Ухвала суду № 43795105, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/60785/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства „Амалія Сервіс Плюс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012

у справі № 2а-2601/12/2070

за позовом Приватного підприємства „Амалія Сервіс Плюс"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Амалія Сервіс Плюс" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000412302 від 20.02.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка приватного підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „Промтехноопт" за період з 01.11.2011 по 30.11.2011 та складено акт № 283/23/33205879 від 06.02.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000412302 від 20.02.2012, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість 471522 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, занижено податок на додану вартість в листопаді 2011 року на загальну суму 471522 грн.

Позивачем на підставі договорів, укладених з ТОВ „Промтехноопт", видаткових накладних, згідно з податковими накладними в листопаді 2011 року віднесено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість у загальному розмірі 460822 грн.

Згідно отриманої інформації (лист 01.02.2012 за №368 /7/18-22) від ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова надійшов акт від 26.01.2012 № 41/15-02-36/37092055, яким встановлено ознаки нереальності здійснення господарської діяльності суб'єкта господарювання за період листопад 2011 року, встановлено факт неможливості реального здійснення фінансово - господарських операцій та ведення господарської діяльності за перевіряємий період.

Також, як встановлено судом першої інстанції, частину документів за 2011 рік директором ПП „Амалія Сервіс Плюс" Бабаніном Олександром Павловичем було загублено.

На підтвердження цього факту позивачем до справи було надано постанову О/у СКР Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Галіщева Р.В. про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом вжиття заходів щодо розшуку бухгалтерських документів, втрату яких ОСОБА_4 виявив 26.01.2012.

Позивачем не надано доказів письмового повідомлення органу державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому ПК України про втрату частини первинної документації.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було вчинено дій щодо відновлення втрачених документів та надання їх податковому органу протягом 90 календарних днів, оскільки з постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26.01.2012 містить відомості про втрату документів в січні 2012 року, перевірка податковим органом проводилась 01.03.2012, тобто у позивача було достатньо часу для здійснення дій по відновленню втраченої первинної документації і надання її до перевірки або під час перевірки чи до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки.

Згідно з пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. п. 200.1-200.4 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах з підтвердженням податковими накладними.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За відсутності ж факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку відсутності факту здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом в результаті чого відсутні правові наслідки для обох сторін за договорами, є правильним висновок податкового органу про порушення позивачем зазначених вимог законодавства при формуванні податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за результатами господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Амалія Сервіс Плюс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 у справі № 2а-2601/12/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Амалія Сервіс Плюс" відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 у справі № 2а-2601/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко