операції з поставки послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України (операції з надання права (ліцензії) на використання торгового знаку) за І півріччя 2005 р. на суму 2157278,75 грн., що призвело до заниження податкового зобов’язання з ПДВ на суму 431456,00 грн.

Відповідач вважає, що донарахування податкового зобов’язання з ПДВ та застосування штрафних санкцій на загальну суму 57474,00 грн. такими, що відповідають чинному законодавству України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва була проведена комплексна виїзна планова документальна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ДП «Гарантія-Маркет»вимог податкового та валютного законодавства за період з 26.11.2002 р. по 30.06.2005 р.

За результатами проведеної перевірки був складений Акт № 103/23-10/32254181 від 15.03.2006 р. за яким встановлено, що позивачем допущено порушення пп. 3.1.2 п. 3.1. ст.3, пп. 3.1.1. п.3.1., ст. З, пп.7.3.1. п.7.3., пп. 7.3.6 п. 7.З., пп. 7.4.4 п.7.4. ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, в результаті чого підприємством занижений податок на додану вартість на 38 316,00 грн., в тому числі за вересень 2004 р. на суму 38 316,00 грн., та завищення від'ємного значення чистої суми по ПДВ на суму 568 261,00 грн., в тому числі по періодам: вересень 2004р. - на 10 152,00 грн., грудень 2004р. - на 115 856,00 грн., січень 2005 р. - на 10 217,00 грн., березень 2005 р. - на 164 701,00 грн., червень 2005р. - на 267 335,00 грн.

Відповідачем було видане податкове повідомлення-рішення від 27.03.2006 року №0002542310/0, за яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) за платежем «податок на додану вартість 14010100»в розмірі 57 474,00 грн., з яких: 38 316,00 грн. - основний платіж та 19 158,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач вважає, що висновки відповідача, зазначені в підпункті 2.5. розділу 2, пункті 2 розділу 4 Акту перевірки № 103/23-10/32254181 від 15.03.2006 р. про порушення позивачем пп. пп.3.1.2. п.3.1., ст. 3, пп.. 7.3.6, п.7.3. ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість»та про заниження позивачем податкового зобов'язання по ПДВ на суму 38 316,00 гривен, в тому числі за вересень 2004 р. на суму 38 316,00 грн., та завищення від'ємного значення чистої суми по ПДВ на 557 464,00 грн., в тому числі по періодах вересень 2004 р. - на 10 152,00 грн., грудень 2004 р. - на 115 856,00 грн., березень 2005 р. - на 164 121,00 грн., червень 2005р. - на 267 335,00 грн., та висновки відповідача зазначені в податковому повідомленні-рішенні від 27.03.2006 року № 0002542310/0 про порушення позивачем пп.3.1.2. п.3.1., ст. 3, п.п. 7.3.6, п.7.3. ст.7 цього Закону та про визначення позивачу податкового зобов'язання по ПДВ (з урахуванням штрафних (фінансових санкцій) в розмірі 57 474,00 грн., з яких: 38 316,00 грн. - основний платіж, 19 158,0 грн. - штрафні (фінансові) санкції, побудовані на припущеннях, є необґрунтованими та такими, що не відповідають діючому законодавству України.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97 –ВР від 22.05.1997 р. (зі змінами і доповненнями) (далі –Закон України № 283/97-ВР), під терміном "нематеріальний актив" розуміють об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Питання, пов'язані із поняттям права інтелектуальної власності, регулюються Книгою четвертою Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р. № 435 (далі - Кодекс).

Так, ст. 420 Кодексу визначено перелік об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому, відповідно до положень Книги четвертої Кодексу, спосіб набуття права інтелектуальної власності на об'єкт такого права залежить від об'єкта цього права.

Правом інтелектуальної власності відповідно до п. 1 ст. 418 Кодексу є право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Цією ж статтею визначено, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Згідно ст. 424 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно ст. 427 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково іншій особі. Умови передання майнових прав інтелектуальної власності можуть бути визначені договором, який укладається відповідно до цього Кодексу та іншого закону.

Згідно ст. 1108 та ст. 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності - це письмове повноваження, яке надає ліцензіату право на використання об'єкта права інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Тобто, Ліцензіат набуває право на використання об'єкта права інтелектуальної власності в певній обмеженій сфері на підставі Ліцензійного договору, складовою частиною якого є Ліцензія.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України № 283/97-ВР, роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

При цьому слід враховувати положення ст. 419 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Серед об'єктів права інтелектуальної власності Кодекс (ст. 420 Кодексу) передбачає торговельні марки (знаки для товарів та послуг). Однак передати/придбати, тобто розпорядитися, можна лише майнові права на об'єкт інтелектуальної власності (ст. ст. 427, 1107 Кодексу).

Тобто, під поняттям «придбання зареєстрованого знака на товари і послуги»розуміється передача/придбання майнового права або майнових прав інтелектуальної власності на зареєстрований знак на товари і послуги. Майновими правами інтелектуальної власності на зареєстрований знак на товар і послуги є: право на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги; виключне право дозволяти використання зареєстрованого знаку на товари і послуги; виключне право перешкоджати неправомірному використанню зареєстрованого знаку на товари і послуги; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що придбання зареєстрованого знаку на товари і послуги, про які йдеться мова в частині п.1.30. Закону, - це лише придбання/передача права на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги без надання права користувачу продати або відчужити цей знак, зважаючи на обмеження, встановлені частиною 2 п. 1.30 Закону, роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за придбане користувачем право на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги, яке виникло у нього на підставі Ліцензійного договору (складовою частиною якого є Ліцензія на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги).

Таким чином, якщо Ліцензійним договором, укладеним між Ліцензіаром та Ліцензіатом передбачено, що Ліцензіар надає Ліцензіату на оплатній основі ліцензію на використання зареєстрованого Знаку для товарів і послуг та в Ліцензійному договорі не передбачено умови, які б надавали право Ліцензіату продавати, передавати (видавати субліцензію) або відчужувати зареєстрований Знак для товарів і послуг, то платежі за цим Ліцензійним договором повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України № 283/97-ВР і є «роялті».

Згідно Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2004 р., укладеного між Позивачем і фірмою LIMITED», Ліцензіар (фірма THOUSA LIMITED») надає Ліцензіату (Позивачу) на оплатній основі невиключну ліцензію на використання зареєстрованого знаку для товарів і послуг (права фірми LIMITED»на знак для товарів і послуг засвідчуються свідоцтвом України № 27207 від 16.09.2002 р.), тобто ліцензію, яка не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері (ч. З ст. 1108 Кодексу)

Відповідно до ч. 4 ст. 1108 ЦК України, ліцензіат може видати субліцензію (тобто, письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі) лише за згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі. За умовами зазначеного Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2004 р., Ліцензіат не може видавати субліцензію на використання зареєстрованого знаку для товарів і послуг іншим особам.

Тобто, Ліцензійним договором № 6 від 16.02.2004 р., не передбачено умови, які б надавали право Ліцензіату продавати, передавати або відчужувати зареєстрований знак на товари і послуги, а передбачено, що позивач набув лише право використання Знаку для товарів і послуг. Тому Платежі за використання зареєстрованого Знаку для товарів та послуг, які сплачуються Ліцензіатом (позивачем) згідно Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2004р. повністю відповідають поняттю «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»і є «роялті».

Згідно п.п. 3.2.7. п.3.2. ст. З Закону України № 168/97-ВР, не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з виплат роялті. Тобто, не є об'єктом оподаткування ПДВ операцій з виплат платежів, які сплачуються позивачем, як винагорода за придбане ним право на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги, яке виникло у позивача на підставі Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2004 р., складовою частиною якого є невиключна ліцензія на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги.

Таким чином, не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з виплат роялті по Ліцензійному договору № 6 від 16.02.2004 р. Позивач правомірно не включив до об'єкту оподаткування ПДВ операції з надання права (Ліцензії) на використання зареєстрованого знаку для товарів і послуг згідно Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2006 р. в 2004 р. у розмірі 821 621,72 грн. в т.ч. по періодам: вересень 2004р. –242 339,34грн., грудень 2004р. –579 282,38 грн., в 2005р. у розмірі 2 157 278,75 грн., в тому числі: березень 2005р. –820 606,45 грн., червень 2005р. –1 336 672,37 грн. Відповідно, позивач не порушував пп.3.1.2. п.3.1., ст. 3, пп.. 7.3.6, п.7.3. ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість», не занижував податкове зобов'язання по ПДВ на 38 316,00 грн., в тому числі за вересень 2004 р. на суму 38 316,00 грн. та не завищував від'ємне значення чистої суми по ПДВ на суму 557 464,00 грн., в тому числі по періодам: вересень 2004 р. - на 10 152,00 грн.. грудень 2004 р. - на 115 856,00 грн., березень 2005 р. - на 164 121,00 грн., червень 2005р. - на 267 335,00 грн..

Під час проведення комплексної виїзної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності за період з 26.11.2002 р. по 30.06.2005 р., відповідач досліджував всі первинні документи, що стосуються господарської діяльності підприємства, в перевіряємий період. Відповідач не надав заперечень щодо реального використання позивачем Знаку для товарів та послуг, вказаного в Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2004 р. не було.

Відповідач в Акті перевірки вказував, що п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 283/97-ВР, не передбачено віднесення платежів за надання власником товарного знаку Ліцензії на використання товарного знаку на підставі ліцензійного договору будь-якій особі під поняття «роялті».

Між позивачем та відповідачем спір виник стосовно розуміння поняття «роялті». Під час попереднього судового розгляду в Господарському суді м. Києва, Київському апеляційному господарському суді по справі № 11/568-А розглядалося саме питання, чи відносяться платежі за використання зареєстрованого Знаку для товарів та послуг, які сплачуються Ліцензіатом (Позивачем) згідно Ліцензійного договору № 6 від 16.02.2004 р. під поняття «роялті», визначеному п. 1.30 ст. 1 Закону України № 283/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті є платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи, або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності, або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов'язковим згідно із законодавством України.

          Придбання зареєстрованого знаку на товари і послуги, про які йдеться мова в частині п.1.30. Закону, - не лише придбання/передача права на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги без надання права користувачу продати або відчужити цей знак, зважаючи на обмеження, встановлені частиною 2 п. 1.30 Закону, роялті - це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за придбане (надане) користувачем (користувачу) право на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги, яке виникло у нього на підставі Ліцензійного договору (складовою частиною якого є Ліцензія на використання зареєстрованого знаку на товари і послуги). Платежі будь-якого виду за користування або за надання права на користування об'єктом права інтелектуальної власності.

Виходячи з вищевикладеного, під поняття «роялті», визначене п. 1.30 ст. 1 Закону України № 283/97-ВР, підпадають також платежі будь-якого виду за надання права на користування об'єктом права інтелектуальної власності, незалежно від того, чи було реальне використання користувачем об'єкту права інтелектуальної власності чи ні.

Щодо використання ДП «Гарантія-Маркет»Знаку для товарів та послуг, вказаного в Ліцензійному договорі № 6 від 16.02.2004 р., в період з 01.07.2004 р. по 30.06.2005 р. суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ДП «Гарантія-Маркет»використовує Знак для товарів та послуг, вказаний в Ліцензійному договорі № 6 від 16.02.2004 р. (далі - Знак) у своїй власній господарській діяльності, керуючись наданим правом на використання Знаку для товарів та послуг на підставі Ліцензійного договору №6 від 16.02.2004р ., а саме:

-          наносить Знак на Товари чи упаковки, в яких містяться такі Товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, чи інші прикріплені до Товарів предмети, а також зберігає Товари із зазначеним нанесенням Знаку для товарів та послуг з метою пропонування для продажу, пропонує Товари для продажу, здійснює продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); -          застосовує Знак під час пропонування та надання Послуг; застосовує його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах; -          застосовує Знак у формі зареєстрованого Знаку, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого Знаку лише окремими елементами, що не робить Знак тотожним або схожим настільки, що його можна сплутати із знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім'я іншої особи для ідентичних або подібних товарів і послуг, чи знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, що визнано добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності. Основною діяльністю ДП «Гарантія-Маркет»в зазначений вище період є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно з продовольчим асортиментом в магазинах ДП «Гарантія-Маркет», в м. Кіровоград, м. Полтаві, м. Луцьку, м.Дніпродзержинську, м. Житомирі, м. Трускавець, м. Вінниці, що підтверджується також Актом № 103/23-10/32254181 від 15.03.2006р. В вищевказаних магазинах ДП «Гарантія-Маркет», в період, який перевірявся використовувало Знак під час пропонування Товарів для продажу та здійснення продажу Товарів шляхом нанесення Знаку на Товари чи упаковки, в яких містяться такі Товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, чи інші прикріплені до Товарів предмети, а також зберігало Товари із зазначеним нанесенням Знаку для товарів та послуг з метою пропонування для продажу, пропонувало Товари для продажу з використанням Знаку та здійснювало їх продаж з використанням Знаку, застосовувало Знак під час пропонування та надання Послуг, та іншим чином. ДП «Гарантія-Маркет»має власні цехи кулінарії при кожному магазині ДП «Гарантія-Маркет», в яких здійснювалося виробництво м'ясних напівфабрикатів, салатів, випічки з наступним продажем їх в магазинах ДП «Гарантія-Маркет», при цьому ДП «Гарантія-Маркет»обов'язково наносило Знак на такі Товари чи упаковки, в яких містяться такі Товари, вивіски, пов'язані з ними, етикетки, нашивки, чи інші прикріплені до Товарів предмети, використовувало Знак під час пропонування таких Товарів для продажу та здійснення продажу таких Товарів.

Суми нарахованої оплати за використання Знаку (роялті), встановленої Ліцензійним договором № 6 від 16.02.2004 р. за ІІІ квартал 2004 р. по Акту №1 від 30.09.2004р., за IV квартал 2004 р. по Акту № 2 від 31.12.2004 р. та І квартал 2005 р. по Акту № 1 від 31.03.2005 р., за II квартал 2005 р. по Акту № 2 від 30.06.2005 р., були правомірно включені ДП «Гарантія-Маркет»до його валових витрат та відображені в перевіряємому періоді в деклараціях позивача з податку на прибуток підприємства в рядку 04.

Відповідач досліджував всі первинні документи, що стосуються господарської діяльності позивача, в перевіряємий період, і зауважень відповідача стосовно реального використання підприємством Знаку для товарів та послуг, вказаного в Ліцензійному договорі № 6 від 16.02.2004 р., не було. Жодних зауважень щодо до віднесення до валових витрат ДП «Гарантія-Маркет»сум нарахованої оплати за використання Знаку (роялті), встановленої Ліцензійним договором № 6 від 16.02.2004 р., що підтверджується Актом перевірки № 103/23-10/32254181 від 15.03.2006 р. та в свою чергу підтверджує, що Знак вказаний в Ліцензійному договору № 6 від 16.02.2004р., реально використовувався ДП «Гарантія-Маркет»у власній господарській діяльності.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкове повідомлення –рішення, яке не відповідає чинному законодавству України.

          Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1)          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, відповідач не надав суду належних доказів щодо правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

          Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

          Згідно Прикінцевих та перехідних положень КАС України до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розмір судового збору, розмір цього збору за подання позовів немайнового характеру визначається відповідно до пп. „б” п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення –рішення від 27.03.2006 р. № 0002542310/0 на загальну суму 57 474,00 грн.

3. Судові витрати 3,40 грн. судового збору, присудити на користь Дочірнього підприємства «Гарантія - Маркет»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження постанови суду та апеляційної скарги. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Київському апеляційному адміністративному суду через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя                                                                                 Добрянська Я.І.