Постанова № 4392268, 12.03.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2009 р. м. Харків

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Баглаєнко Я.В.

за участю представників:

представника позивача –Кузьменко В.О.

представника третьої особи –Скрипник Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державного підприємства «Український державний центр радіочастот»в особі Полтавської філії центру «Укрчастотнагляд»та ДПІ у м. Полтава на постанову Господарського суду Полтавської області від12.02.2008 року по справі№ 4557-17/141

за позовом Полтавського обласного радіотелевізійного передавального центру

до ДПІ у м. Полтава

третя особа Державне підприємство «Український державний центр радіочастот» в особі Полтавської філії центру «Укрчастотнагляд»

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Полтавський обласний радіотелевізійний передавальний центр, звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача, ДПІ у м. Полтава, за участю третьої особи, Державне підприємство «Український державний центр радіочастот», в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві №0000442302/0 від 29.12.06 р.

Постановою Господарського суду Полтавської області від12.02.08 р. адміністративний позов Полтавського обласного радіотелевізійного передавального центру до ДПІ у м. Полтава про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення був задоволений.

Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000442302/0 від 29.12.06 р. про визначення податкового зобов’язання по платі за використання радіочастот в сумі 390672,51 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 194532,87 грн. Також стягнуто з Державного бюджету України на користь Полтавського обласного радіотелевізійного передавального центру витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,4 грн.

Відповідач та третя особа не погодились з зазначеною постановою суду першої інстанції та подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Господарського суду Полтавської області від12.02.08 р. по справі№ 4557-17/141 та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені в скаргах.

Позивач надав до суду письмові заперечення на апеляційні скарги, в яких просить залишити без задоволення скарги, а оскаржувану постанову суду першої інстанції –без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, постанову суду першої інстанції, вислухавши осіб, які прибули в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення є акт № 815/23-6/01187779 від 22.12.06 р. виїзної планової перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.04 р. по 30.09.06 р., при проведенні якої перевіряючими були виявлені порушення вимог ст. 57 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» та Постанови КМУ № 77 від 31.01.01 р. «Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України».

Виявлені порушення з боку позивача за даними перевіряючих пов’язані з тим, що технологічний процес надання послуг технічними засобами по розповсюдженню телерадіопрограм передбачає використання радіочастот, без якого неможливо виконати замовлення телерадіоорганізацій на розповсюдження їх програмної продукції.

Для надання послуг по розповсюдженню телерадіопрограм, згідно укладених із контрагентами договорів у своєму виробничому процесі протягом періоду, що перевірявся, підприємство використовувало передавачі, які працювали на різних частотах, забезпечували розповсюдження телерадіопрограм на території Полтавської та Харківської областей.

Крім того, ПОРПЦ використовує радіорелейні лінії, в т.ч. радіорелейні прольоти.

Зважаючи на те, що підприємство не нараховувало та не сплачувало до відповідного бюджету плату за використання радіочастот, відповідачем був зроблений висновок, що за період з 01.10.04 р. по 30.09.06 р. у підприємства накопичувався борг: телебачення - 370560,0 грн., радіомовлення - 9064,80 грн., радіорелейний зв'язок - 11047,70 грн.

В позові та поясненнях в суді апеляційної інстанції позивач наполягав на тому, що ПОРПЦ не є користувачем радіочастот, а тому не повинен нараховувати та сплачувати відповідні платежі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з доводами позивача і визнав відсутність у нього обов’язку нараховувати та сплачувати плату за користування радіочастотами з посиланням, зокрема, на положення Закону України «Про телекомунікації».

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що наведений в постанові суду вищевказаний Закон встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій і визначає повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

При цьому даний Закон використовує поняття «абонент»- споживач телекомунікаційних послуг, який отримує телекомунікаційні послуги на умовах договору, котрий передбачає підключення кінцевого обладнання, що перебуває в його власності або користуванні, до телекомунікаційної мережі; та «абонентна плата»- фіксований платіж, який може встановлювати оператор телекомунікацій для абонента за доступ на постійній основі до своєї телекомунікаційної мережі незалежно від факту отримання послуг.

Даний Закон визначає, що телекомунікації (електрозв'язок) це передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах, телекомунікаційна мережа - комплекс технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Оскільки позивач в правовідносинах, що були предметом дослідження при проведенні перевірки, не є абонентом і не сплачує абонентну плату, а даний Закон не регулює порядок та підстави нарахування та сплати до бюджету плати за користування радіочастотами, то посилання в судовому рішення на даний Закон є помилковим.

Також колегія суддів вважає необхідним відмітити, що правовідносини у сфері користування радіочастотами врегульовані Законом України «Про радіочастотний ресурс України» і відповідно до ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»збір за використання радіочастотного ресурсу включений до загальнодержавних податків та зборів.

Закон України «Про радіочастотний ресурс України»визначає, що користування радіочастотним ресурсом це діяльність, пов'язана із застосуванням радіоелектронних засобів та/або випромінювальних пристроїв, що випромінюють електромагнітну енергію в навколишній простір у межах радіочастотного ресурсу; а користувачем радіочастотного ресурсу є юридична або фізична особа, діяльність якої безпосередньо пов'язана з користуванням радіочастотним ресурсом відповідно до законодавства.

При цьому Закон визначає, що радіочастотним ресурсом є частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та/або приймання електромагнітної енергії радіоелектронними засобами і яку можливо використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнародного права, а також на виділених для України частотно-орбітальних позиціях.

В ст. 5 наведеного Закону, в редакції, що діяла у період, що перевірявся, встановлено, користувачі радіочастотного ресурсу України поділяються на спеціальні і загальні. До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України відносяться підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства з надзвичайних ситуацій України та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної податкової адміністрації України (у частині застосування радіоелектронних засобів податковою міліцією), якщо їх діяльність пов'язана з використанням радіоелектронних засобів виключно для виконання функціональних обов'язків і за умови їх фінансування виключно за рахунок Державного бюджету України, а також Міністерства транспорту України в частині застосування радіоелектронних засобів об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України та забезпечення польотів.

Оскільки позивач не відноситься до переліку спеціальних користувачів, то в розумінні даної норми є загальним користувачем радіочастотного ресурсу України.

Дана категорія користувачів також поділяється на суб'єктів господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм, та суб'єктів господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів.

Як встановлено судовою колегією, і це не спростовується представниками сторін, позивач не надає послуг телекомунікаційних послуг (в розумінні Закону України «Про телекомунікації»), але надає послуги по розповсюдженню телерадіопрограм.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи міститься документи, які підтверджують те, що в господарській діяльності позивач використовує власні та орендовані РЕЗ, а згідно інформації, наданої Українським державним центром радіочастот, станом на 13.10.06 р. ПОРПЦ з 71 телерадіомовних передавачів на підставі відповідних дозволів експлуатувалися 26 телевізійних та 2 радіомовні передавачі для надання послуг телебачення і радіомовлення, в тому числі і на території Харківської області. Наведені факти представник позивача в судовому засіданні не заперечував.

Зважаючи на те, що надані до матеріалів справи документи підтверджують те, що позивач є користувачем радіочастот, то на нього в повній мірі розповсюджуються приписи Закону України «Про радіочастотний ресурс України».

Також слід відмітити, що в постанові суду першої інстанції зроблено посилання на положення п 467 Постанови КМУ № 720 від 09.08.05 р., який визначає, що послуги ефірного телерадіомовлення надаються споживачам (телерадіоорганізаціям) на підставі договору та за наявності ліцензії Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Для трансляції програм, створених на виконання державного замовлення, оператором і державним замовником оформляється державний контракт.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що вказаною постановою КМУ були затверджені Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, які відповідно до Закону України "Про телекомунікації" та інших нормативно-правових актів визначають порядок надання та отримання телекомунікаційних послуг, регулюють відносини між операторами, провайдерами телекомунікацій і споживачами телекомунікаційних послуг і дія цих Правил поширюється на відносини операторів, провайдерів телекомунікацій, які згідно із законодавством надають телекомунікаційні послуги у телекомунікаційних мережах загального користування, юридичних та фізичних осіб - споживачів телекомунікаційних послуг.

З аналізу положень вказаних Правил слід зробити висновок, що ними регулюються правовідносини, які виникають між позивачем та його контрагентами, але жодним чином не стосуються його взаємовідносин з бюджетом.

Також колегія суддів звертає увагу та те, що суд першої інстанції допустив некоректне цитування п. 467 Правил, оскільки дана норма визначає, що оператор не має права відмовити у наданні телерадіоорганізаціям технічних засобів для користування каналами мовлення у разі наявності у нього технічної можливості, тобто не відноситься до обставин, що досліджуються в даній справі.

Як вказано вище, надані до матеріалів справи документи підтверджують те, що позивач є користувачем радіочастот, а тому відповідно ч. 5 п. 2 ст. 6 Закону України «Про радіочастотний ресурс України»зобов'язаний вносити платежі та збори, передбачені законом, а також у встановленому НКРЗ порядку плату за радіочастотний моніторинг у смугах радіочастот загального користування.

В позові та поясненнях представника в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції позивач наполягає на тому, що він не може вважатися користувачем радіочастот, оскільки у нього не було відповідної ліцензій. Проте, як пояснив представник позивача, у період, що перевірявся, і до дати отримання ліцензії на технічне обслуговування і експлуатацію мереж ефірного телемовлення на території м. Полтави та Полтавську область від 11.10.05 р. ним надавалися такі послуги і у відсутності такої ліцензії.

Оскільки підставою для визначення податкових зобов’язань та прийняття податкового повідомлення-рішення були обставини, які пов’язувалися з наявністю або відсутністю дозволу, то колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на порядок ліцензування такої діяльності при фактичному здійсненні такої діяльності. Крім того, дані посилання не спростовують висновків стосовно того, що позивач є користувачем радіочастотного ресурсу України.

Слід відмітити, що щомісячно платник збору самостійно визначає суму збору за користування радіочастотним ресурсом України у порядку, встановленому ст. 57 Закону України «Про радіочастотний ресурс України», виходячи з розмірів установлених ставок збору, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 31.01.01 р. «Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України».

Підприємство позивача в порушення п. 2 ст. 57 Закону України «Про радіочастотний ресурс в Україні»не нараховувало та не сплачувало щомісячний збір за використання радіочастотного ресурсу України відповідно до ставок щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України, затверджених постановою КМУ № 77 від 31.01.01 р.

Листом Державної інспекції зв'язку НКРЗ України № 2185/01/072 від 14.08.07 р. повідомлено, що комісією Державної інспекції зв'язку НКРЗ України було перевірено дотримання Полтавським ОРТПЦ вимог законодавства у сфері користування радіочастотним ресурсом України. У ході перевірки встановлено, що сплата збору підприємством за користування радіочастотним ресурсом України до Державного бюджету України до отримання ліцензії на користування радіочастотним ресурсом України (серія АВ № 1204498 від 08.12.06 р.) не здійснювалася, що є порушенням вимог ст. 57 Закону України «Про радіочастотний ресурс України», Постанови КМУ № 77 від 31.01.2001 р. «Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу України»та не подавало до органів податкової служби податкові декларації щомісячно протягом 20 календарних днів, наступних за останнім днем звітного (податкового) місяця.

Всього за період, що перевірявся, платником не нараховані та не сплачені до бюджету сума щомісячного збору за використання радіочастотного ресурсу України в розмірі 390672,51 грн. відповідно переліку передавачів, які здійснюють розповсюдження теле та радіомовних програм та відповідно щомісячних відомостей завантаження технічних засобів та звітів про роботу технічних засобів, які підтверджують факт функціонування вищезазначених передавачів.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач діяв у межах та у спосіб передбачений діючим законодавством та податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0000442302/0 від 29.12.06 р. про визначення податкового зобов’язання в сумі 390672,51 грн. є правомірним.

Також колегія суддів вважає доцільним відмітити, що відповідно положенням п. 1 ст. 7 та п. 2 ст. 58 Закону України «Про радіочастотний ресурс України»за несвоєчасне внесення до бюджету належної до сплати суми збору за користування радіочастотним ресурсом України нараховується пеня відповідно до законодавства.

Як вбачається з наданого до матеріалів справи оскарженого податкового повідомлення-рішення, відповідачем були застосовані до платника штрафні санкції, передбачені п. 17.1.1 та п. 17.1.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», які встановлюють, що платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку, а у разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "а" п. 4.2.2 ст. 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Оскільки ні до оскарженого податкового повідомлення-рішення, ні в подальшому відповідачем не наданий розрахунок застосованих фінансових санкцій в порядку, визначеному вищенаведеними нормами, а в поясненнях в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції мова йшла про застосування фінансових санкцій саме у зв’язку з несплатою збору, то колегія суддів вважає безпідставним застосування таких санкцій (у відсутності відповідного розрахунку) при обов’язку нарахування пені за несвоєчасну сплату збору за користування радіочастотами.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Господарського суду Полтавської області від12.02.08 р. по справі№ 4557-17/141 прийнята з порушенням норм чинного матеріального права і підлягає скасуванню в частині.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Державного підприємства «Український державний центр радіочастот»в особі Полтавської філії центру «Укрчастотнагляд»та ДПІ у м. Полтава на постанову Господарського суду Полтавської області від12.02.08 р. по справі№ 4557-17/141 –задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від12.02.08 р. по справі№ 4557-17/141 за позовом Полтавського обласного радіотелевізійного передавального центру до ДПІ у м. Полтава про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення –скасувати в частині задоволення позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0000442302/0 від 29.12.06 р. про визначення податкового зобов’язання по платі за користування радіочастотами в сумі 390672,51 грн.

В цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0000442302/0 від 29.12.06 р. про визначення податкового зобов’язання по платі за користування радіочастотами в сумі 390672,51 грн.

В іншій частині постанову Господарського суду Полтавської області від12.02.08 р. по справі№ 4557-17/141 –залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий                                         Ю.М. Філатов

Судді                                                                                           Н.С. Водолажська

                                                                                                     М.І. Гуцал

Повний текст постанови виготовлений 17.03.2009 р.