Рішення № 43963094, 27.04.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р.Справа № 922/796/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

розглянувши справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна", м. Дніпропетровськ до Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", м. Луганськ про та за зустрічними позовами до про стягнення коштів Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", м. Луганськ Товариства з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна", м. Дніпропетровськ розірвання та визнання недійсним договору №5/14 від 02.01.14р.за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом - Гільбурд Р.Ю., дов. № 68 від 27.11.14 р.;

відповідача за первісним позовом - Сердюкова І.В., дов. б/н від 06.01.15 р.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач за первісним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.03.15 р., яка була прийнята судом) просить стягнути з відповідача за первісним позовом - Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" заборгованість в сумі 42059052,15 грн., в тому числі основний борг в сумі 21897522,78 грн. та 20161529,37 грн. курсової різниці. Судовий збір в сумі 73080,00 грн. позивач просить стягнути з відповідача. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом його грошових зобов'язань за договором поставки № 5/14 від 02.01.14 р.

Розпорядженням голови ВГСУ № 28-р від 02.09.14 р. було визначено, що у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя господарськими судами Луганської та Донецької областей, розгляд господарський справ підсудних господарському суду Луганської області здійснюється господарським судом Харківської області.

Враховуючи викладене, господарський суд Харківської області ухвалою від 10.02.15 р. прийняв позовну заяву та призначив її до розгляду в судовому засіданні.

06.04.15 р. представник Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" (відповідач за первісним позовом) надав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву (вх.№13312), в якій просить визнати договір поставки №5/14 від 02.01.14 р., укладений між сторонами, та всі додатки (додаткові угоди, специфікації) до нього розірваним з 01.07.14 р.

Зустрічні позовні вимоги вмотивовані існуванням форс-мажорних обставин, а саме проведенням антитерористичної операції на території Луганської області, та умовою п. 8.1 спірного договору, в якому зазначено, що якщо форс-мажорні обставини діють більше ніж один місяць, продавець та покупець мають право розірвати договір без будь-яких юридичних наслідків або суду.

Крім того, 06.04.15 р. позивач за зустрічним позовом надав через канцелярію суду зустрічну позовну заяву (вх.№13311), в якій просить визнати договір поставки №5/14 від 02.01.14 р., укладений між сторонами, та всі додатки (додаткові угоди, специфікації) до нього недійсним з моменту його укладення.

Зустрічні позовні вимоги вмотивовані тим, що при підписанні спірного договору, генеральний директор Мирошніков О.Г., як посадова особа виконавчого органу позивача за зустрічним позовом, не мав відповідних повноважень передбачених Статутом Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" та не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такого правочину. Позивач за зустрічним позовом також зауважив, що сума спірного договору становила 63072488,40 грн. та перевищувала 10 відсотків вартості активів ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" за даними останньої річної фінансової звітності (за 2013 рік), отже, відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", рішення щодо підписання спірного договору мала приймати наглядова рада. Проте, питання щодо підписання спірного договору на розгляд наглядової ради не вносилось, загальні збори також такого питання не вирішували, що, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Розглянувши зустрічні позовні заяві та додані до них документи, суд визнав їх такими, що відповідають вимогам ст.ст. 1, 2, 3, 5, 10, 12, 21, 32 - 38, 45, 54-58 ГПК України, та ухвалою від 06.04.15 р. прийняв зустрічні позовні заяви Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" до сумісного розгляду разом із первісним позовом.

10.04.15 р. відповідач за зустрічним позовом надав відзив на зустрічні позовні заяви, в якому проти задоволення зустрічних позовів заперечував та зазначив, що сертифікат про настання обставин непереборної сили не звільняє відповідача за первісним позовом від обов'язку щодо сплати боргу за отриманий товар. Позивач за первісним позовом також вважає, що відповідач за первісним позовом мав можливість виконати належним чином умови спірного договору, оскільки він здійснював часткову оплату заборгованості за спірним договором. Крім того, позивач за первісним позовом зазначив, що він не був ознайомлений з положеннями Статуту відповідача за первісним позовом щодо обмежень генерального директора Мирошнікова О.Г. на підписання спірного договору, отже, підстави для визнання його недійсним відсутні.

10.04.15 р. відповідач за первісним позовом надав відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та зазначив, що спірний договір є недійсним, оскільки при його підписанні, генеральний директор Мирошніков О.Г., як посадова особа виконавчого органу відповідача за первісним позовом, не мав відповідних повноважень, передбачених Статутом Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" та не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такого правочину. Відповідач за первісним позовом також зауважив, що сума спірного договору становила 63072488,40 грн. та перевищувала 10 відсотків вартості активів ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" за даними останньої річної фінансової звітності (за 2013 рік), отже, відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства", рішення щодо підписання спірного договору мала приймати наглядова рада. Проте, питання щодо підписання спірного договору на розгляд наглядової ради не вносилось, загальні збори також такого питання не вирішували, що, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, відповідач за первісним позовом зазначив про існуванням форс-мажорних обставин, а саме проведення антитерористичної операції на території Луганської області, які, відповідно до п. 8.1 спірного договору, надають право розірвати договір без будь-яких юридичних наслідків або суду. ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" також надав докази часткової сплати вартості товару на загальну суму 3400000,00 грн. (а.с. 74-77, 2-й том). Сплата вищезазначеної суми була також підтверджена позивачем за первісним позовом (а.с. 64-66, 2-й том).

Відповідно до пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Враховуючи оплату відповідачем за первісним позовом вартості товару на загальну суму 3400000,00 грн., суд вважає за необхідне провадження у справі, в частині стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в сумі 3400000,00 грн. припинити, відповідно до п. 1.1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору. Оскільки оплата основного боргу в сумі 3400000,00 грн. була здійснена після звернення з даним позовом до суду, витрати по сплаті судового збору в зазначеній частині покладаються на відповідача за первісним позовом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.04.15 р., за клопотанням позивача за первісним позовом, строк розгляду справи продовжено по 25.04.15 р., для надання сторонами додаткових документів.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні 27.04.15 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення зустрічних позовів заперечував.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 27.04.15 р. зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти задоволення первісного позову заперечував.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

02.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" (позивач за первісним позовом, продавець) та Приватним акціонерним товариством "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" (відповідач за первісним позовом, покупець) було укладено договір № 5/14 (далі - договір)(а.с. 16-20, 1-й том), згідно умов якого, позивач за первісним позовом зобов'язався передати у власність, а відповідач за первісним позовом прийняти та оплати заготовку у кількості 42000 тон, найменування, сортамент, кількість, ціна якої вказані в специфікаціях, які оформлені у вигляді додатків до договору, та є його невід'ємними частинами (а.с. 21-26, 1-й том). Вказаний договір від імені Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" був підписаний генеральним директором.

У відповідності до п. 2.1 договору, сума даного договору визначається вартістю товару, що поставляється в рамках дійсного договору.

Вартість товару за даним договором встановлена в гривнях та вказана в додатках до цього договору (п. 2.2 договору).

Сторони підписали специфікації на загальну суму 63072488,40 грн. (а.с. 21-26, 1-й том), а саме:

- специфікація № 1 від 14.03.2014 року на суму 8541000,0 грн.;

- специфікація № 2 від 24.04.2014 року на суму 14175540,00 грн.;

- специфікація № 3 від 12.05.2014 року на суму 13109937,00грн.;

- специфікація № 4 від 10.06.2014 року на суму 17404992,00 грн.;

- специфікація № 5 від 16.06.2014 року на суму 1120768,20 грн.;

- специфікація № 6 від 19.06.2014 року на суму 8720251,20 грн.

За період з 17.05.14 р. по 09.07.14 р. позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом було відвантажено товар на загальну суму 23424349,04 грн., що підтверджується відповідними накладними, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, залізничними накладними та відомостями вагонів, що містяться в матеріалах справи (а.с. 70-127, 1-й том). Отримання відповідачем за первісним позовом товару на зазначену суму, останнім не заперечується.

Згідно п. 4.1 договору, покупець проводить розрахунки шляхом перерахування грошових коштів у розмірі вартості партії товару протягом 45 календарних днів з дати поставки партії товару.

Відповідач за первісним позовом свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем за первісним позовом товару не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 4926826,26 грн. (1526826,26 грн. - до звернення з позов до суду, 3400000,00 грн. - після звернення з позов до суду), що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 128-143, 1-й том) та відповідними платіжними дорученням (а.с. 74-77, 2-й том), внаслідок чого заборгованість відповідача за первісним позовом склала 18497522,78 грн.

В п. 4.2 договору закріплено, що при здійсненні оплати, сума, яка має бути сплачена, повинна розраховуватись з урахуванням наступного:

У разі, якщо на дату оплати зміна офіційного курсу грн./долар США, встановленого НБУ, від середнього міжбанківського валютного ринку буле становити 3 та більше відсотки, для розрахунку суми, яка має бути сплачена за відповідним додатком, буде застосовуватись більше високий курс долара відносно української національної валюти.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.04.2014 р. (а.с. 27, 1-й том), сторони дійшли згоди, що у разі наданні продавцем покупцю відстрочки платежу за договором, сторони керуються наступними умовами оплати, зокрема, у разі збільшення або зменшення курсу долара США до гривні на дату платежу більш ніж на 3% порівняно з курсом, що діяв на дату підписання специфікації, то розмір такого платежу підлягає пропорційній зміні (п. 1.5 додаткової угоди). Позивач за первісним позовом зазначає, що відповідач за первісним позовом курсову різницю не сплачував.

На підставі викладеного, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом, окрім вартості товару, 20161529,37 грн. курсової різниці.

В той же час, позивач за зустрічним позовом вважає договір поставки № 5/14 від 02.01.14 р. недійсним, посилаючись на відсутність прийняття наглядовою радою ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" рішення про укладення спірного договору.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються зустрічні позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 87 ЦК України).

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про акціонерні товариства", установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен містити відомості, зокрема, про склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до приписів ст. 161 ЦК України:

- виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом (ч. 1);

- виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор) (ч. 2).

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача за зустрічним позовом визначається його Статутом.

Статутом позивача за зустрічним позовом (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення спірного договору, а саме в редакції, затвердженій загальними зборами акціонерів позивача за зустрічним позовом (протокол № 1 від 16.03.2011 р.) (а.с. 11-22, 2-й том), встановлено наступне:

Статтею 7.1 Статуту передбачено, що органами управління позивача за зустрічним позовом є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, директор генеральний та ревізійна комісія.

Загальні збори є вищим органом товариства (п. 7.2 Статуту).

В п. 7.12 Статуту закріплено, що наглядова рада товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства в межах компетенції, визначеної Статутом та діючим законодавством, контролює та регулює діяльність виконавчого органу (директора генерального).

Згідно з п. 7.12.2.15 Статуту, вчинення значних правочинів, щодо вчинення яких є заінтересованість, здійснюється у відповідності з діючим законодавством України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства", значний правочин - правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Згідно з ч. 1 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства", рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою.

Якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради. Рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків, але менша ніж 50 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається простою більшістю голосів акціонерів, які зареєструвалися для участі у загальних зборах та є власниками голосуючих з цього питання акцій. (ч. 2 вищезазначеної статті).

З матеріалів справи вбачається, що предметом спірного договору є поставка безперервно литих заготівок у кількості 42000 тон.

Ринкова вартість однієї тони вказаної продукції, на час укладення спірного договору, складала не менше 4520,00 грн. без врахування ПДВ, що підтверджується спірними специфікаціями, отже, загальна ринкова вартість майна, що є предметом спірного договору складала не менше 189840000,00 грн. без ПДВ.

Посилання відповідача за зустрічним позовом на відсутність в самому договорі його загальної суми, судом відхиляються, оскільки в ч. 2 ст. статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства" зазначено, що саме ринкова вартість майна, яке є предметом значного правочину визначає чи є цей правочин значний. Так, предметом спірного договору є поставка заготівок у кількості 42000 тон, отже, для визначення вартості правочину має враховуватись саме ринкова вартість безперервно литих заготівок у кількості 42000 тон.

За даними фінансової звітності ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" за 2013 рік (а.с. 31, 2-й том), вартість активів позивач за зустрічним позовом за 2013 рік становить 510140000,00 грн.

Таким чином, сума спірного договору (правочину) перевищує 25 відсотків за даними останньої річної фінансової звітності позивача за зустрічним позовом, а отже, рішення про вчинення такого правочину мало прийматись загальними зборами позивача за зустрічним позовом за поданням відповідної наглядової ради.

В той же час, питання щодо підписання спірного договору на розгляд загальних зборів позивача за зустрічним позовом за поданням наглядової ради не виносилось.

Вказані обставини свідчать про порушенням приписів ч. 2 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" під час укладення спірного договору та наявність підстав для визнання його недійсним.

Аналогічна позиція зазначена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". Так в. ч. 3 п. 3.5 вказаної Постанови зазначено, що, відповідно до пункту 22 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства", до виключної компетенції загальних зборів акціонерного товариства належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності товариства. Тому вчинення значного правочину виконавчим органом товариства за відсутності такого рішення є підставою для визнання його недійсним, якщо правочин не було схвалено в подальшому загальними зборами акціонерного товариства (стаття 241 ЦК України).

Суд наголошує, що в подальшому спірний договір загальними зборами не був схвалений, що підтверджується довідкою наглядової ради ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" (а.с. 78, 2-й том).

Суд також зазначає, що часткова оплата позивачем за зустрічним позовом поставленої відповідачем за зустрічним позовом продукції не підтверджує подальше схвалення спірного договору та всіх його умов, зокрема, і щодо сплати курсової різниці, загальними зборами ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", оскільки позивачем за зустрічним позовом була оплачена лише вартість поставленої продукції, відповідно до ст. 692 ЦК України, без врахування курсової різниці. Отже, умови спірного договору, зокрема, щодо сплати курсової різниці не були схвалені позивачем за зустрічним позовом.

При цьому, суд зауважує, що відповідач за зустрічним позовом, при підписанні спірного договору та додатків до нього у вигляді додаткових угод та специфікацій, був обізнаний про перевищення директора генерального позивача за зустрічним позовом його повноважень, оскільки, відповідно до п. 3.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зазначено, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Враховуючи, що в спірному договорі йде посилання на Статут (що підписант діє на підставі Статуту), а у відкритому доступі на веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців зазначено, що підписантом є директор генеральний ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", "обмеження згідно Статуту", суд визнає відповідача за зустрічним позовом таким, що при підписанні договору від 02.01.2014 № 5/14 був обізнаний з таким статутом ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", зокрема, і у частині, яка стосується відповідних обмежень повноважень генерального директора позивача за зустрічним позовом. Крім того, як вже було зазначено, такі обмеження передбачені законом, а саме ч. 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства".

Таким чином, твердження відповідача за зустрічним позовом про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" не знало про обмеження повноважень генерального директора ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", оскільки статут позивача за зустрічним позовом не є загальнодоступним документом, з яким відповідач за зустрічним позовом мав би змогу безперешкодно ознайомитися, судом відхиляються та спростовуються вищевикладеним.

Ч. 2 ст. 207 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За таких обставин, при підписанні договору, директор генеральний ПрАТ "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", як посадова особа виконавчого органу не мав відповідних повноважень, передбачених Законом України "Про акціонерні товариства" та Статутом і не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для здійснення такого правочину.

Все вищезазначене є підставами для визнання договору 5/14 від 02.01.2014 р. та всіх додатків до нього недійсними з моменту їх укладення.

Враховуючи визнання судом договору 5/14 від 02.01.2014 р. та всіх додатків до нього недійсними з моменту їх укладення, вимога про визнання вказаного договору та всіх додатків (додаткові угоди, специфікації) до нього розірваним з 01.07.14 р. є неправомірною та такою, що підлягає відхиленню.

Щодо вимог первісного позову про стягнення заборгованості за спірним договором, суд зазначає наступне.

Так, договір 5/14 від 02.01.2014 р., укладений між сторонами, був визнаний недійсним, втім, суд наголошує, що це не може бути підставою для звільнення покупця від обов'язку оплатити прийнятий товар, виходячи з наступного.

Як вже було зазначено, за період з 17.05.14 р. по 09.07.14 р. позивачем за первісним позовом на адресу відповідача за первісним позовом було відвантажено товар на загальну суму 23424349,04 грн., що підтверджується відповідними накладними, які були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, залізничними накладними та відомостями вагонів, що містяться в матеріалах справи (а.с. 70-127, 1-й том). Отримання відповідачем за первісним позовом товару на зазначену суму, останнім не заперечується.

Таким чином, суд вважає доведеним належними доказами факт поставки позивачем за первісним позовом товару відповідачу за первісним позовом на загальну суму 23424349,04 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Правочин може учинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку.

Таким чином, поставка товару позивачем за первісним позовом та його отримання відповідачем за первісним позовом свідчить про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст. 205 ЦК України.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між сторонами природою є договором купівлі - продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В зазначених товарних накладних не вказано строку оплати отриманого товару, тому суд виходить з того, що відповідач був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Проте, відповідач за первісним позовом свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем за первісним позовом товару не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 4926826,26 грн. (1526826,26 грн. - до звернення з позов до суду, 3400000,00 грн. - після звернення з позов до суду), що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 128-143, 1-й том) та відповідними платіжними дорученням (а.с. 74-77, 2-й том), внаслідок чого заборгованість відповідача за первісним позовом склала 18497522,78 грн.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

В пункті 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Також в Оглядовому листі Вищого господарського суду України від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі- продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, відповідач за первісним позовом був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням ст. 692 ЦК України.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач за первісним позовом 18497522,78 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач за первісним позовом визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем за первісним позовом товару, за спірними товарними накладними.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 18497522,78 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи визнання судом договору 5/14 від 02.01.2014 р. та всіх додатків до нього недійсними з моменту їх укладення, позовні вимоги щодо стягнення курсової різниці, передбаченої п. 4.2 спірного договору та п. 1.5 додаткової угоди № 1 до нього, підлягають відхиленню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, п.1-1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Зустрічний позов про визнання договору поставки №5/14 від 02.01.14 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" та Приватним акціонерним товариством "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", та всіх додатків (додаткові угоди, специфікації) до нього недійсним - задовольнити.

Визнати договір поставки №5/14 від 02.01.14 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" та Приватним акціонерним товариством "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", та всі додатки (додаткові угоди, специфікації) до нього недійсним з моменту його укладення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Пісаржевського, 1-а, код ЄДРПОУ 33668606) на користь Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" (91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, корпус 14, код ЄДРПОУ 13392898) 1218,00 грн. судового збору.

В задоволенні зустрічного позову про визнання договору поставки №5/14 від 02.01.14 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" та Приватним акціонерним товариством "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського", та всіх додатків (додаткові угоди, специфікації) до нього розірваним з 01.07.14 р. - відмовити.

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ЛУГЦЕНТРОКУЗ ім. С.С Монятовського" (91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 107, корпус 14, код ЄДРПОУ 13392898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інетрпайп - Україна" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Пісаржевського, 1-а, код ЄДРПОУ 33668606) основний борг в сумі 18497522,78 грн. та 38048,19 грн. судового збору.

Провадження у справі в частині стягнення з відповідача за первісним позовом основного боргу в сумі 3400000,00 грн. - припинити.

В задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення 20161529,37 грн. курсової різниці - відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 30.04.2015 р.

Суддя Т.В. Інте