Ухвала суду № 43795103, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.04.2015р. м. Київ К/9991/67739/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012

у справі № 2а-7436/12/2070

за позовом Приватного підприємства „Логістік-Центр"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Логістік-Центр" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0005302305 від 15.06.2012; № 0005312305 від 15.06.2012.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2012 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань перевірки відносинам з платником податків ПП „Редан" за період з 01.02.2011 по 31.05.2011 та складено акт перевірки № 1900/2204/35585925 від 01.06.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0005302305 від 15.06.2012; № 0005312305 від 15.06.2012, відповідно до яких позивачу було збільшено суму грошове зобов'язання за платежем: по податку на додану вартість на 1988334 грн. та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 2319970 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.2, п. 198.3, ст. 198, п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено податкові зобов'язання та податковий кредит на загальну суму 1988333 грн.; пп. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п. 1.32 ст. 1, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 135.1 ст. 135, пп. 137.1 ст. 137, пп. 14.1.36 ст. 14, п. 138.8 ст. 138, п. 139.1.19 ст. 139 Податкового кодексу України, завищено валові доходи та валові витрати за перший квартал 2011 року в сумі 113377 грн. та за другий квартал 2011 року всього в сумі 8275000 грн., як наслідок занижено податок на прибуток на загальну суму 2319916 грн.

Позивачем та ПП „РЕДАН" на підставі укладеного договору купівлі-продажу № РЕ 1119-1п від 19.11.2010, відповідно до умов якого контрагентом позивача здійснювалось постачання автозапчастин за номенклатурою відповідно до погоджених специфікацій.

Автозапчастини придбавались позивачем для використання в господарській діяльності - оптової та роздрібної торгівлі автомобільними деталями та приладдям, що підтверджується первинними документами: податковими та видатковими накладними.

Доставку товару від ПП „Редан" позивач здійснював власними транспортними засобами, придбаний товар зберігався в орендованих позивачем складських приміщеннях, рух та переміщення товару відображалось у відповідному бухгалтерському обліку.

В подальшому товар було реалізовано позивачем на користь покупців, про що свідчать первинні документи.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Приписами п. 198.1 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.4 ст. 198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані), у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з вимогами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Тобто, судами вірно зазначено, що необхідною умовою для віднесення платником податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду сум податку на додану вартість, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника.

Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати податку на додану вартість до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення первинних документів та рух грошових коштів на рахунку платника.

Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищезазначеним контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищезазначений контрагент на час спірних відносин був зареєстрований як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 у справі № 2а-7436/12/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2012 у справі № 2а-7436/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко