Ухвала суду № 4392345, 08.04.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2009 р.Справа № 22-а-206/09 Колегія суддів у складі: Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., суддя Гуцал М.І.

при секретарі Баглаєнко Я.В.

за участю:

представника позивача –Бойко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Конотопської МДПІ Сумської області на постанову Господарського суду Сумської області від15.05.2008 року по справі№ АС17/212-08

за позовом ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»

до Конотопської МДПІ Сумської області

за участю Прокуратури Сумської області

про           визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ Сумської області № 0000362311/0 від 19.02.08 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 163416,0 грн.

Постановою Господарського суду Сумської області від 15.05.08 р. позовні вимоги ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»були задоволені і визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Конотопської МДПІ № 0000362311/0 від 19.02.08р.

Відповідач, Конотопська МДПІ Сумської області, не погодився з даною постановою і подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Мотордеталь-Конотоп», посилаючись на те, що судом не повно були з’ясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального права, оскільки при проведенні зустрічних перевірок основних постачальників позивача було встановлено, що по ланцюгам постачання є підприємства з ознаками «фіктивності».

В запереченні проти апеляційної скарги позивач наполягає на законності та обґрунтованості постанови суду та просить залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 64/23-5/30573983 від 18.02.08 р. документальної невиїзної перевірки підприємства позивача з питань правомірності заявлених до відшкодування з бюджету сум ПДВ по деклараціях за січень, березень та серпень 2007 р., за результатами якої були встановлені порушення позивачем вимог п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п. 7.4.1 та п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ».

Виявлені порушення за даними перевіряяючих пов’язані з тим, що за результатами направлених відповідачем запитів на виконання вимог Наказу ДПА України № 350 від 18.08.05 р. „Про порядок відшкодування податку на додану вартість" по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг), отриманих позивачем, не виявлено факту надмірної сплати ПДВ, оскільки за наслідками отриманих відповідей на запити відповідачем в ланцюгах постачальників виявлено підприємства, щодо яких є неможливим проведення їх перевірки на предмет сплати ними до бюджету ПДВ через те, що на момент надходження таких відповідей підприємства, які перевірялись, знаходилися або у розшуку, або зняті з обліку, або знаходилися у стадії банкрутства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав на те, що у відповідності до приписів п. 7.7.3 та п. 7.7.4. ст. 7 Закону України „Про ПДВ" позивачем були подані до відповідача податкові декларації за періоди, що перевірялися, –січень, березень та серпень 2007 р. з доданими до них заявами про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунками сум бюджетного відшкодування. В установлені строки копії податкових декларацій були надані позивачем до органів державного казначейства, про що свідчать відповідні відмітки на податкових деклараціях.

Після отримання від платника податку податкову звітність за вказані періоди ДПІ були проведені виїзні позапланові перевірки, про що були складені довідки від 30.03.07 р., від 14.06.07 р. та від 30.11.07 р. про підтвердження заявленої до відшкодування суми ПДВ.

Але, як свідчать матеріали справи, відповідачем в подальшому з посиланням на положення п. 1 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»була призначена та проведена документальна невиїзна перевірка від 18.02.08 р.

В позові позивач наполягав на незаконності та безпідставності проведення вказаної перевірки, посилаючись на положення п. 7.7.5, п. 7.7.7 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 4.2.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що за своїми ознаками документальна невиїзна перевірка від 18.02.08 р. є позаплановою документальною перевіркою, оскільки при її проведенні були використані документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, дані особового рахунку платника, тоді як предметом дослідження при проведенні невиїзної (камеральної) перевірки є виключно податкові декларації.

Слід відмітити, що порядок призначення та проведення позапланової документальної перевірки визначені ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та п. 7.7.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»якщо предметом дослідження є заявлена до відшкодування з бюджету сума ПДВ.

З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що перевірка від 18.02.08 р. фактично є повторною по відношенню до раніш проведених перевірок за січень, березень та серпень 2007 р., але при її призначенні та проведенні відповідачем не були дотримані вимоги ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», оскільки відсутні докази отримання рішення суду про призначення цієї перевірки з урахуванням того, що ця перевірка не могла бути проведена на підставі наказу керівника ДПІ.

Таким чином, слід зробити висновок, що при призначенні та проведенні перевірки відповідач діяв всупереч положенням ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», чим порушив приписи ст. 19 Конституції України.

Як вказано вище, підставою для зменшення заявленої до відшкодування суми ПДВ стало те, що за наслідками отриманих відповідей на запити відповідачем в ланцюгах постачальників виявлено підприємства, щодо яких є неможливим проведення їх перевірки на предмет сплати ними до бюджету податку на додану вартість, через те, що на момент надходження таких відповідей підприємства, які перевірялись, знаходилися або у розшуку, або зняті з обліку, або знаходилися у стадії банкрутства.

Через вказані підстави відповідачем не було підтверджено або спростовано факту сплати вказаними постачальниками до бюджету ПДВ, у зв'язку з чим був зроблений висновок про порушення позивачем п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»з урахуванням п. 1.3. та п. 1.8 ст. 1 вказаного закону та відсутність підстав для повернення суми бюджетного відшкодування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про ПДВ" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Таким випадком відповідно до п. 7.7.1 ст. 7 Закону є різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 7.7.2 ст. 7 Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведеної норми вбачається, що питання щодо встановлення від'ємного значення суми ПДВ поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування) і цей факт Законом не ставився у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб, щодо яких відповідач не підтвердив та не спростував факту сплати ними до бюджету ПДВ.

Бюджетному відшкодуванню підлягає сума податку фактично сплаченого отримувачем товарів та послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів та послуг за умови виникнення у такого платника права на податковий кредит.

Відповідно до 7.4.1 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) ... протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Відповідно до п. 7.4.5 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту).

При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету.

Таким чином, Закон не ставить право позивача на податковий кредит, так само як і право на бюджетне відшкодування, у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону вбачається, що право на податковий кредит у позивача виникло в зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду завіреними копіями договорів, оригіналами банківських платіжних доручень про сплату коштів постачальникам позивача та завіреними належним чином копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Крім того, позивачем до суду апеляційної інстанції були надані документи, які підтверджують реальність та законність проведених господарських операцій, наявність у постачальників відповідних дозвільних документів на здійснення поставок товарів, а у позивача –на їх переробку.

До того ж, право позивача на бюджетне відшкодування та правильність розрахунків суми ПДВ, що підлягає поверненню, підтверджена наявними в матеріалах справи довідками самого відповідача, в яких зазначено, що заявлена позивачем сума до відшкодування - підтверджується.

Відповідно до п. 10.2 ст. 10 Закону України „Про ПДВ" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до п. 10.4 ст. 10 Закону контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язки з контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону покладаються на відповідача, а не позивача, у зв'язку з чим відсутні підстав для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зважаючи на те, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було прийняте за результатами незаконно проведеної перевірки, без врахування фактичних обставин та при довільному трактуванні норм чинного законодавства суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстави для зменшення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ на загальну суму 163416,0 грн. і на законних підставах задовольнив позов.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.08 р. по справі № 2-а-1260/08 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Конотопської МДПІ Сумської області на постанову Господарського суду Сумської області від15.05.2008 року по справі№ АС17/212-08 –залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Сумської області від15.05.2008 року по справі№ АС17/212-08 за позовом ТОВ «Мотордеталь-Конотоп»до Конотопської МДПІ Сумської області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий                                         Ю.М. Філатов

Судді                                                                                           Н.С. Водолажська

                                                                                                     М.І. Гуцал

Повний текст ухвали виготовлений 13.04.2009 р.