Постанова № 4392190, 12.02.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

61064, м.Харків, вул.Володарського, 46 (1 корпус)

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2009 р. м. Харків

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Гуцал М.І.

при секретарі Житєньовій Н.М.

за участю:

представника відповідача Горбенко С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ДПІ у Ленінському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від24.09.2007 року по справі№ АС-13/102-07

за позовом ТОВ «Ортус»

до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова

про визнання недійсним повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ «Ортус», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Ленінського району м. Харкова від 19.02.07 р. № 0000402310/0 про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 204988,38 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 102494,19 грн., та № 0000412310/0 про визначення податкового зобовязання по ПДВ в сумі 50886,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 25443,0 грн.

Постановою Господарського суду Харківської області від24.09.07 р. адміністративний позов ТОВ «Ортус»до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова про визнання недійсним податкові повідомлення-рішення був задоволений частково.

Судовим рішенням були визнані недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Ленінського району м. Харкова від 19.02.07 р. № 0000402310/0 в частині визначення податкових зобовязань по податку на прибуток в сумі 198863,38 грн. та застосування санкції в розмірі 99431,69 грн. і № 0000412310/0 в частині визначення податкових зобовязань по ПДВ в сумі 43845,0 грн. та застосування санкції в розмірі 21922,5 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Харківської області від24.09.07 р. по справі№ АС-13/102-07 та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та постанову суду першої інстанції, вислухавши осіб які зявилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 358/23-304/31556450 від 19.02.07 р. виїзної планової перевірки ТОВ «Ортус»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.04 р. по 30.09.06 р.

При проведенні даної перевірки перевіряючі виявили порушення вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 5.4.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», повязані з тим, що підприємство у відсутності належних документів віднесло до валових витрат: 194570,0 грн., сплачених за оренду легкових автомобілів, 10000,0 грн., сплачених за технічне обслуговування ФОП Цвєтковим О.О. автомобіля, 195850,0 грн., сплачених за послуги з технічного обслуговування.

Також перевіряючі зробили висновок стосовно того, що підприємство допустило завищення валових витрат на суму 306300,0 грн. у звязку із оплатою витрат на маркетингові дослідження та на суму 205850,0 грн., сплачених за отримані від ФОП ОСОБА_1 інформаційні послуги.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з висновку судово-економічної експертизи № 5720 від 02.08.07 р., відповідно до якого не підтверджено висновки акту перевірки в частині донарахування 198863,38 грн. податку на прибуток, в тому числі за 2004 р. в сумі 101454,63 грн., за 2005 р. в сумі 83058,75 грн., за 9 місяців 2006 р. в сумі 14350,0 грн., та підтверджено висновки акту перевірки в частині донарахування ПДВ за грудень 2004 р. у сумі 43845,0 грн., а також у висновку зазначено про неможливість ні підтвердити ні спростувати нарахування податку на прибуток в сумі 6125,0 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що застосування відповідачем положень п. 5.4.10 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку»та виключення зі складу валових витрат суми орендної плати у розмірі 97285,0 грн. та донарахування податку на прибуток у сумі 24321,25 грн. є необґрунтованим та не відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки орендовані автомобілі Мерседес Бенц - 208 та ИЖ-2717 є вантажними. Крім того, в постанові суду вказано, що відповідачем не врахована дійсна кількість орендованих вантажних автомобілів, а застосований принцип віднесення до валових витрат на оренду вантажних автомобілів за час їх фактичного використання, а не за час оренди, діючим законодавством не передбачено.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що до матеріалів справи позивачем надані копії договорів оренди автотранспортного засобу:

№ 4 від 05.01.04 р., № 5 від 03.01.05 р., укладені позивачем з ПП ОСОБА_2, за яким у тимчасове користування передавався легковий автомобіль Мерседес БЕНЦ-208 (держ. номер НОМЕР_1, 1996 р. випуску). Як вбачається з даних договорів, в них відсутній номер технічного паспорту (п. 1.4 договорів).

№ /1 від 05.01.04 р., № 4 від 03.01.05 р., укладені позивачем з ПП ОСОБА_1, за якими у тимчасове користування передавався легковий автомобіль ІЖ 2717 (держ. номер НОМЕР_2, 2002 р. випуску, технічний паспорт НОМЕР_3);

№ 10 від 03.01.05 р., укладений позивачем з ПП «ОСОБА_1», за яким у тимчасове користування був переданий автомобіль ЗАЗ 110557 (держ. номер НОМЕР_4, 2004 р. випуску, технічний паспорт НОМЕР_5). Даним договором було передбачено, що в разі довгострокової хвороби особи, яка здійснює управління автомобілем за довіреністю, орендодатель повинен оформити тимчасове реєстраційне посвідчення на іншу особу з числа співробітників підприємства орендаря (п. 2.4.2 договору).

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що при укладанні договорів оренди сторони самостійно визначили, що предметом оренди є саме легкові автомобілі, які мали використовуватися для перевезення товарів (лікарських засобів). Таким чином, у суду першої інстанції не було законних підстав приймати пояснення позивача щодо фактичного виду автомобілів (вантажні автомобілі), що були предметом оренди.

Також слід відмітити, що відповідно Правилам державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженим Постановою КМУ № 1388 від 07.09.98 р., які чинні і на теперішній час, якщо власник транспортного засобу передав в установленому порядку право користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі, їм видається підрозділами ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження. При цьому у графі "особливі відмітки" тимчасового реєстраційного талона робиться запис "Дійсний до __ за наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта) серія ____ N __". Один екземпляр копії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом, залишається у підрозділі ДАІ.

Як вбачається з наданих позивачем до матеріалів справи документів та пояснень, тимчасовий реєстраційний талон на період дії договорів не оформлювався, що свідчить про відсутність у позивача права користування орендованими автомобілями.

Крім того, вищевказаними Правилами передбачено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами, що відповідає також положенням Закону України «Про дорожній рух».

Також слід відмітити, що відповідно приписам ст. 759 та ст. 761 ЦК України, який діяв на час укладання вищевказаних договорів оренди автомобілів, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк і право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

До матеріалів справи позивачем надані довідки Управління Державтоінспекції, в яких вказано, що а/м ІЖ 2717 (держ. номер НОМЕР_2, 2002 р. випуску, належить громадянину ОСОБА_1, а в довідці від 11.04.07 р. про власника а/м Мерседес БЕНЦ-208 (кузов НОМЕР_6) або особу, на яку даний транспортний засіб зареєстрований, не вказано. Остання довідка також не містить відомостей про видачу свідоцтва про реєстрацію та державного номеру.

З урахуванням положень ст. 70 КАС України вищевказані довідки не можуть бути визнані належними та допустимими доказами стосовно права власності гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 на вказані транспортні засоби, що повинно доводитися лише відповідними реєстраційними документами або технічними паспортами.

Також слід відмітити, що сторонами у перелічених договорах оренди вказані ПП ОСОБА_2, ПП ОСОБА_1 та ПП «ОСОБА_1».

Проте, як вказано вище, реєстрація транспортних засобів здійснюється на фізичних або юридичних осіб. Тобто у субєктів підприємницької діяльності фізичних осіб, які не є юридичними особами, а також не можуть ототожнюватися з фізичними особами, оскільки стосовно господарюючих субєктів передбачена відповідна процедура їх реєстрації, відсутнє право власності на автотранспортні засоби.

Зважаючи на встановлені колегією суддів обставини, слід зробити висновок, що отримавши за договором оренди автотранспортні засоби, позивач не мав права використовувати ці автомобілі у своїй господарській діяльності у відсутності належним чином оформленої власником довіреності на відповідну фізичну особу, яка уповноважувалася керувати автомобілем, або тимчасового реєстраційного талону на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження майном.

Оскільки дані висновки зроблені виключно на підставі наявних у справі документів, наданих позивачем, та нормах чинного на час укладання договорів законодавства, то слід вважати, що позивач повинен був усвідомлювати відсутність обовязкових документів на використання транспортних засобів, а в разі усвідомлення цього факти не передбачав настання юридичних наслідків укладання договорів.

Відповідно ст. 203 ЦК України (п. 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; (п. 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; (п. 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зважаючи на те, що договори оренди автотранспортних засобів були укладені особами (субєктами підприємницької діяльності фізичними особами), які не мали права на укладання цих договорів, а самі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відсутня можливість використовувати їх у господарській діяльності без належних та необхідних документів, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що вказані правочини укладені без дотримання вимог ст. 203 ЦК України (п. 2 та п. 5), а тому відповідно приписам ст. 215 ЦК України є недійсними.

В ст. 216 ЦК України вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Зважаючи на те, що позивач формував валові витрати у період, що перевірявся відповідачем, з урахуванням виконання договорів оренди, в т.ч. сплату орендної плати, витрати на пальне, ремонти автомобілів та технічне обслуговування, колегія суддів дійшла до висновку, що дані витрати не можуть бути віднесені до валових витрат відповідних податкових періодів, оскільки вони не повязані з господарською діяльністю позивача.

В акті перевірки від 19.02.07 р. вказано, що порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»полягає в тому, що придбані протягом періоду, що перевірявся, інформаційні та довідково-консультаційні послуги (маркетингові) у ФОП ОСОБА_1 на суму 142100,0 грн., у ФОП ОСОБА_3 на суму 32000,0 грн., у ФОП ОСОБА_2 на суму 95400,0 грн., у ФОП ОСОБА_4 на суму 26000,0 грн. на загальну суму 306300,0 грн. не пов'язані із здійснюваною позивачем діяльністю, а звіт ФОП ОСОБА_3, прийнятий позивачем актом від 25.02.04 р. на суму 10800,0 грн., вже був придбаний у ФОП ОСОБА_2 за актом від 30.01.04 р.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції вказав на те, що на протязі охопленого перевіркою періоду позивач отримував від субєктів підприємницької діяльності фізичних осіб маркетингові та інформаційні послуги на підставі договорів на інформаційне та довідково-консультаційне обслуговування: договір № 5 від 05.01.04 р. та № 1 від 03.01.05 р. з ФОП ОСОБА_4, договір № 3 від 05.01.04 р. та № 2 від 03.01.05 р. з ФОП ОСОБА_2, договір № 6 від 03.01.05 р., № 6 від 03.01.05 р. з ФОП ОСОБА_3., договір № 2 від 05.01.04 р., № 3 від 03.01.05 р. з ФОП ОСОБА_1, за якими виконавці зобов'язалися здійснювати для позивача маркетинговий аналіз ринку медикаментів.

За висновками суду першої інстанції вказані договори за своїм правовим змістом є договорами про надання інформаційних послуг та регулюються Законом України «Про інформацію», відповідно до ст. 39 якого ціни і ціноутворення на інформаційні послуги встановлюються договорами за винятком випадків, встановлених Законами України.

На цих підставах судом зроблений висновок про те, що твердження відповідача щодо необхідності зазначення в актах прийому-передачі наданих інформаційних послуг між позивачем та ФОП таких кількісних вимірників послуги як кількість витрачених людино-годин та вартість однієї людино-години не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Крім того, суд першої інстанції зробив висновок стосовно того, що твердження відповідача про однаковість звітів, придбаного у ФОП ОСОБА_3 за актом від 25.02.04 р. на суму 10800,0 грн., та придбаного у ФОП ОСОБА_2 за актом від 30.01.04 р. на суму 14200,0 грн. не підтверджені документально і спростовується вказаними звітами.

Оскільки, як вказано в судовому рішенні, акти між позивачем та ФОП ОСОБА_3., ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 містять всі обов'язкові реквізити, зазначені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність», висновок відповідача про відсутності зв'язку між господарською діяльністю позивача та придбаними у ФОП ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на загальну суму 295500,0 грн. спростовується наданими позивачем доказами, а тому висновки акту перевірки в частині завищення валових витрат на суму 306300,0 грн. понесених позивачем витрат на маркетингові дослідження та нарахування податку на прибуток у сумі 76575,0 грн. є необґрунтованими.

До матеріалів справи позивачем надані договори № 2 від 05.01.04 р., № 3 від 03.01.05 р., укладені ним (замовник) з ФОП ОСОБА_1 (виконавець) на інформаційне та довідково-консультативне обслуговування, предметом яких є проведення щомісячного інформаційного та довідково-консультативного обслуговування, яке полягає у маркетинговому аналізі ринку медикаментів (асортимент, умови продажу, ціни, обєми). Сторони також обумовили, що виконавець повинен здійснювати пошук інформації та надання її замовнику щодо асортименту, умов продажу, ціни та обємів, оброблювати наявну та отриману інформацію, проводити консультативно-довідкове обслуговування замовника шляхом надання довідок і консультацій з дослідження ринку продажу медикаментів.

Як свідчать надані до матеріалів справи акти передачі-прийняття виконаних робіт за вказаними договорами, виконавцем були надані звіти «Реклама лікарських засобів»за січень-квітень, червень-серпень, грудень 2004 р. та за березень, квітень, травень 2005 р. та про проведення роботи по вивчення реклами лікарських засобів за червень 2005 р.

Проте надані акти не містять відомостей стосовно того, яке відношення реклама лікарських засобів має до предмету договорів і яке господарське використання цих звітів передбачено.

Також позивачем до матеріалів справи надані акти передачі-прийняття виконаних робіт: від 05.01.04 р. про вивчення ринку біологічно активних добавок: насиченість, динаміка цін, споживчі інтереси, види ризиків та шляхи їх мінімізації. До акту також наданий звіт з вищевказаного дослідження, в якому виконавцем (слід розуміти ПП ОСОБА_1) зроблений висновок про те, що за результатами його аналізу ринку БАД та розробленої ним класифікації та характеристики ризиків проблема оцінки ризиків, які виникають при реалізації та використанні добавок, має свої особливості. І підприємцем за результатами власних досліджень надані рекомендації стосовно того, що розробка методик по зясуванню ефективності та безпечності БАД, проведення клінічних досліджень надасть можливості підвищити імідж виробників БАД і забезпечить населення України якісною та безпечною продукцією.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що ПП ОСОБА_1, здійснивши дослідження з вищевказаного питання (при цьому ні звіт, ні будь-які інші документи не містять інформацію про наявність у підприємця відповідних знань, сертифікатів або інших документів, які б надавали йому права давати рекомендації щодо доцільності проведення клінічних досліджень), визначив його мету підвищення іміджу виробників БАТ.

Але умовами договору від 31.01.04 р. такого завдання замовник перед виконавцем не ставив. Крім того, надані документи свідчать про те, що позивач не є виробником БАТ, а тому підвищення його іміджу не потребується.

Також до матеріалів справи наданий акт від 25.02.04 р. та звіт «Мобільний телефон: небезпека мнима або реальна.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що предметом договору від 05.01.04 р. є маркетингові дослідження ринку лікарських засобів, до яких мобільні телефони не можуть бути віднесені ні за яких ознак.

В акті від 27.12.04 р. та звіті «Зростання вітчизняного виробництва ЛЗ: погляд зсередини»наведені дослідження зростання або зниження виробництва ЛЗ на Україні у порівнянні з Польщею, Францією, Індією та ін. Оскільки позивач не є виробником ЛЗ і ці дослідження не є предметом договору, то слід зробити висновок про те, що дане дослідження проведене виконавцем на свій розсуд.

До акту від 31.01.05 р. про виконання договору від 03.01.05 р. ПП ОСОБА_1 наданий звіт про принципи товарознавського аналізу апаратів для заміру артеріального тиску та фармацевтичного опікування при їх реалізації. У висновках ПП ОСОБА_1 вказує на те, що ним запропонований алгоритм проведення товарознавського аналізу апаратів з метою підвищення професійності фармацевтичних працівників. Проте даний звіт не містить відомостей про наявність у виконавця повноважень опікуватися про підвищення професійного рівня фармацевтичних працівників.

Слід відмітити, що виконавець безпідставно ототожнює апарати для заміру артеріального тиску з медикаментами, стосовно яких мали проводитися маркетингові дослідження (асортимент, умови продажу, ціни, обєми). Таким чином, вказане дослідження та надані рекомендації були здійснені виконавцем не за договором, а на свій розсуд.

Також з акту від 09.12.05 р. та звіту «Глобальна епідемія СНІДу»вбачається, що виконавець дослідив причини виникнення епідемії та зробив висновки щодо вдосконалення фінансування діяльності, направленої проти хвороби. Проте яке відношення дане дослідження має до предмету договору, надані документи не містять.

Також не мають відношення дослідження ПП ОСОБА_1 до договорів, укладених з позивачем, з питань «Глобальні перспективи та проблеми генетичної галузі»(досліджувалися ці питання щодо США), «Про порядок реєстрації генеріков та право інтелектуальної власності».

Встановлені колегією суддів наведене обставини свідчать про те, що оплачені позивачем послуги ПП ОСОБА_1 не мають відношення до господарської діяльності підприємства, а тому понесені витрати не можуть бути віднесені до валових витрат відповідного податкового періоду.

Крім того, в матеріалах справи відсутні договори, на які зроблені посилання в актах прийому-передачі послуг від ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4

Колегією суддів досліджений акт від 25.02.04 р. та звіт Якуніної І. (номер договору на акті не можливо прочитати) «Маркетинговий аналіз дезінфекційних та антисептичних засобів», в якому вказано, що виконавець провела анкетне опитування медичних та фармацевтичних працівників і на підставі маркетингового моделювання за 2003 р. зробила висновок щодо найбільш рекомендованого засобу.

Слід відмітити, що дезінфекційні та антисептичні засоби не можуть бути віднесені до медикаментів та до лікарських засобів, оскільки не є речовинами або їх сумішами природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму. Відповідно до Закону України «Про лікарські засоби»до лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти); гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів.

Надані документи не містять відомостей стосовно того, як зроблені виконавцем висновки та маркетингове моделювання може бути використане в господарській діяльності позивача, з урахуванням того, що підприємство здійснює оптову та роздрібну торгівлю фармацевтичними товарами.

За тих же підстав відсутні докази того, що позивач передбачав використовувати у власній господарській діяльності дослідження, проведені ОСОБА_2 з питань зясування характеристик «Бацилолу», «Хлорантоіну», «Септодерму», «Лізоформіну», «Дескозалу», про безпечність вітамінів, що жодним чином не може бути віднесено до маркетингових досліджень, оскільки звіти не містять обовязкових для такого дослідження показників.

Актом від 24.05.05 р. та звітом «Чи можливі комерційні взаємовідносини між роздробом та виробником», які здійснені ОСОБА_3 за договором № 6 від 03.01.05 р. (даний договір в матеріалах справи відсутній), зроблений висновок про те, що керівництва мережи МЕД-СЕРВІС гарантує виконання свої зобовязань. Проте дані документи не містять відомостей стосовно того, яке відношення до позивача має керівництво даної мережи і які маркетингові пошуки на користь позивача проведені виконавцем.

Також не надано доказів того, що до господарської діяльності позивача має відношення дослідження щодо страхування клінічних досліджень як необхідна умова їх проведення (виконавець ОСОБА_3), «Логістигні інформаційні технології» (виконавець ОСОБА_3), «Методи ранньої діагностики пухлинних захворювань»(виконавець ОСОБА_2), напрямки застосування «Дуфалак»(виконавець ОСОБА_2), «Портрет користувачів БАД»(виконавець ОСОБА_2), звіт про відвідування ОСОБА_2 конференції «Організація та правове забезпечення розробки, виробництва БАД в Україні», «Про національні особливості руху лікарських засобів та особливості контролю цін на фармацевтичну продукцію в Англії (виконавець ОСОБА_2), «До питання про ексклюзивність та захист даних»(виконавець ОСОБА_2), «Використання лікарської рослинної сировини, яка містить мікроелементи, для отримання збору»(виконавець ОСОБА_4) та «Аналіз захворювання гельмінтозами і забезпечення населення лікарськими засобами для їх лікування та Характеристика антибіотиковідчутності збудників запалювальних хвороб»(виконавець ОСОБА_4).

За таких підстав не можуть бути віднесені до валових витрат понесені витрати на оплату вище перелічених висновків (результатів досліджень) з урахуванням того, що отримані послуги не відносяться до господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що суд першої інстанції у підтвердження неправомірності висновків відповідача щодо оцінки вищевказаних операцій без належних підстав вказав на те, що правовідносини, які виникли у позивача у звязку з отриманими результатами досліджень регулюються Законом України «Про інформацію».

При цьому суд не взяв до уваги того, що цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності. Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Даний Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації. Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Таким чином, вказаний Закон регулює тільки правовідносини, що виникають у звязку з одержанням, використанням, поширенням та зберіганням інформації. Тоді як правовідносини, з якими чинне податкове законодавство повязує виникнення зобовязань господарюючих субєктів перед бюджетом щодо сплати податків, регулюються ЦК України, ГК України та спеціальними законами з питань оподаткування.

Як свідчать матеріали справи, при проведенні перевірки був встановлений факт порушення позивачем вимог п. 3.1.1 ст. 3 та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про ПДВ», пов'язаний з невірним визначенням загального обсягу продажу та обчисленням ПДВ при оформленні податкової накладної № 333/Корс від 02.12.04 р. при здійсненні купівлі-продажу нерухомості за договором від 01.12.04 р., що спричинило заниження ПДВ за грудень 2004 р. на суму 50886,0 грн.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про ПДВ»позивач повинен був задекларувати податкові зобов'язання по ПДВ по вказаній операції з продажу будівлі у сумі 55500,0 грн., тоді як фактично відобразив в податковій декларації по ПДВ за грудень 2004 р. (вх. № 72075 від 19.01.05 р.) ПДВ в сумі 11155,0 грн.

Задовольняючи позов в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000412310/0 від 19.02.07 р., суд першої інстанції вказав на те, що позивач підтвердив невірне обчислення ПДВ при складанні податкової накладної № 335/Корс та неповної сплати ПДВ у грудні 2004 р., але за висновком судово-економічної експертизи № 5720 від 02.08.07 р. «в обсязі наданих позивачем документів чисте податкове зобов'язання за грудень 2004 р. обчислено у сумі 43845,0 грн.», а відповідачем не надано документів, які б підтвердили заниження ПДВ у встановленій актом перевірки сумі 50886,0 грн.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що до матеріалів справи позивачем надані вказаний договір про реалізацію будівлі аптеки громадянину США ОСОБА_5 за ціною 333000,0 грн., в тому числі ПДВ - 55500,0 грн., та оформлена податкова накладна № 333/Корс від 02.12.04 р., в якій вартість проданої будівлі визначена в сумі 27684,0 грн., в т.ч. ПДВ 4614,0 грн., податкова декларація по ПДВ за грудень 2004 р., в якій загальний обсяг операцій на митній території України (без ПДВ) вказаний в сумі 55776,0 грн., а ПДВ в сумі 11155,0 грн.

В поясненнях представника позивача від 10.05.07 р. (т. 2, арк. справи 83) вказано, що помилка при оформленні податкової накладної не призвела до неповної сплати податку в грудні 2004 р., оскільки приміщення аптеки було побудовано позивачем (введене в експлуатацію 25.10.94 р.) і при будівництві були понесені витрати і підприємство у звязку з цим отримало податковий кредит в сумі 50886,0 грн., що підтверджується податковими накладними.

За твердженням представника позивача, з яким погодився суд першої інстанції, оскільки вказана сума податкового кредиту не була відображена у податковій декларації по ПДВ за грудень 2004 р., то допущена помилка при заповненні податкової накладної на таку ж суму компенсована наявним податковим кредитом і заниження податкового зобовязання не відбулося.

З наведеними твердженнями та висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки судом першої інстанції та представником позивача не були враховані положення Закону України «Про ПДВ»щодо порядку здійснення податкового обліку та формування податкових зобовязань.

Слід відмітити, що в п. 7.2.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», в редакції, що діяла на час проведення операцій, одними із обовязкових реквізитів податкової накладної визначені ціна поставки без врахування податку; ставка податку та відповідна сума податку у цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

В п. 7.3.1 ст. 7 даного Закону передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, при здійсненні операції купівлі-продажу нерухомості позивач повинен був належним чином оформити та передати покупцю за його вимогою податкову накладну з обовязковим визначенням всіх реквізитів операції, в т.ч. вартість проданого товару та суму ПДВ.

Оскільки на час здійснення позивачем операцій обовязковим було ведення Книги обліку продажу та Книги обліку придбання, то операція продажу підлягала внесенню до відповідного облікового документу і враховуватися при розрахунку податкового зобовязання по ПДВ.

В свою чергу, в п. 7.4.1 ст. 7 Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

В п. 7.5.1 ст. 7 Закону вказано, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отримані у звязку з придбанням (оплатою) товарів (робіт, послуг) податкові накладні повинні були відображатися у Книзі обліку придбання і формувати податковий кредит відповідного звітного періоду.

Позивачем до матеріалів справи надані копії податкових накладних (т. 2, арк. справи 96-112), отриманих ним за період з 14.03.03 р. по 15.10.04 р. при отриманні послуг та виконанні робіт, повязаних з будівництвом приміщення аптеки. З урахуванням приписів ч. 2 п. 7.4.1 та п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»дані податкові накладні повинні були відображатися у податковій звітності відповідного періоду, коли вони були отримані.

Як свідчать матеріали справи, позивач не спростовував того, що надані ним податкові накладні ніде не відображалися, але наполягає на своєму праві на податковий кредит по цим операціям саме у грудні 2004 р.

Проте ці твердження суперечать положенням вищенаведених норм, оскільки невідображені у податковому обліку відповідних періодів податкові накладні без належного їх обліку та відповідного коригування податкових зобовязань тих періодів не можуть формувати податковий кредит наступних звітних періодів. За таких обставин твердження позивача про фактичний залік податкового зобовязання за грудень 2004 р. та податкового кредиту за різні періоди 2003 р. та 2004 р. є хибними.

Таким чином висновки акту перевірки про заниження податкового зобовязання по ПДВ у звязку з неповним відображенням суми продажу по операції відчуження нерухомості є правомірними і відповідають наявним у справі документам.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку стосовно того, що постанова Господарського суду Харківської області від24.09.07 р. по справі№ АС-13/102-07 прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права і підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ «Ортус»на постанову Господарського суду Харківської області від24.09.07 р. по справі№ АС-13/102-07 - задовольнити.

Постанову Господарського суду Харківської області від24.09.07 р. по справі№ АС-13/102-07 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволені позовних вимог ТОВ «Ортус»про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 19.02.07 р. № 0000402310/0 про визначення податкового зобовязання по податку на прибуток в сумі 204988,38 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 102494,19 грн. та № 0000412310/0 про визначення податкового зобовязання по ПДВ в сумі 50886,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 25443,0 грн. - відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий Ю.М. Філатов

Судді Н.С. Водолажська

М.І. Гуцал

Повний текст постанови виготовлений 17.02.2009 р.