Ухвала суду № 43845239, 15.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 760/23793/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Лазаренко В.В. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду місті Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволені адміністративного позову.

Згідно частини першої ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю; неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, позивач звільнений з військової служби та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААА №809465, позивачу 24.05.2013 встановлена довічно ІІІ група інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби.

На підставі зазначеного, позивачу було видано відповідне посвідчення від 06.11.2013 серії НОМЕР_1

16 вересня 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо призначення йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак, відповіді не отримав.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не призначено позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 27-місячного грошового забезпечення та застосовано Порядок, а не Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який має вищу юридичну силу.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно частини другої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в чинній редакції на момент встановлення інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 2 пункту 2 статті 1 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок) встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Крім того, у абзаці 8 підпункту 2 пункту 2 вказаного Порядку (в чинній редакції на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, виплачується у розмірі 27-місячного грошового забезпечення - інвалідам ІІІ групи.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 в розмірі 27-місячного грошового забезпечення, оскільки останній на був ІІІ групу інвалідності під час проходження військової служби.

Антологічна правова позиція викладена в рішеннях Вищого адміністративного суду України від 19 вересня 2013 року (справа № К/9991/54948/12) та від 29 жовтня 2014 року (справа № К/800/54867/14).

Щодо посилання апелянта на невстановлення факту проходження військової служби в Збойних Силах України, суд апеляційної інстанції вважає зазначити наступне.

09 квітня 2015 року позивачем надано суду апеляційної інстанції заперечення на апеляційну скаргу до яких долучено оригінал довідки Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України, відповідно до якої позивач проходив військову службу в Збройних силах з 16.08.1974 по 10.12.2004 та звільнений у запас за пунктом 67, підпункту «б» (за станом здоров'я) наказом міністра оборони України від 20.11.2004 №973 і виключений зі списків особового складу 10.12.2004 наказом начальника ГВКГ від 10.12.2004 № 353.

Відтак, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що посилання апелянта щодо не проходження позивачем військової служби в Збойних Силах України є безпідставними та спростовуються наданими суду доказами.

Колегія суддів, не приймає до уваги посилання апелянта щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду, з наступних підстав.

Так, КАС України визначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Відповідно до частини першою ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою наведеної статті КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду позивачем заявлено вимогу зокрема щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, положеннями наведеної статті не встановлено будь-яких строків на протязі яких, особа, що має право на отримання одноразової грошової допомоги, повинна звернутися до відповідних органів із заявою про отримання такої компенсації.

Таким чином, оскільки така компенсація має одноразовий характер та виплачується при встановленні інвалідності чи при призначенні відповідної пенсії, посилання апелянта на пропуск позивачем строку для звернення до адміністративного суду без поважних причин є помилковими.

Слід зауважити, що аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 у справі за №К/800/7275/13.

Згідно до частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: Н.М. Троян

Судді: Н.П. Бужак,

Л.О. Костюк

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Твердохліб В.А.

Бужак Н.П.