Ухвала суду № 43845242, 27.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1562/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

27 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві про:

- визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 26 січня 2015 року № 37 про відмову у прийнятті заяви про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідно до чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмолено в повному обсязі.

Позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 10.02.2012 легально прибув до України, перетнувши Державний кордон України з Республікою Білорусь.

13.06.2012 позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем. Підставою для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав переслідування його правоохоронними органами Російської Федерації, починаючи з січня 2009 року, у зв'язку зі звинуваченнями в екстремізмі та хуліганстві, а також у зв'язку із участю в антифашистській діяльності. Стосовно нього було порушено кримінальну справу, яку пізніше закрито. Він був заарештований, до нього застосовувались тортури. Наслідком повернення позивача до Російської Федерації може стати його політичне переслідування, арешт, тортури або, навіть, вбивство неонацистами.

Станом на час звернення зі згаданою заявою позивач перебував в Україні нелегально.

На підставі висновку головного спеціаліста відділу у справах біженців Варченка В.І. від 19.09.2012, того ж дня погодженого начальником управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві Кацемон С.В., позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 05.11.2012 № 616-12 підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві та відмовлено ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Про зазначену відмову позивача проінформовано повідомленням Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 26.11.20012 № 162, яке він отримав 14.12.2012.

У заяві від 13.01.2015, що надійшла що Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві 16.01.2015, ОСОБА_2 просив припинити розгляд його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києв від 16.01.2015 № 21 припинено розгляд заяви ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.01.2015 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Заяву обґрунтовано переслідуванням позивача правоохоронними органами через політичні погляди, звинувачення в екстрімізмі, хуліганстві. Стосовно нього були порушені кримінальні справи, одну з яки закрито. Повернення позивача до Російської Федерації може призвести до його переслідування за політичні погляду, а також до арешту та тортур.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в м.Києві від 26.01.2015 № 37 відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з огляду на те, що причини, викладені в його заяві від 13.06.2012 є тотожними тим, що викладені в заяві від 10.11.2014.

Підставою для відмови у прийнятті заяви позивача від 26.01.2015 до розгляду послугувало те, що зазначені в ній причини для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є тотожними тим, які зазначені в його заяві від 13.06.2012.

Відповідно до пунктів 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"(далі - Закон) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 № 3 передбачено, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, а саме:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Крім того, обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Частиною сьомою статті 7 Закону передбачено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно із Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Водночас частиною 6 статті 8 Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами: які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону; якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу; за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Статтею 10 Закону визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виписані у статті 6 Закону.

Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного позивачем наказу Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 26.01.2015 № 37 "Про відмову у прийнятті заяви у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину РФ ОСОБА_2" з огляду на відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до рішення Державної міграційної служби України від 05.11.2012 № 616-12 за результатами розгляду Головним управлінням Державної міграційної служби України в м.Києві його заяви від 13.06.2012, в якій викладені ним причини для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є тотожними причинам, зазначеним в заяві від 26.01.2015. Наявність згаданої відмови і тотожність причин для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у раніше поданій та в останній заявах позивача, відповідно до частини 6 статті 8 Закону виключає можливість прийняття відповідачем рішення про оформлення документів для вирішення питань щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас, колегія суддів зазначає, що розширення поняття особи, яка потребує додаткового захисту закріпленого у статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" жодним чином не стосуються позивача, наразі є нічим іншим, як спробою повторно розглянути питання про надання статусу біженця.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні адміністративного позову.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.