Ухвала суду № 43939427, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/52367/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року

у справі №2а-18404/11/2670

за позовом Приватного підприємства «Агротехкомплект»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Агротехкомплект» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі - Відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 23 квітня 2012 року відмовив у задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суду постановою від 07 серпня 2012 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від 12 липня 2011 року №0000512330 та №0000522330.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду попередньої інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Аметт» та ТОВ «Штудіан», які мали правові відносини з платниками податків за період з 01 вересня 2008 року по 30 вересня 2009 року, про що склав акт від 16 травня 2011 року №134/23-304/30783213, яким встановив порушення позивачем вимог підпунктів 5.2.1, 5.3.9 пункту 5.2, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивач занизив податок на прибуток на 1 574 351,00 грн., а також підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занизив податок на додану вартість на 1 259 483,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 12 липня 2011 року №0000512330, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 1 967 939,00 грн., з яких 1 574 351,00 грн. за основним платежем та 393 588,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000522330, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 574 354,00 грн., з яких 1 259 483,00 грн. за основним платежем та 314 871,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Аметт» та ТОВ «Штудіан» за нікчемними правочинами.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаними контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Аметт» та ТОВ «Штудіан».

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2008 року між ТОВ «Аметт» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір поставки №01-09, за умовами якого Постачальник зобов'язався поставити товар (передати у власність покупця) для використання у господарській діяльності, а Покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. Згідно Додаткової угоди від 13 лютого 2009 року №1 за домовленістю сторін внесено зміни до Договору №01-09 у пункт «місцезнаходження та реквізити сторін» для позивача. У подальшому укладено договори поставки від 19 січня 2009 року №19-01, від 01 червня 2009 року №01-06.

Крім цього, 01 вересня 2009 року між ТОВ «Штудіан» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір №Ш-45 поставки товару за аналогічних умов.

За результатом вчинення вказаних господарських операцій позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит відповідних податкових періодів.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи податковими, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару та банківськими виписками про оплату.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

З огляду на встановлення судом апеляційної інстанції факту документального підтвердження витрат позивача понесених у рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «Аметт» та ТОВ «Штудіан», а також використання придбаних товарів підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток.

Також колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту по податковим накладним, отриманим від ТОВ «Аметт» та ТОВ «Штудіан».

Так, відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Аметт» та ТОВ «Штудіан».

Доводи податкового органу про відсутність первинних документів, які б підтверджували поставку придбаного позивачем товару, як підставу відсутності у нього права на формування податкового кредиту та валових витрат, не заслуговують на увагу, оскільки за умовами договорів поставка товару була здійснена за рахунок постачальників.

Анулювання реєстрації ТОВ «Штудіан» та ТОВ «Аметт» в якості платників податку на додану вартість, як підстава для висновків податкового органу про нікчемність укладених угод, також не заслуговує на увагу, оскільки анулювання таких платників відбулося, відповідно, 05 листопада 2010 року та 16 серпня 2011 року, а господарська діяльність позивача з вказаними контрагентами була перевірена відповідачем за період з 01 вересня 2008 року по 30 вересня 2009 року.

Також, необґрунтованими є посилання скаржника на висновок експерта від 02 лютого 2011 року №32, складеного в ході розслідування кримінальної справи №69-107 порушеної за фактом створення фіктивних підприємств, зокрема й щодо ТОВ «Штудіан» та ТОВ «Аметт», з огляду на те, що постановою старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України Горбатюка О.В. від 27 квітня 2011 року кримінальну справу №69-107 порушену відносно ОСОБА_5, ОСОБА_6 та невстановлених осіб за фактом створення фіктивних підприємств TOB «Аметт» та TOB «Штудіан», за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, закрито за відсутністю складу злочину.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2012 року у справі №2а-18404/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.