Ухвала суду № 43795102, 16.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2015 року м. Київ К/9991/70432/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012

у справі № 1870/694/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельно-виробничий

комплекс „Рона-Маркет"

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгівельно-виробничий комплекс „Рона-Маркет" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000602300 від 12.08.2011; № 0000612300 від 12.08.2011; № 0694611700 від 12.08.2011; № 0696311700 від 17.11.2011.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення: № 0000602300 від 12.08.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 282614 грн.; № 0696311700 від 17.11.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в загальному розмірі 263952, 10 грн.; № 0000612300 від 12.08.2011, в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 13945 грн.: основний платіж 13944грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2011 та складено акт № 113/23/34362950/16 від 26.07.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000602300, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість 282614 грн.; № 0000612300, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 74133 грн.; № 0694611700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в загальному розмірі 269568, 05 грн.

В порядку адміністративного оскарження прийняте податкове повідомлення-рішення №0696311700, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 263952, 10 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1.32, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР, занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 63814 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в сумі 240678 грн.; пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV „Про податок з доходів осіб", не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб за грудень 2010 року в розмірі 150965, 71грн.; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 63694, 68 грн.; пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України „Про податок з доходів з фізичних осіб", не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 13732, 18 грн.

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, обов'язковою умовою врахування у складі валових витрат платника витрат на сплату відсотків за кредитом є використання кредитних коштів у рамках провадження господарської діяльності платника.

Згідно з визначенням, що міститься у п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 5.5.1, п. 5.5. ст. 5 зазначеного Закону, яка визначає особливості визначення складу витрат платника податку у разі сплати процентів за борговими зобов'язаннями, встановлено, що до складу валових витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в т.ч. за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Отже, підставою для включення витрат, в тому числі витрат на сплату процентів за борговими зобов'язаннями, до складу валових, є безпосередній зв'язок їх з господарською діяльністю.

Сума процентів, сплачені поручителем в рахунок заборгованості по кредиту боржника не відповідають визначенню валових витрат, так як виконання зобов'язань боржника перед кредитором не пов'язане з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

З огляду н викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем протиправно, всупереч приписів пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", віднесено до складу валових витрат суму сплачених відсотків по рефінансуванню заборгованості в сумі 192602, 36 грн.

Стосовно грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 2186, 24 грн. за господарською операцією з ТОВ „Інтерсервіс-Постач".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ „Інтерсервіс - Постач" в січні 2011 року було укладено усну угоду щодо поставки дверей.

На виконання умов укладеного договору між позивачем та ТОВ „Інтерсервіс -

Постач", відбулась поставка товару на підприємство позивача, товар був оплачений позивачем, придбаний товар був використаний в господарській діяльності, а тому, операції по придбанню товару, на переконання суду, носили реальний характер, та були виконані сторонами належним чином.

Придбаний товар був оплачений позивачем у січні 2011 року, оприбуткований на складі та реалізований кінцевим споживачам, що підтверджується копіями виписок банку, фіскально звітними чеками, бухгалтерськими довідками, накладними на внутрішнє переміщення товару.

Стосовно збільшення податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 238492 грн., а також грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 13944 грн.

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону, амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, фактичне виконання договорів оренди та ремонтних робіт, що підтверджується належним чином складеними первинними, розрахунковими та платіжними документами.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податків від іншої особи.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним даних податкового обліку.

Крім того, актом перевірки підтверджується, що зазначені ремонтні роботи введено в експлуатацію наступними актами введення в експлуатацію.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем правомірно було збільшено амортизаційні відрахування на основні фонди 1-ї групи з нормою амортизації 2 відсотки на суму 838698 грн. та правомірно включено до декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2011 року частку амортизаційних відрахувань в сумі 16774 грн., у зв'язку з чим збільшення податкового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 1870/694/12 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2012 у справі № 1870/694/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко