Постанова № 43820060, 28.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. Справа № 908/50/15-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мастерова О.В., за довіреністю від 09.01.2015р. №2/40-19юр;

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт", м. Бердянськ, Запорізька область (вх.№2024З/1-18)

на рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р.

у справі № 908/50/15-г

за позовом Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт", м. Бердянськ, Запорізька область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт", м. Бердянськ, Запорізька область

про стягнення 12 072,17 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/50/15-г (суддя Серкіз В.Г.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт" на користь Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт" 6 816,73 грн. - 3% річних, 1 318,66 грн. втрат від інфляції та 1827,00 судового збору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт", м. Бердянськ, Запорізька область з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/50/15-г про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних у сумі 12 072,17 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позовні вимоги позивача не містять вимог про стягнення основного боргу, обґрунтування виникнення такого грошового зобов'язання та настання його строку, а також належних доказів існування такого основного зобов'язання. Крім того, вказує, що позовна заява не містить доказів, що підтверджують дати направлення позивачем відповідачу актів виконаних робіт за договором, що унеможливлює з'ясування чіткої дати виникнення такого грошового зобов'язання та, відповідно, настання строку його виконання.

Автоматизованою системою документообігу Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (справу) призначено для розгляду судді-доповідачу Терещенко О.І.

Розпорядженням секретаря першої судової палати для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.04.2015р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Хачатрян В.С.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 28.04.2015р.

24.04.2015р. на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№6776), в якому останній просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. В обґрунтування своєї правової позицій, зокрема, зазначає, що позивач своєчасно виконав умови договору, надаючи відповідачу акти приймання передачі виконаних робіт з рахунками. Крім того, зауважує, що на даний час заборгованості за договором у відповідача перед позивачем не має. Також, посилаючись на статтю 530 Цивільного кодексу України та абзац 3 п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказує, що рахунок є вимогою кредитора та рахунок містить всі необхідні реквізити для сплати, як то сума, найменування отримувача, банк отримувача, МФО та інше.

У судовому засіданні 28.04.2015р. представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Крім того, зазначив, що позивачем свої зобов'язання за договором виконано у повному обсязі, акти здачі-прийняття виконаних робіт та акт-звірки підписані відповідачем без зауважень.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102214825359, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Враховуючи належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

16.04.2013р. між Державним підприємством «Бердянський морський торгівельний порт» (порт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агпромекспорт» (експедитор) укладено договір №8к.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що його предметом є організація, виробництво операцій по перевалці і транспортно-експедиторському обслуговуванню Портом імпортних нафтопродуктів (Вантаж), на ділянці по перевалці наливних вантажів на причалі Порту № 7.

Сторони погодили, що по факту виконаних робіт (наданих послуг) Портом складається акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), в двох екземплярах і направляється Експедитору разом з остаточним рахунком. Експедитор зобов'язаний протягом 5 банківських днів підписати акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), повернути підписаний екземпляр акту Порту та здійснити розрахунки з Портом по остаточному рахунку з урахуванням здійсненої передоплати по попередньому рахунку. (п.4.15 договору).

Строк дії договору встановлений до 31 грудня 2013 року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання. (п.8.1 договору).

На виконання вказаного договору, сторонами підписані акти здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг): від 22.04.2013р. на суму 457 944,42 грн., від 08.05.2013р. на суму 540 685,79 грн., від 13.05.2013р. на суму 17 654,63 грн., від 22.05.2013р. на суму 3 724,87 грн., від 23.05.2013р. на суму 507 993,32 грн., від 24.05.2013р. на суму 4 311,96 грн., від 24.05.2013р. на суму 321 360,78 грн., від 28.05.2013р. на суму 8 588,26 грн., від 28.05.2013р. на суму 15 720,59 грн., від 10.06.2013р. на суму 277 888,38 грн., від 11.06.2013р. на суму 9 938,54 грн., від 03.08.2013р. на суму 541 984,74 грн., від 08.08.2013р. на суму 14 402,54 грн., від 26.08.2013р. на суму 297 091,80 грн., від 28.08.2013р. на суму 8 662,93 грн., від 30.08.2013р. на суму 545 160,74 грн., від 31.08.2013р. на суму 15 406,84 грн., від 27.09.2013р. на суму 281 580,68 грн., від 30.09.2013р. на суму 14 004,16 грн., від 04.10.2013р. на суму 264 029,69 грн., 10.10.2013р. на суму 8 028,23 грн. та від 31.10.2013 р. на суму 71,28 грн.

Крім того, матеріали справи містять рахунки, які були надані позивачем відповідачу для оплати послуг, а саме: № 1306001100 від 22.04.2013р. на суму 457 944,42 грн., № 1306001200 від 08.05.2013р. на суму 540 685,79 грн., № 1308042300 від 13.05.2013р. на суму 17 654,63 грн., № 1308043100 від 13.05.2013р. на суму 51,20 грн., № 1313003600 від 22.05.2013р. на суму 3 724,87 грн.), № 1306001500 від 23.05.2013р. на суму 507 993,32 грн., № 1313003800 від 23.05.2013р. на суму 4 311,96 грн., № 1306001300 від 24.05.2013р. на суму 321 360,78 грн.), № 1313003900 від 24.05.2013р. на суму 4 311,96 грн., № 1308045200 від 28.05.2013р. на суму 15 720,59 грн., № 1308045300 від 28.05.2013р. на суму 139,40 грн., № 1308045400 від 28.05.2013р. на суму 8 588,26 грн., № 1306001900 від 10.06.2013р. на суму 277 888,38 грн., № 1308049600 від 11.06.2013р. на суму 9 938,54 грн., № 1313004600 від 11.06.2013р. на суму 4 311,96 грн., № 1306003100 від 03.08.2013р. на суму 541 984,74 грн., № 1308069300 від 08.08.2013р. на суму 14 402,54 грн., № 1306003600 від 26.08.2013р. на суму 297 091,80 грн., № 1308074100 від 28.08.2013р. на суму 8 662,93 грн., № 1306003900 від 30.08.2013р. на суму 545 160,74 грн., № 1308077800 від 31.08.2013р. на суму 15 406,84 грн., № 1308081800 від 12.09.2013р. на суму 211,40 грн., № 1306004900 від 27.09.2013р. на суму 281 580,68 грн., № 1308086500 від 30.09.2013р. на суму 14 004,16 грн., № 1306005100 від 04.10.2013р. на суму 264 029,69 грн., № 1308091000 від 10.10.2013р. на суму 8 028,23 грн., № 1308100900 від 31.10.2013р. на суму 71,28 грн. та № 1308101000 від 31.10.2013р. на суму 3 808,80 грн.

Проте, як встановлено місцевим господарським судом, відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної оплати рахунків за надані послуги за договором від 16.04.2013р. №8к.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією на суму 272071,80 грн., в якій просив сплатити 3% річних за несвоєчасну оплату за надані послуги в сумі 27 071,80 грн.

07.08.2014р. позивач повторно звернувся до відповідача з претензією на суму 551852,07 грн., в якій просив сплатити суму втрат від інфляції в сумі 551852,07 грн.

Однак, матеріали даної справи не містять відповідей відповідача на зазначені претензії.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій останній просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у сумі 6816,73 грн., а також інфляційні нарахування в сумі 5255,44 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2015р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з заявою про зменшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у сумі 6816,73 грн. та інфляційні нарахування в сумі 1318,66 грн.

03.03.2015р. господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначено в частині 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось вище, між сторонами укладений договір від 16.04.2013р. №8к.

На виконання умов даного договору, між сторонами у даній справі підписані акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг), які містяться в матеріалах справи.

Крім того, згідно даних актів здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) будь-яких претензій щодо виконання послуг до позивача від відповідача не надходило.

Також, позивачем було надано відповідачу для оплати рахунки, що підтверджується відповідними реєстрами, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як було зазначено вище, відповідачем порушено свої зобов'язання, які полягають у своєчасній сплаті рахунків за надані послуги.

А отже, місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства України та даного договору неналежним чином виконав свої зобов'язання, а саме не своєчасно сплачував рахунки за надані послуги, внаслідок чого позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Тому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта та зазначає про те, що в матеріалах даної справи містяться належні докази надання позивачем послуг та докази, що підтверджують дати направлення позивачем відповідачу актів виконаних робіт (наданих послуг) та рахунків за договором, з яких вбачається дата виникнення такого грошового зобов'язання та, відповідно, настання строку для його виконання.

При цьому, колегія суддів вказує на безпідставність тверджень відповідача про неможливість стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за відсутності вимоги про стягнення основного боргу. Так, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України не передбачена обов'язкова наявність судового рішення або будь-якого іншого документу як передумови виникнення права кредитора на пред'явлення вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому важливим є лише факт наявності факту невиконання основного зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами та/або не заперечується сторонами договору.

В порушення приписів статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач здійснював оплату виставлених позивачем рахунків несвоєчасно та з затриманням.

Місцевим господарським судом встановлено, що основне зобов'язання відповідачем виконано у повному обсязі, проте з порушенням строків встановлених договором від 16.04.2013р. №8к.

Також, відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 6 816,73 грн. - 3% річних, які розраховані по кожному рахунку окремо.

Відповідач в контррозрахунку, наданому господарському суду Запорізької області (03.03.2015р.) зазначив, що проти застосованої позивачем методики розрахунку 3% річних не заперечує.

Таким чином, колегія суддів перевіривши правильність зробленого позивачем розрахунку 3-х % річних зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у сумі - 6 816,73 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 1 318,66 грн., колегія суддів зазначає, що позивачем в позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача 1 318,66 грн., що менше ніж відповідачем зазначено в контррозрахунку.

Пунктом 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Крім того, у листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" зазначено, що при застосуванні індексу інфляції необхідно мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно необхідно вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 1 318, 66 грн.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт", м. Бердянськ, Запорізька область слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області - без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромекспорт", м. Бердянськ, Запорізька область залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.03.2015р. у справі №908/50/15-г залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 28.04.2015.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.