Ухвала суду № 43943063, 09.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 року м. Київ К/800/54795/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області, Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду першої інстанції з позовом в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області за № 4-0 від 02.01.2013 року «Про звільнення ОСОБА_4»;

- поновити ОСОБА_4 на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації;

- визнати недійсним запис № 24 від 02.01.2013 року в трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_4;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи із 2 січня 2013 року по день поновлення на роботі;

- стягнути з Перечинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 20000,00 гривень моральної шкоди;

- стягнути з Перечинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 судові витрати - оплату послуг адвоката в сумі 2500 гривень.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2014 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивача правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову про часткове задоволення позовних вимог:

- визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області № 4-о від 02.01.2013 р. «Про звільнення ОСОБА_4»;

- поновлено позивача на посаді начальника Управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області з 02.01.2013 року;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області в користь позивача 48609,28 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу без урахування прибуткового податку (податку на доходи фізичних осіб) та інших обов'язкових платежів;

- стягнуто з Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області на користь ОСОБА_4 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн.. понесених витрат на правову допомогу;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що станом на момент видання оскаржуваного наказу та розгляду справи у суді першої інстанції, порушення позивачем закону, встановлення допущення державним службовцем дій та вчинків, які тягнуть чи потягли негативні наслідки відповідачем не встановлено та не доведено.

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ОСОБА_4 працювала на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації та 02.01.2013 року розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації за № 4-о «Про звільнення ОСОБА_4» була звільнена з посади відповідно до статей 6 і 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу». При цьому до уваги було взято акт проведення службового розслідування на виконання розпорядження виконуючого обов'язки голови районної державної адміністрації від 12.11.2012 року за № 307 «Про створення комісії з проведення службового розслідування» від 29.12.2012 року та погодження Головного управління праці та соціального захисту населення облдержадміністрації № 1475/01-22 від 02.01.2013 року.

З копії акту проведення службового розслідування на виконання розпорядження виконуючого обов'язки голови районної державної адміністрації від 12.11.2012 р. за № 307 «Про створення комісії з проведення службового розслідування» від 29.12.2012 р. вбачається, що комісія прийшла до висновку надати рекомендації голові районної державної адміністрації щодо припинення з 02.01.2012 р. перебування на державній службі в Перечинській районній державній адміністрації відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про державну службу» шляхом звільнення з посади начальника управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації ОСОБА_4 за порушення присяги державних службовців відповідно до ст. 17 цього Закону та на підставі акта за результатами службового розслідування. При цьому комісія виходила з того, що ОСОБА_4 притягалась раніше до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з 23.01.2012 року за прогул без поважних причин відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації № 4-о від 23.01.2012 р. «Про звільнення ОСОБА_4» та була поновлена на цій посаді з 17.12.2012 р. відповідно до розпорядження голови районної державної адміністрації № 129-о від 17.12.2012 р. «Про поновлення ОСОБА_4 на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації» та вдруге була притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани відповідно до розпорядження голови райдержадміністрації № 140-о від 29.12.2012 р. «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_4», порушення законодавства щодо фінансово-господарської діяльності управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації за період з 01.01.2010 р. по 01.10.2012 р. в основному допущені під час перебування на посаді начальника управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації ОСОБА_4

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП України). Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі : порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 цього Закону.

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 цього Закону визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби. Слід зазначити, що припинення державної служби відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону України «Про державну службу» законодавець визначив ще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 КЗпП України), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у ст. 149 КЗпП України.

У частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» наведено текст присяги державного службовця такого змісту : «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Аналізуючи текст Присяги, можна дійти висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Як зазначалось вище, підставами для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення є те, що позивач раніше притягалась до дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та нею порушено законодавство щодо фінансово-господарської діяльності управління праці та соціального захисту населення райдержадміністрації за період з 01.01.2010 року по 01.10.2012 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач безпідставно послався як на одну з підстав звільнення з посади позивача, її попереднє звільнення, яке в судовому порядку, на час вирішення питання про її звільнення, було визнане протиправним справа № 2а-0770/583/12 (т. І а.с. 208).

Крім того, висновком комісії конкретно не зазначено які з порушень допущені ОСОБА_4. а які ОСОБА_5, який обіймав посаду начальника управління в період звільнення ОСОБА_4 за прогул без поважних причин з 23.01.2012 року до її фактичного поновлення на посаді 17.12.2012 року.

Станом на момент видання оскаржуваного наказу та розгляду справи у суді першої інстанції, порушення позивачем закону, встановлення допущення державним службовцем дій та вчинків, які тягнуть чи потягли негативні наслідки відповідачем не встановлено та не доведено.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що позивача протиправно звільнено із займаної посади, а тому розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації Закарпатської області за № 4-0 від 02.01.2013 року «Про звільнення ОСОБА_4» підлягає скасуванню, а позивач поновленню на державній службі.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу який необхідно стягнути з відповідача на користь позивача з урахуванням ч. 2 ст. 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Крім того, суд апеляційної інстанції з дотриманням ст.ст. 87, 90 КАС України та ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» стягнуто на користь позивача витрати на правову допомогу.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи відповідача про те, що призначення на посаду начальника управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації призначено особу, яка перебуває у щорічній оплачуваній відпустці та знаходиться на амбулаторному лікуванні у гінекологічному відділенні районної лікарні з діагнозом : вагітність 30 тижнів, оскільки вказані обставини не спростовують протиправність звільнення позивача та вказані обставини не позбавляють позивача права оскаржувати вищезазначене розпорядження та бути поновленою на посаді.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в

адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Перечинської районної державної адміністрації відхилити, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2014 року у справі № 807/268/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер О.В. Карась

А.О. Рибченко