Постанова № 4396871, 05.08.2009, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № 7/45

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05.08.2009 р.                                                   16:30                              № 2а-2043/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Поліщук О.А. вирішив адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю"ТХК Україна"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000792306/1 від28.11.2008р.

Представники сторін:

від позивача, Базик О.П., за довіреністю

          від відповідача, Пєчковська О.В., за довіреністю

          від третьої особи не прибув

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 000 792306/1 від 28.11.2008.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неправомірно застосував до позивача штрафні санкції, прийшовши до висновку, що позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 11265 грн. Позивач просив суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 000-792306/1 від 28.11.2008.

Ухвалою суду від 30.03.09 було відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийняте на основі акта перевірки та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

18.06.09 у судовому засіданні судом було залучено до участі у справі у якості третьої особи –Державну податкову інспекцію у Святошинському районі м. Києва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив –

09.10.2008 відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТХК Україна»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень-вересень 2007 року при взаємовідносинах з ТОВ «Вентороп-КД». За результатами перевірки був складений акт № 597-23-6-33995588 від 09.10.2008.

Перевіркою було встановлено, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.08.2007 було визнано недійсними статут ТОВ «Вентороп-КД»; свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Вентороп-КД»з моменту внесення до реєстру .

В той же час протягом липня-вересня 2007 року позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «Вентороп -КД», який відповідно до договору № 07-07-02 від 02.07.2007 виписував позивачу податкові накладні № 141 від 02.07.09, № 227 від 06.08.07; № 322 від 31.08.2007; № 416 від 27.09.2007.

На підставі викладеного відповідач зробив висновок, що податкові накладні були виписані ТОВ «Вентороп-КД»з порушенням п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, а тому позивач не мав права відносити до податкового кредиту суму в розмірі 11265,04 грн., визначену в податкових деклараціях за серпень та вересень 2007 року.

14.10.08 відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000792306/0, яким позивачу було донараховано податкове зобов’язання в сумі 16897,50 грн.

Зазначене рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарги податковим органом було скаргу позивачу було залишено без задоволення та було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000792306/1.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено відповідачем під час проведення перевірки позивачу були виписані податкові накладні за отриманий ним товар. Таким чином, у позивача виникло право на нарахування податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на наявність судового рішення, Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21.08.2007, яким було визнано недійсними статут ТОВ «Вентороп-КД»; свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Вентороп-КД»з моменту внесення до реєстру, оскільки таке рішення не стосувалося позивача та було прийняте без його участі.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач керувався доступними йому відомостями про ТОВ «Вентроп-КД».

Відповідно до абз.4 п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Таким чином право на нарахування податкового кредиту у зв’язку з анулюванням реєстрації обмежується щодо того платника податків, реєстрацію якого було анульовано.

Чинним законодавством не встановлено режиму інформації про анулювання реєстрації платників податку на додану вартість, а також обов’язку суб’єктів господарювання перевіряти під час укладання господарських договорів та нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу»органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Згідно з ч.3 п.1.2 затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Таким чином, основною ознакою невиїзної документальної перевірки є те, що об’єктом останньої є виключно подані податкові декларації, звіти та інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі. Тобто органи державної податкової служби мають право перевіряти виключно ті документи, які пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Як встановлено судом, відповідач, здійснюючи невиїзну документальну перевірку, досліджував крім поданих позивачем документів, інші, ніж ті, що можуть бути об’єктом перевірки, які до того ж було подано підрозділом податкового органу. Таким чином, перевірка втратила ознаки невиїзної документальної, тому порядок проведення такої перевірки мав визначатися відповідно до вимог статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу».

Чинним податковим законодавством передбачений правовий механізм впливу на суб’єктів господарювання, що допустили порушення податкового законодавства, якого має дотримуватися податковий орган. Крім того, застосування юридичної відповідальності можливе лише за умови наявності складу правопорушення як сукупності передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, а саме об'єкту правопорушення; об'єктивної сторони правопорушення; суб'єкта правопорушення; суб'єктивної сторони правопорушення.

Відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, відтак за порушення податкового законодавства, що були виявлені відповідачем під час проведення перевірки позивача, має нести юридичну відповідальність саме порушник - контрагент позивача ТОВ «Венторопт-КД». У той же час підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача, відсутні.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що під час винесення оскаржуваного рішення мало місце порушення відповідачем як прав позивача, так і наведених вище принципів, а орган владних повноважень у супереч вимог ст. 19 Конституції України діяв не у спосіб встановлений законами України, що призвело до порушення прав особи –платника податків.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не надав обґрунтованих заперечень наведених позивачем доводів.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, п.1 ч.1 ст.157, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТХК Україна" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000792306/1 від 28 листопада 2008 року винесене Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м.Києва.

          Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТХК Україна" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складено та підписано – 11 серпня 2009 року.

Суддя                                                                                 Арсірій Р.О.