Ухвала суду № 43855389, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.03.2015р. м. Київ К/9991/92795/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011

у справі № 2а-92/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Антік-Агро»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011, адміністративний позов задоволено повністю.

ДПІ у Ленінському районі м.Харкова подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від ДПІ у Ленінському районі м.Харкова від 23.09.2010 № 0000131540/0, від 25.10.2010 № 0000131540/1 та від 26.11.2010 № 0000131540/2. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Антік-Агро» витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 23.09.2010 № 0000131540/0 та складеними за результатами адміністративного оскарження податковими повідомленнями-рішеннями від 25.10.2010 № 0000131540\1 та від 26.11.2010 № 0000131540\2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 443521,01 грн. основного платежу та в сумі 133056,30 грн. штрафних (фінансових) санкцій , слугували висновки документальної невиїзної перевірки за червень 2010 року, викладені в акті від 09.09.2010 № 2619/15-412/24126065, про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Порушення цих норм закону полягало в неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання товару (олії соняшникової) у ТОВ «Яровіт-Плюс» за договором, який є нікчемним відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України.

Висновок про нікчемність правочину відповідач обґрунтовує наявністю інформації про те, що ТОВ «Яровіт-Плюс» було відсутнім за місцезнаходженням, у зв'язку з чим 03.09.2010 анульовано свідоцтво платника податку на додану варітьсь, а також не мало достатніх матеріальних умов та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту слід застосовувати положення п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

За умови реального здійснення платником податку (покупцем) господарської операції з придбання товару, що призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону, підстави для позбавлення останнього права на податковий кредит відсутні.

В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товару судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (договором, видатковими накладеними, податковими накладними, виданими платником податку на додану вартість, платіжними дорученнями), які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності.

Платник податків (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником, відомості щодо реєстрації якого як юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та - як платника податку на додану вартість - у Реєстрі платників податку на додану вартість, та його контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію. Будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками послуг. Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.08.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун