Ухвала суду № 43963781, 28.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/19636/14 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

28 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, скасування податкового повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0043061701,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 березня 2015 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, скасування податкового повідомлення-рішення задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0043061701 (форма «Р»), прийняте ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити. Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що правочин, укладений між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Український центр послуг», вчинений без мети створення взаємних прав та обов'язків, з метою ухилення від сплати податків, що суперечить економічним інтересам держави та суспільства та одночасно є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто є нікчемними, а тому сплачені позивачем кошти неможливо відносити до складу податкового кредиту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 06 жовтня 2014 року по 10 жовтня 2014 року ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, правонаступником якої на час розгляду справи є ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві, проведено позапланову документальну невиїзну перевірку по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_2 з контрагентом ТОВ «Український центр послуг» за період липень 2014 року, за результатами якої складено акт від 20 жовтня 2014 року №6049/26-56-17-01-04/НОМЕР_1, в якому встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом МФУ №1379 від 01 листопада 2011 року, в результаті чого донараховано податок на додану вартість у сумі 13134,67 грн. за липень 2014 року.

Позивач, не погоджуючись з висновками акту перевірки, подав до відповідача заперечення, за результатом розгляду яких листом ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві від 11 листопада 2014 року №246/К/26-56-17-01-24 повідомлено позивача, що висновки, які викладені в акті перевірки від 20 жовтня 2014 року №6049/26-56-17-01-04/НОМЕР_1, залишено без змін.

На підставі акту перевірки №6049/26-56-17-01-04/НОМЕР_1 від 20 жовтня 2014 року ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0043061701, згідно якого за порушення п.198.1, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку додану вартість на суму 16418,33 грн., у тому числі 13134,67 грн. за основним платежем та 3283,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним та підлягає скасуванню, всі надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується надання послуг та використання їх у господарській діяльності позивача, а тому останній правомірно включив суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (клієнт) та ТОВ «Український центр послуг» (експедитор) укладений договір-доручення транспортного експедирування №1/07У від 01 липня 2014 року, відповідно до умов якого клієнт доручає, а експедитор зобов'язується за винагороду організувати в інтересах клієнта транспортно-експедиційне обслуговування вантажів, пред'явлених ним до перевезення автомобільним транспортом, включаючи підготовку та забезпечення перевезення вантажів в міжнародному сполученні, а при необхідності і по території України. Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених даним договором і додатків до нього послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Строки, місце, зміст, об'єм, ціна та інші суттєві умови кожного конкретного перевезення зазначаються в заявках експедитору, які є невід'ємною частиною даного договору (п.2.2).

На підтвердження виконання умов вищезгаданого договору позивачем надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) по транспортно-експедиторському обслуговуванню №ОУ-0016305 від 02 липня 2014 року, №ОУ-0016309 від 30 липня 2014 року, №ОУ-0016307 від 16 липня 2014 року, №ОУ-0016308 від 23 липня 2014 року, №ОУ-0016306 від 09 липня 2014 року, рахунки-фактури №ОУ-0016305 від 02 липня 2014 року, №ОУ-0016309 від 30 липня 2014 року, №ОУ-0016307 від 16 липня 2014 року, №ОУ-0016308 від 23 липня 2014 року, №ОУ-0016306 від 09 липня 2014 року, податкові накладні №316 від 02 липня 2014 року, №320 від 30 липня 2014 року, №318 від 16 липня 2014 року, №319 від 23 липня 2014 року, №317 від 09 липня 2014 року, товарно-транспортні накладні №1069/7 від 02 липня 2014 року, №1072/7 від 09 липня 2014 року, №1090/7 від 16 липня 2014 року, №1099/7 від 23 липня 2014 року, №1105/7 від 30 липня 2014 року, банківську виписку на підтвердження проведення оплати послуг.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на акті ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 19 вересня 2014 року №4251/26-58-22-03-17/34914295 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Український центр послуг» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із постачальниками і покупцями за період з 01 січня 2014 року по 31 липня 2014 року», яким встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання та продажу товарів (послуг) у підприємств-постачальників і підприємств-покупців за період з 01 січня 2014 року по 31 липня 2014 року в розумінні п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання відповідача на акт ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві від 19 вересня 2014 року №4251/26-58-22-03-17/34914295 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Український центр послуг», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань, а тому за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Український центр послуг» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість. В свою чергу, відповідачем не надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання укладеного правочину.

Разом з тим, згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності ТОВ «Український центр послуг» та відсутності реального здійснення договору, укладеного ТОВ «Український центр послуг» та позивачем.

Позивачем, основними видами діяльності якого є вантажний автомобільний транспорт; надання послуг перевезення речей (переїзду), на підтвердження фактичного використання наданих ТОВ «Український центр послуг» транспортно-експедиторських послуг надано товарно-транспортні накладні, в яких зазначена дата надання послуг, номери транспортних засобів (причепів), місце відправлення, маршрут та інформація про вантаж.

Транспортно-експедиторська діяльність в Україні здійснюється у порядку та за правилами, визначеними Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», відповідно до ст.1 якого транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Згідно ст.4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

В силу ст.9 даного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи є належними доказами виконання контрагентом умов договору, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від платника податку - ТОВ «Український центр послуг», встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності наданих послуг та проведення оплати за них, використання наданих послуг в рамках власної господарської діяльності позивача, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11 листопада 2014 року №0043061701, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягають до задоволення позовні вимоги щодо визнання протиправними дій щодо складання акту документальної позапланової невиїзної перевірки №6049/26-56-17-01-04/НОМЕР_1 від 20 жовтня 2014 року, оскільки акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні ст.17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися під час проведення позапланової перевірки. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі і оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до положень чинного законодавства акт перевірки не може бути підставою для внесення відомостей, які б мали вплив на дані, задекларовані платником податків, натомість позивачем не було надано суду доказів на підтвердження факту внесення до інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» інформації на підставі акту від 20 жовтня 2014 року №6049/26-56-17-01-04/НОМЕР_1, а тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача вилучити зазначену інформацію не підлягають задоволенню та постанова суду першої інстанції в частині відмови в позові в апеляційному порядку не оскаржувалась.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 03 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 05 травня 2015 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Грищенко Т.М.

Лічевецький І.О.