Ухвала суду № 43926292, 22.04.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого - судді Максимчук З.М.,

суддів - Григоренка М.П., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання - Шептицька С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Здолбунівської міської ради Рівненської області про визнання права власності на гараж, зобов»язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 26 січня 2015 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на незаконність та необґрунтованість прийнятого рішення, ухваленого на неповно з»ясованих обставинах справи з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що 02.10.2013 року власники приміщення бані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 протиправно захопили гараж, перегородили заїзд металевим парканом, а ворота гаража заложили дровами, тим самим позбавили позивача права користування майном.

Судом також не враховано і те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не мають права власності на земельну ділянку, яка є державною власністю.

Доводить, що з 24 липня 2002 року фірма «Топас» припинила свою господарську діяльність, а всі функції відносно бані і гаража перебрав на себе він, фізична особа -підприємець ОСОБА_1, який з 20.01.2012 року припинив підприємницьку діяльність.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю.

_______________

Справа № 562/2929/14-ц Головуючий у суді 1 інстанції - Шуляк А.С.

Провадження № 22-ц/787/486/2015 Суддя-доповідач - Максимчук З.М. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з»явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані / пропущення строку позовної давності тощо/, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням Здолбунівської міської ради від 25.12.1991 року було надано дозвіл кооперативу «Ремонтник» на будівництво 2-х автогаражів, зблокованих з існуючим приміщенням лазні, кооператив в подальшому був реорганізований в приватне підприємство фірму "Топас», то власником спірного гаража могло бути підприємство, якому і належить право звернення до суду з позовом у разі порушення, невизнання або оспорювання відповідачами його права на спірне приміщення гаража, а не позивач, фізична особа, права якого жодним чином не порушені.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. /ч.1 ст.3 ЦПК України/.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України /ст.4 ЦПК України/.

Відповідно до ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.

Будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта нерухомості здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів у порядку, визначеному статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" (ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність").

Будівництво без належного дозволу має місце як при відсутності дозволу на будівництво, так і при відсутності дозволу на виконання будівельних робіт.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно рішення виконавчого комітету Здолбунівської міської Ради народних депутатів Рівненської області № 278/6 від 25 грудня 1991 року надано дозвіл кооперативу «Ремонтник» на будівництво двох автогаражів, комори, зблокованих з існуючим приміщенням лазні. Пунктом другим вказаного рішення зазначено виготовити технічну документацію в установленому порядку./ а.с. 24/.

Всупереч вимогам ст.ст.10,60 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, позивач не надав доказів на обґрунтування своїх позовних вимог та яким чином відповідачі порушують його права.

Твердження позивача про те, що будівництво гаража було розпочато кооперативом «Ремонтник», а завершене правонаступником кооперативу- приватною фірмою «Топас», яка по праву засновника належить позивачу, ніякими доказами не підтверджується.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20.12.2007 року власниками нежитлової будівлі лазні, розташованої у АДРЕСА_1, загальною площею 182,9 кв.м. є в рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /а.с.46/

Власниками земельної ділянки площею 0,0400 га відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 02.02.2009 року, розташованої по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Цільове призначення і використання земельної ділянки для обслуговування будівлі лазні./а.с. 50/.

Судом також встановлено, що на спірній земельній ділянці побудовано автогараж без затвердженого проекту та дозвільної документації.

За змістом статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2004 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов»язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тому правила статті 376 ЦК про наслідки самочинного будівництва застосовуються і до об'єктів, побудованих до набрання чинності ЦК та Законом № 3038-VI.

Суд першої інстанції, покликаючись на ст.ст.55, 62, 63, 66 ГК України, правильно дійшов висновку, що в даному випадку власником спірного гаража могло бути підприємство, якому і належить право звернення до суду у разі порушення, невизнання або оспорювання відповідачами його права на спірний гараж, а не позивач, право якого жодним чином не порушено.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи і прийшов до правильного висновку, що позов не підлягає до задоволення.

При ухваленні рішення норми матеріального і процесуального права не були порушені, тому підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: З.М.Максимчук

Судді: М.П.Григоренко

Ю.М.Рожин